Пивоваров Костянтин Володимирович,

к.держ.упр., докторант Академії муніципального управління

Організаційні засади здійснення контролю в органах виконавчої влади України

В Україні, відповідно до своїх основних функцій і повноважень, систематичний контроль здійснюють майже всі суб'єкти державного управління, серед них і органи виконавчої влади, оскільки їх діяльність за своїм змістом є управлінською. Кожен орган виконавчої влади, їх посадові особи у межах своїх повноважень контролюють виконання прийнятих рішень, дотримання законодавства у діяльності певної системи, окремої структурної ланки чи галузі. Такий контроль може стосуватися як внутрішніх аспектів діяльності системи, так і її зовнішніх зв'язків.

На відміну від контролю, що його здійснює законодавча влада, контроль органів виконавчої влади за своїм характером має внутрішню спрямованість і стосується, в основному, об’єктів сфери державного управління. Відтак, при визначенні структури органів контролю у системі виконавчої влади слід виходити саме з принципу ієрархічної побудови її органів.

Відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади. Він реалізує свої контрольні повноваження шляхом: втілення в життя фінансової, цінової, грошової, кредитної та податкової політики; вжиття заходів щодо забезпечення обороноздатності й безпеки держави; забезпечення зовнішньо економічної і митної справи; спрямування і координації роботи міністерств, комітетів та інших органів виконавчої влади.

При цьому, практика свідчить, що система контролю, яка існує в Кабінеті Міністрів України, охоплює вузьке коло контрольних питань – в основному відслідковує терміни виконання встановлених завдань.

Удосконалення контрольної діяльності Кабінету Міністрів України та вирішення проблемних питань, з метою реалізації поставлених державою завдань та забезпечення законності, має важливе значення для розбудови Української держави та її виходу на європейський рівень. Відтак, ми переконані в тому, що при здійсненні контрольної функції Кабінету Міністрів України, в першу чергу, має бути посилений інформаційно-аналітичний характер контролю за органами виконавчої влади шляхом оптимізації сектору аналітичної роботи. Тобто, варто здійснювати контроль не лише за строками виконання, а й за якістю виконання у встановлені строки.

До того ж, варто створити систему державного контролю у всіх сферах діяльності органів виконавчої влади, яка повинна цілісно пов’язати аспекти внутрішнього і зовнішнього контролю і визначити його механізми.

Перш за все, це потребує:  визначення єдиної методологічної основи державного контролю, яка має передбачати здійснення його на основі демократичних принципів, обґрунтованого визначення завдань, форм і методів контролю;   узгодження змісту контролю із завданнями, що стоять перед державними органами та новим спрямуванням розвитку держави у суспільних процесах; уникнення дублювання функцій контрольних органів; встановлення засад координації діяльності різних органів контролю та засобів забезпечення цієї діяльності в межах законодавчо закріплених повноважень.

Провідне місце в складній системі органів контролю, які мають різну організаційну форму та правове положення в системі органів виконавчої влади, належить функціональним центральним органам, для яких контроль є основною функцією щодо не підпорядкованих в адміністративному порядку державних органів і організацій. Вони мають право приймати у межах своєї компетенції обов'язкові для міністерств, відомств, підприємств і організацій акти, давати обов'язкові для виконання вказівки.

У цій групі суб'єктів контролю слід виділити Антимонопольний комітет України. Це – центральний орган виконавчої влади, який зобов'язаний забезпечувати згідно зі своєю компетенцією контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємств і споживачів від його порушення.

Функції спеціальних контролюючих органів також виконує низка державних служб та інспекцій. Державні інспекції з нагляду в окремих галузях управління відрізняються порядком створення, правовим положенням та повноваженнями. В Україні діють державні інспекції, які безпосередньо підпорядковані Кабінету Міністрів або є структурними підрозділами міністерства чи відомства: в ранзі управління, відділу чи окремої служби при центральному органі виконавчої влади.

Однак, слід зважати, що державна інспекція – спеціальний орган виконавчої влади із самостійними завданнями. Тому правовий статус, організація й компетенції держінспекції мають бути закріплені у спеціальному законодавчому акті про контрольні інспекції, що діють у сфері виконавчої влади.

При такому порядку визначення правового статусу державної інспекції, отримання владних повноважень від найвищого органу державного управління значно підвищиться роль цього контрольного органу. Такий підхід сприятиме й створенню правового забезпечення діяльності державних інспекцій, визначення їх структур, взаємовідносин і розмежування компетенції між структурними підрозділами. Разом з тим чіткий правовий регламент державних інспекцій сприятиме й ефективності їх діяльності.

Державний контроль, який здійснюється місцевими органами виконавчої влади та територіальними органами міністерств, має значно менший обсяг, але він найбільш наближений до контрольованих об’єктів, а отже і значення його досить вагоме.

Законодавство, що регулює діяльність місцевих державних адміністрацій, надає контрольні повноваження як місцевій адміністрації в цілому, так і її окремим структурним підрозділам. При цьому контроль з боку державної адміністрації слід віднести до надгалузевого контролю, а контроль з боку її управлінь і відділів, які є органами галузевого управління, – до галузевого контролю.

Таким чином, контроль являє собою систематичну конструктивну діяльність органів державного управління, їх керівників і підрозділів щодо забезпечення відповідності фактичних результатів роботи запланованим або визначеним рішеннями органів вищого рівня. Контрольна діяльність органів виконавчої влади не повинна зводитися лише до перевірки виконання як такого, а має враховувати якість виконання, своєчасне виявлення проблем та концентрацію зусиль на коригування ситуації, застосування заходів щодо забезпечення виконання завдань.