Грещук Л.
М.
Науковий керівник: Лучик Г.М.
Буковинська Державна Фінансова Академія
Перепис населення як приклад суцільного спостереження
Актуальність
дослідження. Інформаційна база щодо населення формується методом статистичного
спостереження. Організаційними формами спостереження є: поточний облік
населення, спеціально організовані спостереження (переписи населення, вибіркові
обстеження, моніторинги) і реєстри населення.
Мета написання
роботи: дослідження питань перепису населення.
Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій.
Питаннями розробки методологічних
засад статистичного вивчення населення займалися як вітчизняні
науковці: С.І. Бандур, Д.П. Богиня,
І.К. Бондар, С.С. Герасименко, О.М. Гладун, А.В. Головач, В.К. Данилко,
М.І. Долішній, Ю.М. Краснов, І.В. Кузьменко,
Е.М. Лібанова, В.І. Лишиленко, В.В. Онікієнко, О.Г. Осауленко, Н.О. Парфенцева,
І.І. Пилипенко, Л.Г. Ткаченко, В.Г. Швець та інші, так і зарубіжні
вчені: К. Друрі, К.Р. Макконнелл, П. Самуельсон, Н. Грегорі Менк’ю, Р.
Солоу .
Суцільні спостереження являє
собою спостеження,
під час яких реєструються всі без винятку одиниці сукупності. До цього виду
належать обстеження у формі звітності, розрахованої на певних суб’єктів
діяльності, а також більшість переписів. Винятком є перепис населення, який
поєднує суцільне та вибіркове обстеження за окремим переліком ознак.
Перепис населення —
суцільне спостереження всіх мешканців регіону з метою визначення їхньої
чисельності та складу на певну дату. Здійснюється за єдиною для країни програмою
та охоплює: реєстрацію даних, їх оброблення, аналіз і публікацію результатів.
Здійснюється періодично, як правило, з рівним інтервалом, але не рідше, ніж раз
на 10 років. Перепис населення проводиться за місцем проживання мешканців
станом на критичний момент. За програмою Всеукраїнського перепису населення
2001 року критичним моментом був час 24.00 з 4-го на 5 грудня. Оскільки
переписати все населення в одну мить неможливо, то встановлюється період
спостереження, зокрема Всеукраїнський перепис населення 2001 року здійснювався
протягом 10 днів (5.12—14.12).
Загальна кількість наявного населення України,
за даними Всеукраїнського перепису населення 2001, становила 48 млн. 457 тис.
осіб. Кількість чоловіків становила 22 млн. 441 тис. осіб, або 46,3%, жінок - 26 млн. 16 тис. осіб, або
53,7% (наявне населення). Загальна кількість постійного населення України
станом на 5 грудня 2001 року складала 48 млн. 241 тис. осіб, в тому числі
чоловіки 22 млн. 316 тис. осіб, або 46,3%, жінки - 25 млн. 925 тис. осіб, або
53,7%; міське населення - 32 млн. 291 тис. осіб, або 66,9%, сільське - 15 млн.
950 тис. осіб, або 33,1% [6].
Рис. 1.1. Розподіл
населення за віковими групами за даними Всеукраїнського перепису населення 1959
- 2001 року, млн. осіб [6].
Аналізуючи дані рис.
1.1., можна сказати, що кількість працездатного населення з 1959 по 1979 роки поступово зростало, а
починаючи з 1989 року починає спадати.
Кількість населення у молодшому за працездатний вік з кожним переписом
населення зростало і спадало, а у 2001 становило найменшу кількість, тобто
8,743741 млн. чол. А кількість населення у старшому за працездатний вік
поступово зростало.
Перепис населення – суцільне
державне статистичне спостереження, що
включає в себе збирання демографічних і соціально-економічних даних, які на
встановлену дату характеризують чисельність та склад населення країни, а також
оброблення, узагальнення, поширення та використання його результатів [3, с. 19].
