Скляр Т. В., Коломоєць А. М., Крисенко О. В., Вінніков А. І.

Дніпропетровський Національний Університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ

Властивості збудників внутрішньолікарняних інфекцій

Внутрішньолікарняні (госпітальні, нозокомінальні) інфекції становлять серйозну проблему сучасної медицини. Згідно з визначенням ВООЗ, такі інфекції – це будь-які клінічно виражені захворювання мікробного походження, що вражають хворого в результаті його госпіталізації або відвідування лікувального закладу з метою лікування, а також лікарняний персонал в силу здійснення ним діяльності, незалежно від того, виявляються або не виявляються симптоми цього захворювання під час знаходження даних осіб в стаціонарі. Проблема ВЛІ набуває ще більшого значення у зв'язку з появою так званих госпітальних штамів стафілококів, сальмонел, синьогнійної палички та інших збудників.

Основні позиції у структурі госпітальних інфекцій належать гнійно-септичним інфекціям, спричиненим умовно-патогенною мікрофлорою.

Гнійно-септичні ускладнення післяопераційних ран, як і раніше, залишаються в центрі уваги сучасної хірургії. Незважаючи на значний обсяг проведених профілактичних заходів, роль ранової інфекції протягом післяопераційного періоду — значна. Відбувається також збільшення тяжкості гнійно-септичних ускладнень з тенденцією зростання летальних випадків

Гнійно-септична інфекція – генералізоване інфекційнозапальне захворювання з ураженням внутрішніх органів і систем організму, викликане бактеріями. Гнійно—септичні інфекції посідають перше місце серед зареєстрованих випадків внутрішньолікарняних інфекцій і складають близько 45% від їх загального числа [6].

Різноманіття причин, що зумовлюють розвиток ранової інфекції, пов’язане з соціально-екологічними впливами на людину, які знизили його антиінфекційну резистентність, і якісними змінами біологічних властивостей умовно-патогенної мікрофлори під впливом необґрунтовано широкого застосування антибіотиків та інших лікарських засобів.

Спектр збудників внутрішньолікарняних інфекцій охоплює віруси, бактерії, гриби і найпростіших. Він представлений найбільш вірулентними госпітальними штамами. госпітальний штам - це штам, який в процесі циркуляції адаптувався до умов стаціонару, тобто придбав великі можливості до паразитування, специфічному для хворих даного стаціонару, а саме, вірулентність, стійкість до несприятливих зовнішніх факторів, також специфічним для даного стаціонару, і здатність викликати групові внутрішньолікарняні випадки захворювань [8].

Основні збудники ВЛІ:

1. Бактерії:

- грампозитивна флора коків: рід стафілококів (види: st. aureus, st. epidermidis, st. saprophyticus); рід стрептококів (види: str. pyogenes, str. Pneumoniae та ін..);

- грамнегативна паличкоподібна флора:

· Сімейство ентеробактерій (20 родів): рід ешерихій (E.coli), рід сальмонела (S.enteritidis), рід шигелла (Sh.dysenteriae, Sh. flexneri, Sh. sonnei) та ін.

· Сімейство псевдомонад: рід Psudomonas (вид Ps. Aeroginosa)

2. Віруси: збудники простого герпесу, вітряної віспи, цитомегалії (близько 20 видів); аденовірусної інфекції; грипу, парагрипу; респіраторно-синцитіальних інфекції; кору; ентеровіруси, ротавіруси, збудники вірусних гепатитів.

3. Гриби (умовно-патогенні і патогенні): рід дріжджоподібних (всього 80 видів, 20 з яких патогенні для людини); рід цвілевих та ін.

Інфекція грибковими патогенами, особливо з виду Candida, стає все поширеніша. Важливо зазначити, що типові бактеріальні або грибкові збудники інфекції відрізняються в різних країнах і навіть у різних відділеннях залежно від популяції пацієнтів, локалізації інфекції, схем антибіотикотерапії, принципів контролю за інфекцією, факторів зовнішнього середовища і принципів резистентності [7].

Етіологічне значення різних збудників змінюється з часом. Так, в останні роки, відмічена тенденція до зростання ролі грам негативних і зниження ролі грам позитивних бактерій в госпітальній патології [3].

В етіології гнійно-септичних захворювань важливе значення мають гноєтворні коки, передусім, стафілококи та стрептококи; велика роль синьо гнійної палички. Багато представників родини Enterobacteriaceae, поруч з кишковими інфекціями, за певних умов, здатні також викликати гнійно-септичні захворювання. Це протей, кишкова паличка, деякі сальмонели, клебсієли, ентеробактери та ін. [2].

Збудники хірургічної інфекції, особливо їх спори, стійкі до різних змін зовнішнього середовища, температури, фізичних і хімічних факторів.

Розрізняють такі два шляхи потрапляння мікроорганізмів у рану: екзогенний потрапляння із зовнішнього середовища (контактним, краплинним, повітряно-пиловим, імплатаційнім шляхами) і ендогенний через лімфатичні (лімфогенний) або кровоносні (гематогенний) судини з джерела інфекції, що знаходиться в організмі хворої людини (абсцес, каріозні зуби, ангіна, гнійні захворювання шкіри і т.д.).

