Черничук Л. В., Шостак М. В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Демографічний чинник – основа стабільності національної безпеки

Демографічні проблеми нині обговорюються в усьому світі серед держав, які з одного боку засобами активної антинаталістичної політики намагаються долати перенаселеність, а з іншого – намагаються зупинити депопуляцію. Головним чином демографічна політика держав ґрунтується на виважених наукових висновках, проте часто досвід інших країн залишається невідомим і невикористаним. Першим кроком на шляху засвоєння зарубіжного досвіду повинно бути наукове обгрунтування вивчення демографічної ситуації у руслі сучасних європейських та глобальних тенденцій.

Демографічна ситуація України активно досліджується у наукових колах з початку 90-их рр. ХХ ст. Найповніше вони висвітлені у працях Джамана В.О., Доценка А.І., Заставецького Б.І., Лібанової Е.М., Романюка М.Д., Старостенко Г.Г., Стешенко В.С., Фащевського М.І., Хомри О.У., Шаблія О.І. та інших вчених.

Одним з основних чинників посилення несприятливих демографічних тенденцій в Україні є та обставина, що відтворення населення економічно не забезпечено. В період економічної кризи значно скоротилася матеріальна база реалізації потреби сім’ї в дітях. Рівень заробітної плати у переважної більшості населення був і нині залишається недостатнім не тільки для утримання і виховання здорових дітей, але й для відтворення в належній якості робочої сили батьків[5]. При наявній в Україні матеріальній базі представляється неможливим належне задоволення життєво важливих потреб працюючих та їх родинних утриманців. Це привело до того, що більшість шлюбних пар вимушена в значно більшій мірі, ніж раніше, обмежувати кількість членів сім'ї. Механізм зниження народжуваності в кризовий період полягає у тому, що задоволення потреби в дітях, в материнстві і батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим більше елементарних, ніж нижчий рівень життя. Не задовольняючи повною мірою свою потребу в дітях, сім'ї прагнуть зберегти досягнутий рівень життя, наслідком чого і стало суттєве падіння рівня народжуваності в Україні в 1990-2001 рр [1, c. 145].

Починаючи з 2002 р. до теперішнього часу даний показник має позитивну тенденцію, проте через високий рівень смертності в Україні з 1991 р. має місце депопуляція населення (табл. 1).

Таблиця 1

Демографічні тенденції в Україні за 2000-2010 р.р. [3]

	Кількість народжених, тис. осіб	Частка дітей народжених жінками, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, %	Кількість померлих, тис. осіб	Природний приріст населення, тис. осіб
2000	385,1	17,3	758,1	-373,0
2001	376,4	18,0	745,9	-369,5
2002	390,7	19,0	754,9	-364,2
2003	408,6	19,9	765,4	-356,8
2004	427,3	20,4	761,3	-334,0
2005	426,1	21,4	782,0	-355,9
2006	460,4	21,1	758,1	-297,7
2007	472,7	21,4	762,9	-290,2
2008	510,6	20,9	754,5	-243,9
2009	432,4	21,2	586,8	-194,2
2010	415,9	21,5	582,9	-198,9

У 2006 і 2009 рр. спостерігалося найпомітніше за останні роки збільшення кількості народжених. У 2009 р. в Україні народилося 512, 5 тис. дітей, що на 2,1 тис. більше, ніж в 2008 р. А сумарний показник народжуваності зріс на 1,45%. Проте не слід відносити це виключно на рахунок введення в Україні значної за розміром допомоги жінкам у зв'язку з народженням дитини (до кінця 2011 року матеріальна допомога при народженні першої дитини складе 26100 грн., на другу –52200 грн., на третю і наступну – 104400 грн.) і тим більше розраховувати на довготривалу стійку результативність цього заходу. Оскільки демографічна ситуація в цілому і рівень народжуваності зокрема, – кінцевий результат економічної діяльності, функціонування і розвитку всіх сторін життєдіяльності суспільства. Це свідчить про те, що найкраща демографічна політика – ефективна соціально-економічна політика. Низький рівень заробітної плати як основного джерела матеріального забезпечення відтворення функціонуючої та нової робочої сили не можна компенсувати навіть дуже відчутною за розміром допомогою у зв'язку з народженням дітей. До того ж динаміка народжуваності обумовлюється не тільки економічним чинником. Як відомо, французькі демографи дійшли висновку, що якщо взагалі звільнити сім'ю від витрат на утримання і виховання дітей, сумарний показник народжуваності підвищиться лише на 0,5 дитини.

За останніми даними Державного комітету статистики України (Держкомстат) кількість наявного населення станом на 1 квітня 2010 р. становила 45905,3 тис. осіб. А у 2009 р. цей показник знаходився на рівні 45962,9 тис. осіб. Такі дані свідчать про те, що населення нашої країни продовжує скорочуватися. Це підтверджується також інформацією по регіонах, яку наводить Держкомстат [3].

