Конопельцева О

Конопельцева О. Г.

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

Вплив церкви на формування традицій сімейного виховання дитини у середньовічній Франції

Під час розквіту Середньовіччя (ХІ-ХІІІ ст.) католицька релігія глибоко пустила коріння у Франції і змінила ставлення до дитини в суспільстві. На відміну від жорстоких звичаїв Римського панування позбуватися небажаної дитини, християнська мораль розглядала дитину як чисте, незіпсоване створіння та вчила піклуватися про неї з першої хвилини її життя.

У ХІІІ ст. ще не існувало розгалуженої системи шкільної освіти, тому відповідальність за виховання дитини та її соціалізацію повністю несли батьки та хрещені. З’являються численні пастирські трактати щодо виховання дітей, зокрема Communiloquium Жана де Галя, De instructione puerorum та De eruditione filiorum nobiliorum домініканського монаха Вінсента з Бове. У них наголошувалися обов’язки батьків, їхня роль у вихованні дітей та відповідальність за кінцевий результат. Батьки мали виховувати дітей з гарними манерами та відданими християнами. Автори трактатів ХІІІ та ХІV ст. вважали, що ці обов’язки випливали з четвертої заповіді Божої, що наказувала слухатися та поважати батьків. Виховання маленьких хлопчиків віком старше семи років повністю покладалося на батька, а дівчат – на мати, хоча деякі історики, ґрунтуючись на тогочасних катехізисах, вважають, що мати на рівні з батьком брала участь і у вихованні хлопчиків. Невиконання цього батьківського обов’язку або наведення поганого прикладу дитині в очах церкви розглядалося як гріх, особливо, якщо дитина з часом починала вести гріховне життя. За головний принцип виховання дитини вважали приклад дорослих, а якщо його було недостатньо, рекомендувалося застосовувати до дітей тілесні покарання, але лише помірковано. У цих трактатах досить часто за приклад відповідальності батьківського виховання наводилось оповідання з роботи (Псевдо) Боеція De disciplina scholarium про батька, якому син зубами відгриз носа, бо він нехтував його вихованням [1].

У період занепаду середньовічної освіти у XIV-XV ст. особливу увагу привертає видатний теолог XIVст. Жан Жерсон, який був канцлером Паризького університету, доктором теології та реформатором системи освіти. Народившись у селянський родині, він прагнув донести своє гуманістичне бачення християнського виховання до простих людей, тому писав свої трактати, спрямовані до них, не латиною, а простонародною мовою. У своїй “Абетці для простих людей” він застерігає від демонстрації дітям оголеного тіла, жорстоких видовищ, від сну в одному ліжку з батьками, бо все це матиме негативний відбиток на дитині в майбутньому. Дитина для нього – і невинна, і зіпсована вихованням дорослих. Та все одно він наполягає на містичній цінності дитини. Жерсон наголошує на важливості раннього морального та релігійного виховання, природним місцем якого є сім’я, метою якого є практичний результат – моральність та порядність. Виховання дитини має бути сповненим любов’ю до Бога і цьому повинні допомагати молитви та читання життєписів святих [4, с. 573-580, 2, с. 36-40].

За вимогами церкви добропорядний католик мав не лише виконувати численні обов’язкові норми поведінки, а й дотримуватися посту, відвідувати церковну службу кожної неділі. До обов’язкових 52 неділь на рік додаються ще й релігійні свята. Їхня кількість чітко регулювалася церквою і в період ХVІІ-ХVІІІ ст. коливалася від 52 до 30 на рік. Обов’язковими залишились Пилипів піст, час від Різдва до Богоявлення (6 свят за два тижні), Великий піст, Пасха (якій передує святий тиждень), Вознесіння, Свята Трійця, свято Святого Духа, День Св. Жана Батиста (24 червня), Успіня Богородиці і, нарешті, День усіх святих. Святкування також відбувалися під пильним оком церковників; багато народних гулянь з давніми традиціями було заборонено, а ворожкам та забобонам було оголошено війну [3, с. 18-20].

З огляду на велику дитячу смертність та турботу про спасіння душі дитини стає ще більш важливою необхідність похрестити дитину якомога швидше, у день народження (інколи навіть під час народження, якщо пологи складні) або наступного дня. Хрещення дітей проводилось у Франції з 350 р. н.е., але офіційно цю традицію католицька церква уніфікує та вводить лише у 1545 р. До ХV ст. також існувала інша традиція: обирати для дитини декілька хрещених, але Тридентський собор її забороняє й залишає лише одного хрещеного батька та одну хрещену матір. Хрещені були зобов’язані забезпечувати духовне життя хрещеників, наглядати за дотриманням гідної християнської поведінки та моралі, привертати їхні думки, розум та серце до Бога аж до весілля хрещеників. Надалі ж вони мали надавати всіляку підтримку у подоланні життєвих негараздів. Саме тому батьки завжди намагалися обрати для своїх дітей хрещених, які були б більш освіченими та мали більше важелів у суспільстві, ніж вони самі.

Варто відзначити, що велике значення мав вибір імені дитини. Зазвичай це було ім’я одного з хрещених або батьків. Зауважимо, що досить часто одним ім’ям називали декілька дітей, навіть якщо попередні вже померли, що свідчить не про байдужість батьків до своїх дітей, а про бажання передати наступним поколінням свої імена, зберегти свої сімейні традиції. Таким чином, потреба у великій кількості імен відпадала, а жіночі імена часто утворювалися від чоловічих, що пояснює навіть сьогодні досить популярні і дуже поширені традиційні французькі імена, такі як Франсуа (Франсуаза), Жан (Жанн), П’єр, Жак, Луі (Луїза) тощо [3, с. 49-58].

Довгий час носіями традицій сімейного виховання у Франції були священики та богослови, які адаптували їх згідно з вимогами епохи та церкви і впроваджували у суспільство через проповіді, трактати, церковні приходи. Християнська віра, заснована на десяти заповідях, сформувала у французькому суспільстві запит на правильне виховання дітей; прищепила йому вимоги до правил поведінки, гарні манери, страх покарання, християнську мораль, повагу дітей до батьків та визначила обов’язки батьків перед дітьми; вона й надалі існує у фольклорі, сімейних традиціях, народній мові і, перед усім, у системі французького виховання дітей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Hanska J. La responsabilité du père dans les sermons du XIIIe siècle / Jussi Hanska et Jean-Pierre Dépée, Cahiers de recherches médiévales 1997 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://crm.revues.org/968.

2. Lambon A. Jean Gerson, sa réforme de l'enseignement théologique et de l'éducation populaire [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://archive.org/details/jeangersonsarf00lamb.

3. Lebrun F. Histoire générale de l’enseignement et de l’éducation en France. Tome 2 : De Gutenberg aux Lumières (1480-1789) / F. Lebrun, M. Venard, J. Quéniart. – Nouvelle Librairie de France, 2003. – 691 с.

4. Rouche M. Histoire générale de l’enseignement et de l’éducation en France. Tome 1 : Des origines à la Renaissance (Ve siècle av. J.-C.- XVe siècle) / M. Rouche. – Nouvelle Librairie de France, 2003. – 729 с.