Литвиненко К.Є., Чабаненко І.Л. ст. викл.,

Донбаський державний технічний університет

 

ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ ВУГІЛЬНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

 

Проаналізовано й систематизовано дані щодо фінансово-господарської діяльності підприємств вугільної промисловості, виділено основні проблемні питання щодо фінансування галузі та її діяльності у цілому, а також запропоновано реальні шляхи їх розв'язання.

 

Україна пройшла багаторічний шлях розвитку ву­гільної промисловості, де на кожному відрізку часу завжди поставало питання збереження шахтного фон­ду. На сьогодні вугільна промисловість України є ба­гатофункціональним виробничим комплексом, що ха­рактеризується значними обсягами виробництва та по­слуг, різнобічними видами діяльності, складними внут­рішніми і зовнішніми зв'язками, специфічними умо­вами праці.

В Україні склалася парадоксальна ситуація: обсяг споживаного імпортовано­го газу в 1,7 разів більший за обсяг споживаного вітчизняного вугілля, яке використовується на власні потреби, що є явищем необґрунтованим, економічно невигідним і навіть становить загрозу дія національної енергетичної й економічної безпеки. Тож необ­хідно зменшити залежність української економіки від імпортних енергоносіїв, що можливо лише за рахунок збільшення обсягів видобування і споживання власно­го вугілля, яке сьогодні дешевше за імпортоване польське вугілля та значно дешевше ніж імпортований газ.

Незважаючи на те, що українське вугілля видобувається на значно більшій гли­бині, ніж у будь-якій іншій країні світу, проблеми національної вугільної галузі все - таки лежать на поверхні. За прогнозними даними вугільних підприємств, видобу­ток вугілля на діючих шахтах можна збільшити до 110 млн. т на рік. а розвіданих запасів за теперішніх обсягів видобування вистачить ще на 400 років. Хоча на дер­жавному й регіональному рівнях розроблені програми розвитку галузі, державну програму закриття нерентабельних шахт, програму соціального захис­ту шахтарів та членів їхніх сімей, об'єктивні показники, такі як обсяг видобутку вугілля, продуктивність праці, рівень безпеки, соціальний захист шахтарів, свідчать, що криза в галузі поглиблюється. Останнім часом загострилися питання технічно­го забезпечення вугільної галузі, модернізації основних виробничих фондів.

У зв'язку з особливою актуальністю енерго-забезпеченості держави сьогодні проблемними стають питання щодо відродження вугільної промисловості через побудову нових шахт чи проведення реконст­рукції діючого шахтного фонду, чи освоювання ре­зервних запасів вугілля з урахуванням їх як експлуа­таційних.

Можна зауважити: бюджетні кошти, передбачені на реструктуризацію вугільної промисловості, спрямовувалися на виконання робіт із ліквідації вугільних під­приємств (фізичне закриття шахт, екологічні заходи, подолання наслідків лік­відації, виконання проектних робіт, пом’якшення соціально-економічних наслідків, а саме забезпечення вуглеодержувачів побутовим паливом, виплата заборгованої заробітної плати та ін.), на підготовку до ліквідації неперспектив­них, збиткових вуглевидобувних підприємств, на проведення заходів із запобіган­ня підтопленню сусідніх діючих шахт і завданню шкоди довкіллю. Причому об­сяги витрат на реструктуризацію діючих підприємств вугільної промисловості значно перевищують розміри капіталовкладень у будівництво.

Не можна не згадати й про високу смертність українських шахтарів на вироб­ництві: за даними фахівців Національного гірничого університету, в Україні 1 млн. т вугілля коштує двох шахтарських життів, що є неприпустимим. (У Європі на 100 млн. т втрачається 1 життя шахтаря, у СІІІА — 0,03, у Росії — 1,1). Безперечним лідером за кількістю смертей є донецька шахта Імені Засядька. Кожні 174 тис. т вугілля, що ви­даються на-гора, забирають життя одного шахтаря, тобто майже 6 людських життів на мільйон тонн чорного залота

Треба наголосити: навіть у разі збільшення фінансування промисловості з держбюджету, обсяги видобутку вугілля неухильно скорочуватимуться. 1 хоча ці­ни на нього підвищуються, українське вугілля поступово стає дефіцитом. Така тенденція спричинена найважчими у світі гірничо-геологічними умовами видо­бування вугілля: на такій глибині шахти працюють лише в Україні й Німеччині. Щороку доводиться заглиблюватись ще на 70 м, крім того, пласти вугілля часто завтовшки менше метра.

Найбільша проблема галузі — це корупція. За спостереженнями аналітиків, найвідоміша схема махінацій, що функціонувала донедавна, полягала в тому, що імпортне російське вугілля (коли ціни на нього ще не були такі високі) змішува­ли з породою й відправляли на електростанції під виглядом вугілля, видобутого в Україні, з одночасним відображенням нібито державних витрат на його видобу­ток плюс дотація з бюджету під ці обсяги. Крім того, нині майже 3 млн. т вугілля видобуваються нелегально, в так званих "копанках". Потім воно скуповується й відображається як видобуте на державних шахтах.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що вугільна галузь Украї­ни, на жаль, є збитковою й дисбаланс у ній з кожним роком збільшується. На нашу думку, це викликано головним чином такими факторами:

а) низька вартість товарної вугільної продукції (нижча за собівартість вироб­ництва). Фінансовий розрив між собівартістю й ціною тонни то­варної вугільної продукції збільшується на користь першої. Основною причиною збільшення витрат є підвищення цін на електроенергію, матеріали, устаткування, а також потреба в утриманні соціальної сфери.

