Вилгін Євген Аркадійович,

к.держ.упр., докторант Академії муніципального управління

Ефективні інструменти досягнення стратегічних цілей у інвестиційно-будівельній сфері

На жаль, на сьогодні національні ресурси (з яких 63,3 % джерел фінансування становлять власні кошти підприємств) залишаються недостатніми, а величина сукупних інвестицій, які могли б переламати тенденцію старіння фондів в Україні, оцінюються деякими експертами, лише за проектами так званих “точок зростання”, у розмірі 100–150 млрд дол. США. Зрозуміло, що таких коштів, які перевищують обсяг двох річних бюджетів держави, Україна самостійно акумулювати не може.

Водночас стратегічними зовнішньо-політичними й економічними пріоритетами нашої держави є інтеграція до Європейського Співтовариства, запровадження європейських норм бізнесу та стандартів життя. Ефективним інструментом досягнення стратегічних цілей у інвестиційно-будівельній сфері може бути залучення прямих іноземних інвестицій до нашої держави, у тому числі із країн-членів ЄС. Адже інвестиції встановлюють стабільні зв’язки, забезпечують перспективну зацікавленість іноземних суб’єктів у сталомурозвитку фінансових, виробничих і торговельних відносин із нашою державою. Зокрема, європейські власники виробництв в Україні зацікавлені у відкритті ринків ЄС для продукції із нашої держави, що водночас забезпечує наших співвітчизників робочими місцями, а бюджети різних рівнів — стабільним надходженням податків. Досягнення належного рівня конкурентоспроможності потребуватиме від інвесторів оновлення виробничих фондів на основі порівняно нових технологій, навчання персоналу, а також спонукатиме українських партнерів і постачальників до аналогічних дій. Крім того, саме приток європейського капіталу традиційно асоціюється з доволі високим рівнем організації виробництва та відповідною якістю корпоративної культури.

При цьому слід наголосити: європейські інвестори історично були серед лідерів вкладення капіталу в нашу державу.

Тому доцільно розглянути чинники, що в перспективі сприятимуть збільшенню інвестиційних потоків із ЄС до України, а саме такі, як: глобалізація економічного середовища; внутрішні чинники ЄС (включаючи ті, що пов’язані з новими членами Євросоюзу із Центральної та Східної Європи); регіональні (регіону СНД) чинники; інвестиційний клімат в Україні.

У цілому можна відзначити формування певних тенденцій, що тією або іншою мірою якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україні: переважаюча кількість партнерів із країн,що розвиваються (за кількістю інвестицій),і партнерів із промислово розвинених країн(за обсягом інвестицій); реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі; орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені (наприклад,комп’ютерна техніка певних класів), і на сферу послуг; обережність західних партнерів відповідно збільшення інвестицій, що обумовлено відсутністю надійних гарантій їхнього захисту, наявністю прямого і непрямого контролю за такими інвестиціями, не відпрацьованість стратегії і тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий ринок; активність малих іноземних фірм, що орієнтовані на швидке повернення невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій,по суті, посередницьких або відверто спекулятивних; нерівномірність розподілу інвестицій за галузями і регіонами України, їх зосередженість у промислових центрах України, наприклад у Києві; переважання частки майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.

Характеризуючи стан іноземного інвестування в економіку України в цілому, його можна визначити як кризовий порівняно з динамічними процесами, що відбуваються в міжнародній економіці.