ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ТЕЗАВРАЦІЇ ПРИБУТКУ

Буковинський державний фінансово-економічний університет

Науковий керівник : к.е.н. Гаватюк Л.С.

Виконали : Шевчук Г.С.

Соломонюк О.І.

В економічній літературі чільне місце посідає дослідження природи та сутності прибутку. У реальній дійсності прибуток - кінцева мета і рушійний мотив товарного виробництва і ринкової економіки. Це головний стимул і основний показник ефективності будь-якого підприємства і фірми. Високі прибутки змушують капітали мігрувати з однієї галузі в іншу. А в сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя, коли національні кордони стали вузькі для високопродуктивного виробництва, капітали, а слідом за ними і робоча сила вільно переміщаються з однієї країни в іншу, перебудовуючи структуру інтернаціональної економіки.

Зокрема, велику увагу тезаврації прибутку присвятили такі видатні зарубіжні та українські вчені як: В.А. Андрущенко, С.Т. Буковинський, А.О. Василик, Р.Т. Вахненко, С.В. Гейць, М.В. Глущенко, І.В. Зятковський, В.В. Суторміна, Г.І. Фалігіна, Я.В. Шмаленко, С.Т. Юрій та ін.

У цьому випадку проблема доходів і прибутку стає ще більш актуальною і приковує до себе увагу не тільки практиків, але і теоретиків. При цьому основним питанням залишається ефективне використання прибутку шляхом його тезаврації.

Тезаврація прибутку часто ототожнюється з самофінансуванням підприємства за рахунок власних коштів, а отже, тезаврація прибутку - це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності [3, 146].

Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність.

Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті [1, 188].

Фінансування підприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і недоліки. До основних переваг самофінансування варто віднести наступні:

1) тезаврований прибуток по своїй економічній сутності є власністю підприємства, а отже, даний тип фінансування є безстроковим та безвідсотковим, що дозволяє зменшити витрати;

2) часто при залученні додаткових джерел фінансування підприємству необхідно витрачати додаткові ресурси на сам процес залучення, а саме пошук кредиторів, оцінка кредитного ризику, пошук поручителів. При самофінансуванні така необхідність відсутня;

3) при ефективній тезаврації прибутку зростає фінансова стійкість підприємства, що відзначається на його діловій активності, ліквідності та платоспроможності;

4) в перспективі ефективна тезаврація прибутку сприяє нарощенню власного капіталу підприємства, що, зазвичай, представлений основними фондами чи оборотними активами, які можуть стати ефективною матеріально-технічною базою для нарощення виробничого потенціалу та інших потужностей підприємства.

Серед недоліків тезаврації прибутку можна виділити:

1) враховуючи, що попередньо чистий прибуток оподатковується перед рефінансуванням, вартість даного джерела самофінансування зростає;

2) відсутність контролю за ефективністю самофінансування з боку кредиторів може призвести до скорочення їхньої рентабельності. Даний ризик ймовірний на підприємствах з низьким ризик-менеджментом;

3) ймовірність неефективного фінансування та ймовірність нецільового використання тезаврованого прибутку;

4) скорочення розмірів виплачених дивідендів для учасників.

Тезаврація прибутку здійснюється з метою розширення обсягів фінансово-господарської діяльності підприємства за такими двома основними напрямами – поповнення оборотного капіталу та фінансування необоротних активів[2, 154].

Спрямування тезаврованого прибутку на поповнення оборотного капіталу здійснюється для збільшення оборотних активів та доведення їх до нормативного рівня, що сприятиме як найефективнішому їх використанню. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства. Правильне управління дозволить максимізувати прибуток і мінімізувати комерційний ризик [4, 277].

Спрямування тезаврованого прибутку на фінансування необоротних активів (реінвестування) дасть можливість оновити застарілі основні засоби, що призведе до зменшення витрат та собівартості продукції.

Варто пам’ятати, що ефективність реінвестицій буде високою, якщо рентабельність вкладень в дане підприємство буде вищою, ніж прибутковість можливих зовнішніх альтернатив. При прийнятті рішень щодо доцільності самофінансування слід враховувати також вплив податкового фактору на розподіл і використання прибутку підприємства [5].

Отже, самофінансування у вигляді тезаврації прибутку є економічною базою самостійності й самоуправління суб’єктів підприємницької діяльності. Для них воно означає: вигідне (найдешевше) вкладення капіталу, обов’язкове фінансування поточних та інвестиційних потреб за рахунок власних коштів, гарантовану можливість збільшення фінансової стійкості. Також слід врахувати що розмір тезаврованого прибутку прямо пропорційно впливає на розмір виплачених дивідендів (наприклад для акціонерного товариства). Так при збільшення тезаврованого прибутку розмір виплати дивідендів буде менший, а при його зменшенні виплати дивідендів будуть вищі. З цього випливає, що на тезаврацію впливає дивідендна політика підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Зятковський І.В. Фінанси суб’єктів господарювання в умовах інституціональних перетворень/ І.В. Зятковський // Монографія. – Тернопіль: Екон. думка, 2014. – С. 188-190.

2. Полозенко Д.В. Фінанси 2015 - новий етап соціального розвитку//Фінанси України №11 – 2015, с.286.

3. Філіна Г.І. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посіб. / Г.І. Філіна. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 320 с.

4. Шмаленко Я.В. Проблеми фінансування підприємницької діяльності / Я.В. Шмаленко // Держава та регіони. - № 3. – С. 272-278.

5. Gfk.ua [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gfk.ua/cgi/fts_search_all.pl. – 17.12.2015 р.