Існуючий рівень цін не забезпечує покриття навіть поточних витрат на виробництво, а надто відтворення виробництва й подальшого розвитку підпри­ємств вугільної промисловості. Ціни на вугілля енергетичного призначення зани­жені відносно реальної вартості палива та не збільшуються відповідно до темпів інфляції. Вирішення питання щодо зростання ціни на вугільну продукцію дасть змогу знизити тиск на бюджет і винайти додаткові ресурси для підвищення заро­бітної плати працівникам підприємств вугільної промисловості.

б) зростання заробітної плати шахтарів, виходячи з підвищення мінімальної заробітної плати.

Існуючий рівень цін не забезпечує покриття навіть поточних витрат на виробництво, а надто відтворення виробництва й подальшого розвитку підприємств вугільної промисловості. Ціни на вугілля енергетичного призначення зани­жені відносно реальної вартості палива та не збільшуються відповідно до темпів інфляції. Вирішення питання щодо зростання ціни на вугільну продукцію дасть змогу знизити тиск на бюджет і винайти додаткові ресурси для підвищення заро­бітної плати працівникам підприємств вугільної промисловості;

в) високий рівень спрацювання основних фондів;

г) зростання заборгованості перед бюджетом із заробітної плати й регресних позовів;

д) низька конкурентоспроможність вітчизняного вугілля через його високу собівартість і невисоку якість;

ж) відсутність чіткої моделі фінансової підтримки виконання наукових робіт за пріоритетними напрямами розвитку вугільної промисловості;

к) невідповідність цін на гірничошахтне устаткування й вугільну продукцію, що вимагає обмеження монопольно високих цін заводів-виробників;

л) не престижність шахтарської праці, нерозв'язаність соціальних проблем робітників.

З метою поліпшення функціонування підприємств вугільної промисловості необхідно:

- при розгляді й прийнятті рішень про подальшу роботу шахт, які мають значні промислові запаси ву­гілля, виходити, за інших рівних умов, з наявності за­пасів вугілля, що залишилися, гірничо-геологічних умов залягання, якості вугілля й потреби в ньому в ринкових умовах господарювання;

- розробити нову методику розподілу обсягів державної підтримки вугледобув­них підприємств, яка враховувала б об'єктивні умови розроблення родовищ або ґрунтувалася на передбачених на декілька років уперед розрахункових ставках;

- спрямовувати кошти на капітальне будівництво й технічне переозброєння на конкурсних засадах або у вигляді довгострокових інвестиційних вкладень держави;

- запровадити особливий контроль приватизаційних процесів вугільних під­приємств та умов виконання контрактів між державними органами й акціонера­ми (власниками);

- підвищити якість видобутої вугільної продукції шляхом зниження відсот­ка зольності;

- спростити систему ліквідації й реорганізації неперспективних вугільних підприємств, встановлюючи ретельний нагляд за цим процесом із боку державних органів (зокрема, податкових);

- розробити механізми видобування й використання газу метану в господарській діяльності, а також заповнення порожніх місць після видобування вугіл­ля породою;

- постійно підвищувати кваліфікацію персоналу стосовно дотримання вимог техніки безпеки при виробництві, запровадити жорсткіші заходи покарання за порушення умов безпеки шахтарської праці;

- вжити заходів дія зменшення плинності кадрів, особливо керівного скла­ду, та підвищити рівень відповідальності керівників.

Реалізувати стратегічні завдання вугільної галузі планується із залученням бюджетних коштів на технічне переоснащення виробництв, капітальне будівницт­во, закриття шахт (реструктуризацію), утримання гірничорятувальної служби й га­лузевих інститутів, поточні ремонти та заміну обладнання. У цілому у вугільну галузь до 2030 року передбачено інвестувати 221,7 млрд. грн. (48 млрд. — за рахунок бюдже­ту, із щорічним уточненням під час його формування).

Якщо проаналізувати результати структурної перебудови вугільної галузі та хід її адаптації до сучасних вимог господарювання, можна констатувати, що реаль­ні показники не відповідають стратегічним цілям, викладеним у Концепції роз­витку вугільної промисловості, а також завданням, що ввійшли до Енергетичної стратегії України. Стан вугільної промисловості залишається кризовим, що й зу­мовлює потребу в її системній реструктуризації.

Таким чином, вугільна галузь потребує докорінної зміни ставлення до неї, в першу чергу, з боку органів державного управління й контролю. Поряд із розвит­ком вугільної промисловості в державі необхідно проводити загальну стратегічну політику щодо зниження енергоємності ВВП, яка, за даними Міжнародного енер­гетичного агентства становить в Україні 0,546 кг нафтового еквівалента на 1 дол. США, що у 2,5 разів перевищує середній рівень енергоємності ВВП розвинутих держав світу.

 

Література

 

1. Кабанов А.І. Збереження шахтного фонду і проблеми реструктуризації вугільної галузі: ретроспектива та перспектива // Економічний вісник Донбасу. – 2009. - №1(15) – с. 4-10

2.  Карпінський Б.А.,  Залуцька Н.С.  Фінансово-господарська діяльність підприємств вугільної галузі України:  реалії та перспективи //  Фінанси України. – 2008. – №8. – С. 63-71.

3. Вовченко А., Грынев В. Проблемы реформирования угольной промышленности Украины // Экономика Украины. – 2008. – №5. – С. 19-23.