КИСІЛЬ Антоніна Миколаївна,

аспірант кафедри права та європейської інтеграції

ДРІДУ НАДУ при Президентові України

МОДЕРНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ «НОВОГО ДЕРЖАВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ»

Стратегією сталого розвитку «Україна - 2020» визначено децентралізацією та реформування державного управління передумовами виходу України на провідні позиції у світі [1]. Затримка в їх впровадженні, а також непослідовність в здійсненні – одна з головних причин розгортання кризових явищ в українському суспільстві.

Нормативно-правові засади реформування системи державного управління були започатковані прийняттям Верховною Радою України Постанови «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до конституції України щодо децентралізації влади», Закону України «Про засади державної регіональної політики», Указів Президента «Про забезпечення впровадження єдиної державної політики реформ України», «Про раду регіонального розвитку», постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про Національне агентство України з питань державної служби», «Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні», «Про схвалення Стратегії реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в Україні на період до 2017 року та затвердження плану заходів щодо її реалізації» та рядом інших.

Проте, як свідчить досвід, першим кроком у модернізації системи державного управління ще бракує ґрунтовного наукового обґрунтування. Так, як це не дивно, на сьогодні теоретично ще не обґрунтовано пріоритетні напрямки та засади модернізації. Це ускладнює процес українського державотворення.

В Україні вперше поняття «децентралізації» як напрямок оновлення державного управління згадується в Конституції України Народної Республіки від 29 квітня 2018 року, у якій зазначалося, що: «не порушуючи єдиної своєї влади, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, дотримуючись принципу децентралізації» [2].

З входження України до складу СРСР ідея центральної держави із сильним місцевим самоврядуванням (Ради народних республік різних рівнів) з подальшим розвитком децентралізації не отримала належної підтримки і розвитку. Навіть навпаки, відсутність кваліфікованих спеціалістів з питань місцевого самоврядування, належної матеріально-технічної бази, зосередження багатьох владних повноважень у партійних комітетах різних рівнів з жорстким централізмом в управлінні та інші причини призвели до того, що Ради не спроможні були виконувати покладені на них повноваження.

Починаючи з 1991 року в Україні відновлюються спроби створити дійсно централізовану державу із ефективно функціонуючою, конкурентною, відповідальною за надання якісних послуг населенню моделлю державного управління. Але тільки Революція Гідності в 2014 році створила унікальний шанс побудувати нову систему державного управління в Україні.

Державне упадіння як суб’єкт управління суспільними процесами пройшло складну еволюцію. Розвиток держав централізованого типу був пов’язанний із бюрократичним способом державного управління, який залишився домінуючим аж до 1970-х років ХХ століття. Необхідність збільшення видатків на соціальні потреби при одночасному зростанні кризових явищ в економіці на початку 80-х років ХХ століття в умовах бюрократизованого управління поставило перед західними державами завдання зміни бюрократичної поведінки державних організацій на підприємницьку. Ця обставина обумовила виникнення концепції «нового державного менеджменту».

Концепція «нового державного менеджменту» виникла як відповідь на потребу створити форми контролю бюрократією з метою підняття ефективності державного управління. Як відмічає В. Люблійнер [3], засновники менеджеріального підходу до державного управління Девід Осборн і Тед Теблер (США) в роботі «Перебудова уряду» («Reinventing Government»), проаналізували недоліки бюрократичної моделі управління, запропонували для підвищення ефективності державного управління такі принципи перетворень всіх його рівнів: стимулююче управління, управління, що звернене до суспільства; конкуруюче управління (використання конкуренції в наданні послуг); управління, що орієнтоване на результат; управління орієнтоване на споживача (первинні потреби споживача, а не бюрократії); децентралізоване управління (участь і робота в команді), про ринкове управління (поступові зміни на ринковій основі).

З точки зору Г.Л. Купряшина, основні положення модернізації державного управління на основі менеджменту можливо звести до наступного. Орієнтація на клієнта – державні організації орієнтовані на потреби населення. Ринкова оцінка діяльності державних структур – відповідальність за досягнення результатів. Персональна відповідальність за якість роботи встановлюється через оцінку результатів діяльності шляхом співставлення із витратами. Приватизація напрямків діяльності державних агенцій – державні функції передаються приватним організаціям, найчастіше за контрактом [4].

При цьому ефективна держава характеризується такими параметрами:

1. Держава високо цінує суспільні кошти і намагається економити державні фінанси.

2. Оцінка діяльності державних службовців здійснюється за результатами, а не за активністю і кількістю освоєння ресурсів.

3. Держава відмовляється від традиційного принципу монополії в наданні послуг населенню, впроваджує принцип конкуренції та ринкових механізмів (тендери, маркетинг, реклама, контрактна система найму державних службовців).

4. Модернізація державного управління включає в себе тенденції децентралізації та деконцентрації структур і функцій, зміну взаємовідносин між національним і місцевим рівнем управління. Децентралізація розуміється як спосіб територіальної організації влади, за якого держава передає право на прийняття рішень із визначених питань або у визначеній сфері структурам локального або регіонального рівня (інститутам місцевого самоврядування).

Децентралізація відмінна тим, що передбачає передачу повноважень центральної влади не представницьким органам місцевого рівня, а представникам центральної виконавчої влади на місцях. Делегування розуміється як процес перерозподілу влади. Делегування – це механізм здійснення деконцентрації, орієнтований на контракт з громадянами і трудовими колективами.

5. Велика увага державою приділяється вдосконаленню контролю за діяльністю державних структур. Цими функціями наділяються не тільки спеціальні контролюючі органи, але і громадськість.

6. Держава перебудовує механізм прийняття рішень: гнучкість структур і функцій, розвиток їх здатності реагувати на навколишнє середовище, виникнення інноваційної структури управлінських організацій і розвиток стратегії.

7. Держава впроваджує технологію «електронного уряду».

Таким чином , застосування цих засад концепції нового державного менеджменту на сьогодні є одним із шляхів модернізації системи державного управління в Україні і зокрема такого її елементу як забезпечення конституційних прав громадян.

Список використаної літератури:

1. Стратегія сталого розвитку «Україна 2020». – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5/2015

2. Конституція УНР від 24 квітня 1918 року. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/n0002300-18

3. Люблийнер, В. Использование менеджмента в госудурственом управлении / В. Люблийнер // [Електронный ресурс]. – 2006. – Режим доступа: http://www.allpravo.ru/diploma/doc10p0/instrum3020/print3020.

4. Купряшин, Г.Л. Гсудурственній менеджмент: концепция и условия реализации / Г.Л. Купряшин // [Електронный ресурс] . – 2004. – Режим доступа: http://lib.socio.msu.ru/1/.