За ступенем мікробної контамінації хірургічні рани поділяються на чотири класи:

· І клас («чисті»). До них належать: нетравматичні, неінфіковані хірургічні рани без ознак запалення, які не зачіпають дихальний (респіраторний), шлунково-кишковий та статевий тракти, неінфіковані сечовивідні шляхи;

· ІІ клас («умовно чисті»). До них належать: рани, які зачіпають дихальний, шлунково-кишковий та сечостатевий тракти за умови відсутності ознак інфекції і порушення правил асептики;

· ІІІ клас («контаміновані»). До них належать: рани, у яких має місце порушення стерильності під час операції, перфорації органів шлунково-кишкового тракту під час операції із значним витоком його вмісту, є вогнище гострого негнійного запалення;

· ІV клас («брудні або інфіковані»). До них належать: старі травматичні рани, у яких є нежиттєздатні тканини, та рани з наявністю ознак вираженої клінічної форми гнійно-запальної інфекції або з перфорацією внутрішніх органів [5].

Госпітальні штами характеризуються полірезистентністю до антибіотиків, тому їх потрібно досліджувати на чутливість до антибактеріальних препаратів. Дослідженню на чутливість до антибактеріальних препаратів (АБП) підлягають чисті культури мікроорганізмів або ізольовані колонії із щільних поживних середовищ (далі — ПС) первинного посіву клінічного матеріалу.

Серед стандартизованих методів визначення чутливості мікроорганізмів до АБП розрізняють методи серійних розведень та дифузійні. Крім того, в даний час все більш широкого розповсюдження набувають автоматичні методи.

Методи серійних розведень базуються на прямому визначенні мінімальної інгібуючої (подавляючої) концентрації (далі — МІК) препарату, що характеризує мікробіологічну активність АБП.

МІК — мінімальна концентрація препарату, яка пригнічує видимий ріст досліджуваного мікроорганізму в бульйонній культурі або на щільному поживному середовищі.

В основу дифузійних методів визначення чутливості покладена дифузія АБП із носія у щільне поживне середовище (ПС) до концентрації препарату, яка перевищує МІК і пригнічує ріст досліджуваної культури в цій зоні. Існують дві основні модифікації дифузійного методу: диско-дифузійний та Е-тест.

В диско-дифузійному методі у якості носія АБП використовують паперовий диск. Утворення зони пригнічення росту відбувається в результаті дифузії АБП з носія в ПС.

Диско-дифузійний метод дозволяє лише опосередковано зробити висновок про величину МІК, а результатом дослідження є віднесення мікроорганізму до однієї з категорій чутливості (чутливий, помірно стійкий або резистентний).

Е-тест — це вузька полімерна смужка (0,5 ´ 6,0 см), на яку нанесений градієнт концентрацій АБП (від мінімальних до максимальних) [4].

На основі даних дослідження збудника інфекції in vitro, його можна віднести до однієї з трьох категорій:

— чутливий — штам пригнічується при концентраціях АБП, що створюються в органах і тканинах людини при рекомендованих лікувальних дозах. Лікування такої інфекції ефективне при застосуванні АБП в рекомендованих дозах;

— помірно стійкий — МІК АБП для штамів цієї категорії вище, ніж для чутливих, але знаходиться в межах, досяжних при рекомендованих режимах дозування. Лікування такої інфекції може бути ефективним при застосуванні АБП у підвищених дозах, або при локалізації осередку інфекції в тих органах або тканинах;

— стійкий — штам не пригнічується при концентраціях АБП, що створюються в органах і тканинах при рекомендованих режимах дозування. Ці штами мають певні механізми резистентності. Лікування інфекції, викликаної мікроорганізмом, що належить до цієї категорії, буде неефективним [1].

Література:

1. Антимикробная и противовирусная терапия // Газета «Новости медицины и фармации» № 236. – 2008 г.

2. Возбудители гнойно-восспалительных , септических и раневых инфекций. Боррелии и риккетсии – возбудители трансмиссивных инфекций. – М.: 1`БОУВПУ РНИМУ им. Н. И. Пирогова Минздравсоцразвития России, 2007. -10 с.

3. Инфекционные болезни и эпидемиология: Учебник / В. И. Покровский, С. Г. Пак, Н. И. Брико [и др.]. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. – 179 с.

4. Наказ «Про затвердження методичних вказівок: визначення чутливості мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів» № 167 від 05 квітня 2007 р.

5. Наказ «Про організацію контролю та профілактики післяопераційних гнійно-запальних інфекцій, спричинених мікроорганізмами, резистентними до дії антимікробних препаратів» № 236 від 04 квітня 2012 р.

6. Панкреонекроз. Возможности антибактериальной терапии и профилактики / И.А. Гучев, И.П. Волков, А.М Иванова // Рус. мед. журн. – 2007. – №12. – С. 965-973.

7. Шиян Р. Нозокоміальна інфекція в дорослих пацієнтів в палатах інтенсивної терапії [Електронний ресурс]: журнал для широкого кола лікарів / Р. Шиян // Медицина світу. -2004.

8. Ющук Н. Д. Эпидемиология: Учеб. пособие. – 2-е изд., перераб и доп. / Н. Д. Ющук, Ю. В. Мартынов. – М.: Медицина, 2003. – 390-391 с.