Экономические науки/7.Учет и аудит

К.е.н., доцент Гаркуша С.А.

Сумський національний аграрний університет, Україна

Дохідність діяльності підприємства як складова управління

У сільському господарстві виробництво продукції пов’язане з використанням виробничих ресурсів галузі – трудових, земельних, водних, матеріальних, у процесі якого вони частково або повністю споживаються і переносяться на новостворену продукцію. Сукупність спожитих і перенесених на продукцію виробничих ресурсів становить витрати виробництва. Проблема управління витратами є однією з найактуальніших, найскладніших проблем кожного суб’єкта господарювання, адже від рівня і динаміки витрат залежать не тільки фінансові результати окремих підприємств та їх структурних підрозділів, але й ефективність формування національного доходу на рівні держави загалом.

Управління витратами можна визначити як взаємопов’язаний комплекс робіт, які формують і впливають на процес виникнення та поведінку витрат під час здійснення господарської діяльності й спрямовані на досягнення оптимального їх рівня у всіх підсистемах підприємства [2].

До інформаційної системи управління витратами ставлять такі вимоги: відповідність інформації потребам управління; забезпечення мінімальним, але достатнім обсягом інформації для прийняття управлінських рішень; забезпечення оперативного реагування на відхилення; достовірність інформації; регулярність інформації для простеження динаміки; багатоваріантність інформації для розгляду альтернативних рішень; результативність інформації, яка полягає у зіставленні результатів із витратами; комплектність інформації [1].

Удосконалення системи управління витратами повинне бути націлене на постійний пошук і виявлення резервів економії ресурсів, нормування їх витрат, планування, облік і аналіз витрат за їх видами, стимулювання ресурсозбереження і зниження витрат з метою підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. З огляду на останні тенденції в сільськогосподарському виробництві України, зокрема підвищення ролі великотоварного укладу, основними суб’єктами таких відносин будуть сільськогосподарські підприємства, що робить їх об’єктом глибокого та всебічного вивчення як з боку науки, так і практики. Тому належне регулювання економічних відносин вимагатиме відповідного методичного забезпечення – інструментарію, побудованого на використанні певних методів і прийомів. В його основі лежатимуть базові економічні категорії, первинними серед яких будуть витрати та собівартість. Первинний характер цих категорій робить їх універсальними, що якнайповніше задовольняє вимоги, які ставить процес регулювання економічних відносин. Тому чимало вітчизняних та зарубіжних вчених розглядали таке регулювання саме з позицій місця та ролі в ньому витрат і собівартості [3].

З витратами тісно пов’язана собівартість продукції. Вона виступає як результативний показник по відношенню до витрат і продукції. Окрім своїх кількісних характеристик собівартість є важливим якісним показником, що характеризує результати виробничо-господарської діяльності. Ця теза обов’язково підкреслюється в усіх роботах, присвячених собівартості. За певних умов собівартість є основою для встановлення цін на вироблену продукцію; розмір собівартості має безпосередній вплив на величину прибутку, що уособлює мету господарської діяльності. Крім того, показник собівартості є основою для раціонального розміщення і спеціалізації виробництва.

Оскільки рентабельність с узагальнюючим показником результативності господарювання, який акумулює в собі також і вплив зовнішніх чинників, то для повноти аналізу прояву стимулюючої функції ринку варто розглянути і ті показники, які формуються переважно під дією внутрігосподарських факторів. Поза всяким сумнівом одним із основних показників в такому аналізі буде собівартість одиниці продукції. Опосередковано собівартість залежатиме і від зовнішніх факторів, особливо від цін на закуплені ресурси, проте, на нашу думку, визначальну роль при формуванні її розміру матиме все ж внутрішня політика підприємства. Разом з тим, теоретично все ж існує ймовірність, що в групі збиткових сільськогосподарських підприємств кожного року виявляються такі, для яких збитковість є швидше випадковістю ніж закономірністю. Якщо це дійсно так і кількість таких підприємств є досить великою, то наявність ринкового регулювання дохідності буде досить сумнівним, оскільки виходитиме, що будь-яке підприємство, незалежно від ефективності його функціонування може стати як прибутковим, так і збитковим. Цілком очевидно, що збиткові підприємства є «заслуженими», тобто невипадковими аутсайдерами і доцільність подібного їх існування на ринку є дуже сумнівною. Безперечно, подібне твердження має певний елемент умовності, оскільки в даному випадку ми не враховуємо соціальну складову існування таких підприємств.

Таким чином, стосовно регулювання дохідності сільськогосподарських підприємств на основі селективної функції ринку цілком обґрунтовано можна сказати, що з практиці господарської діяльності України воно є, але не в тих межах як це передбачає теорія

Література:

1. Кулинич М.Б. Управлінський облік як інформаційна система ефективного управління витратами підприємства [Текст] / М.Б. Кулинич, С.В. Сорока // Науковий вісник – 2010. – С. 98- 103

2. Мокієнко Т.В. Формування стратегії управління витратами в сільськогосподарських підприємствах [Текст]: автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.04 / Т. В.Мокієнко; Полтав. держ. аграр. акад . – Полтава, 2011. – 20 с.

3. Охріменко І. В. Витрати та собівартість сільськогосподарської продукції в регулюванні економічних відносин сільськогосподарських підприємств [Текст]: монографія / І. В. Охріменко. –К. : ННЦ ІАЄ, 2009. - 360 с.