Метою проведення
першого Всеукраїнського перепису населення
було одержання об’єктивної
інформації про докорінні
зміни, які відбулися в
соціально-економічному житті та устрої незалежної України, створення інформаційної бази демографічних та
соціально-економічних даних
щодо чисельності населення, його національного, мовного,
сімейного складу, розподілу за віком, статтю, громадянством, рівнем освіти,
джерелами засобів існування,
професійної приналежності, міграційною активністю тощо як по країні в цілому,
так і за всіма її адміністративно-територіальними
одиницями [3,
с. 21].
Міжнародний досвід
проведення переписів населення переконливо свідчить, що це статистичне
спостереження є чи не єдиним засобом отримання найбільш повних і об'єктивних
даних про населення.
Дані перепису щодо
чисельності населення, його територіального розміщення, національного, мовного,
сімейного складу, розподілу за віком, статтю, громадянством, рівнем освіти,
джерелами засобів існування, професійною належністю, становищем у занятті,
міграційною активністю тощо, у будь-якій країні використовуються як надійне
джерело інформаційного забезпечення прогнозування і управління
соціально-економічним розвитком, реалізації бюджетного процесу, проведення
адміністративно-територіальних реформ, здійснення демографічної політики,
регулювання міграційних процесів тощо.
Підсумки перепису
населення кожної країни набувають високої національної, регіональної та
міжнародної ваги, якщо вони можуть бути порівняні з результатами опитувань в
минулому, а також відповідними переписними даними інших держав. З огляду на це,
Статистичною комісією ООН прийняті рекомендації про проведення переписів
населення у країнах світу в рік, що закінчується на нуль або близький до нього [4, с. 32].
У більшості країн
під час проведення національних переписів населення, зазвичай, дотримуються
таких методологічно-організаційних принципів, що визначені Законом як основні
для Всеукраїнського перепису населення:
- переписи населення повинні проводитися на регулярній основі;
- для забезпечення повноти і якості даних перепис населення повинен
охоплювати всіх без винятку респондентів, які підлягають опитуванню;
- отримання даних від респондентів станом на єдиний встановлений момент часу
забезпечує одномоментність перепису населення;
- під час перепису фіксуються певні якісні ознаки щодо респондентів, такі як:
стать, вік, рівень освіти, етнічне походження, мовні ознаки, сімейний стан тощо;
- персоніфікованість первинних даних перепису;
- самовизначення респондентів щодо відповідей на запитання програми;
- первинні персональні дані перепису є конфіденційною інформацією, яка
охороняється законом;
- головним організаційним принципом його здійснення є централізоване
керівництво і координація всіх робіт, пов'язаних з підготовкою і проведенням
опитування, а також обробленням, узагальненням, поширенням та використанням
його результатів [4, с. 35].
Отже, результати
Всеукраїнського перепису населення 2012 року стануть надійною базою для
інформаційного забезпечення прогнозування і управління соціально-економічним
розвитком України, включаючи планування та реалізацію бюджетного процесу,
здійснення виваженої соціально-демографічної політики, регулювання міграційних
процесів, наукових розробок.
Список використаної літератури:
1. Закон України "Про Всеукраїнський перепис населення" від
19.10.2000р. № 2058-ІІІ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, № 51-52
(29.12.2000), ст.446)
2. Про проведення у 2011 році Всеукраїнського перепису населення.
Розпорядження КМУ вiд 09.04.2008 № 581-р. – www.zakon.rada.gov.ua
3. Гирич Я. М. Урбанізація в Україні за даними всесоюзного перепису паселення
15 січня 1959 року/ Я. М. Гирич//. – 2009. - №5. – С. 19-24
4. Мазур І. В. Радянські переписи населення 20-х рр. ХХ ст.: програми,
принципи та основні характеристики/ І. В. Мазур//. – 2010. - №3. – С. 32-40
5. Воронко О. Матеріали загальних переписів населення 1959-2001рр. як джерело
вивчення ромів України: демографічний аспект проблеми/ О. Воронко//. – 2010. -
№ 7. – С.108-119
6. www.ukrcensus.gov.ua - Державний комітет статистики України.