У переважній більшості областей зареєстровано скорочення населення. Так, загальний показник по всій Україні за січень – березень 2010 р. становить – 57 606 осіб, або – 5,1 на 1000 жителів. Хоча зберігається позитивна тенденція щодо уповільнення темпів скорочення населення, яка і відображається у показниках поточного року порівняно з аналогічним періодом 2009 р., коли цей показник становив – 63 256 осіб (– 5,6 на 1000 жителів). При цьому більш різкого скорочення традиційно зазнає сільське населення (– 7,5 осіб на 1000 жителів), на противагу показникам міського населення (– 4,0 осіб на 1000 жителів). Приріст зареєстровано лише у ряді західних областей: Закарпатській (345 осіб), Рівненській (124), Волинській (20), а також Києві (845) та Севастополі (2). Якщо порівнювати загальні дані за 2010 рік, то з цього переліку випала Чернівецька обл., яка демонструвала незначний приріст населення.

Показник скорочення населення пов’язаний із переважанням кількості померлих над кількістю народжених, що продовжує залишатися характерною рисою природного руху населення України. При цьому в минулі роки відзначалося поступове збільшення кількості народжених та зменшення такої померлих. Останні ж дані Держкомстату свідчать про те, що в Україні знову почав знижуватися рівень народжуваності, що, вірогідно, пов’язано з поточною економічною кризою. Так, у січні–березні 2010 р. кількість народжених становила лише 120 884 особи, тоді як в аналогічний період 2009 р. було зареєстровано 125 834 народжених. Зберігається також тенденція до зменшення кількості померлих (182 996 осіб у 2010 році; 193 043 особи за аналогічний період 2009 року).

Серед причин смертності перше місце у січні–березні 2010 р. традиційно посідають захворювання системи кровообігу (124 268), друге — злоякісні новоутворення (21 310), на третьому місці — хвороби органів травлення (6 957). Хоча позитивна динаміка реєструється і в цьому напрямку. Так, кількість померлих від цих захворювань за аналогічний період минулого року становила відповідно 128 278; 21 514 та 8 130 осіб відповідно (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка захворювань по Україні за 2009-2010 р.р.

Досить високою залишається смертність від зовнішніх причин (дорожньо-транспортних пригод, випадкових утоплень, нещасних випадків, спричинених дією диму, вогню та полум’я тощо) — 10 570 випадків. Продовжують турбувати наведені дані щодо смерті від неуточнених та невідомих причин — 6 069 тис. осіб.

Загальна кількість померлих дітей віком до 1 року – 1 108 тис. осіб. Серед найрозповсюдженіших причин смерті зазначено вроджені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії (289); розлади дихальної та серцево-судинної систем, які виникають у перинатальний період (238); специфічні інфекції перинатального періоду (110); геморагічні та гематологічні порушення у плода та новонародженого (101); хвороби нервової системи (39), деякі інфекційні та паразитарні захворювання (туберкульоз, хвороби, зумовлені ВІЛ, — 35). Більшість із зазначених вище причин смерті традиційно посідає лідируючі позиції цього сумнозвісного переліку. Значну частку, як і в загальному списку, становлять зовнішні (75) та неуточнені (46) причини смерті [2, с.138].

За прогнозами ООН людність України у 2025 р. знизиться до 41,7 млн. осіб, а в 2050 р. – до 33,4 млн. осіб. У 2025 р. Україна посідатиме 37 місце в світі за кількістю населення. До тих держав, які відсунуть Україну на нижчу позицію, окрім Іспанії, належать Алжир, Судан, Кенія, Танзанія, Уганда, Аргентина, Колумбія, Ірак, Афганістан [4].

Отже, соціально-демографічна ситуація, що склалася в Україні, постійно вимагає врахування демографічного чинника при визначенні перспектив побудови суверенної Української держави, створення відповідних умов для збереження та виживання населення, без чого підтримання її національної безпеки буде справою безперспективною.

Аналізуючи чисельність населення України, можна зробити висновок щодо надто повільних темпів його зростання, через зниження природного приросту, його механічну рухливість та інтенсивний відплив осіб молодого віку, зумовленого деформацію вікової структури працездатного населення. На даному етапі розвитку країни смертність переважає народжуваність. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Демографічні чинники бідності : кол.моногр. / за ред. Е.М. Лібанової. – К. : Ін-т. демографії та соціальних досліджень НАН України. – 2009. – 184 с.

2. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи : аналіт. доповідь. – К. : НІСД, 2009. – 52 с.

3. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [http://www.ukrstat.gov.ua/]

4. Постанова Президії Національної академії наук України "Про демографічний прогноз розвитку України до 2050 р." № 313 від 21 листопада 2007 р.

5. Соціальний захист населення України :моногр. / авт. кол. І.Ф. Гнибіденко, В.М. Кравченко, О.Ф. Новикова та ін. ; за ред.В.М. Вакуленка, М.К. Орлатого. – К. :НАДУ, 2009. – 184 с.