Завальна О. М.

НТУУ «Київський Політехнічний Інститут», Україна

Ігри як елемент впровадження особистісно-орієнтованого підходу в процесі викладання іноземної мови

Людська цивілізація ХХI ст., за загальним визначенням - "століття освіти", вперше в своїй багатотисячолітній історії виходить на практичну реалізацію завдання, яке до цього часу мислителі-гуманісти ставили лише в теоретичних роздумах та утопічних мріях - завдання використання суспільних ресурсів на потреби розвитку та життя людини. Людина з об'єкту гри сліпих сил суспільства перетворюється на його повноправного господаря, основну мету і зміст соціального розвитку.

Чи не наймогутніше знаряддя такого перетворення - освіта. Освіта, орієнтована на розвиток особистості, максимально адаптована до її потреб та інтересів по суті моделює на рівні цінностей, особистісних рис та життєвих пріоритетів кожної людини гуманоцентричний соціальний устрій, який нашими спільними зусиллями має скластися вже в недалекому майбутньому. Відтак процес гуманізації освіти визначає основний напрям її розвитку у сучасному суспільстві. Особливе значення для нашого суспільства має розвиток гуманістичних орієнтирів освіти, яке щойно позбавилося авторитарного соціального устрою і ще багато в чому сповідує його принципи та ідеали. В таких умовах розуміння конкретних завдань, які стоять перед нашою освітою в контексті демократичної модернізації нашої країни є необхідною умовою успішного здійснення як освітянських, так і загальносистемних реформ.

У національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті зазначено: “Головна мета української системи освіти – створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України...”, а Закон України “Про загальну середню освіту” стверджує: “Завдання загальної середньої освіти є формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань” [2].

Навчання виступає як основа та засіб психічного і в цілому особистісного розвитку людини [4]. Однак як вважав І.С. Виготський, навчання не плентається у хвості розвитку, а веде його за собою [3]. Стосовно предмета “іноземна мова” саме таким є особистісно-орієнтоване навчання.

Основна мета навчання іноземної мови полягає у формуванні свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами іноземної мови - її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції. Зазначена мета передбачає здіснення навчальної, розвивальної і виховної функцій освітнього змісту навчального предмета.

Відповідно до поставленої мети головними завданнями навчання іноземній мові в основній і старшій ланках середньої загальноосвітньої школи є:

- виховання свідомого прагнення до вивчення іноземної мови;

- вироблення у школярів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях;

- ознайомлення з мовною системою як основою для формування мовних умінь і навичок - орфоепічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних;

- формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, тобто прилучення через мову до культурних надбань інших народів і людства в цілому [4].

Принцип особистісної орієнтації навчання передбачає забезпечення вчителем оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого розвитку кожного учня, урахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення до самостійності у вивченні іноземної мови, самопізнанні та саморозвитку. З цією метою вчитель заохочує і надає допомогу у визначенні індивідуальної навчальної мети, плануванні й організації роботи над її досягненням учням у міру їх готовності до самостійної пізнавальної діяльності. Найбільш сприятливими для реалізації цього принципу є такі сфокусовані на учневі методи і форми роботи, як дискусія, рольова гра, групова робота, керовані дослідження, контракти, проекти, самостійні дослідження, самооцінювання тощо.

Сучасні вимоги освітніх стандартів змушують учителів не тільки насичувати учнів інформацією, а й шукати шляхи практичного застосування її у повсякденному житті. Виникає необхідність у заміні традиційного репродуктивного принципу підготовки учнів індивідуально-творчим. За словами А.О. Вербицького, орієнтація на активне навчання стає одним із важливих компонентів диверсифікації освіти. Таке навчання значно активізує, пришвидшує процес набуття соціально та особистісно необхідних інтелектуальних і технологічних знань, сприяє творчому професійному становленню. Знання не заради знань, а знання – для збагачення життєвого досвіду [4].

Запровадження вчителем на уроках ігрової діяльності є цінним засобом виховання розумової активності учнів, активізує психічні процеси, викликає живу зацікавленість у процесах пізнання. У процесі проведення дидактичних ігор діти з бажанням долають значні труднощі у навчанні, розвивають свої здібності, уміння. Будь-який матеріал стає захоплюючим, викликає в учнів задоволення, створює позитивні емоції, полегшує процес засвоєння знань. Діти спостерігають, порівнюють, співставляють, класифікують предмети за тими чи іншими ознаками, здійснюють доступний для них аналіз та синтез, узагальнюють матеріал.

Ігри можна поділити на предметні та сюжетні. Предметні призначені для пізнання повних явищ і закономірностей, крім тих, які містять зв'язки та стосунки між людьми. Сюжетність ігри характеризується тим, що охоплюють закономірності людської діяльності й спілкування. Вони поділяються на виробничі й тренінгові.

Щодо рольових відношень у сюжетних іграх, то їх прийнято ділити на симетричні й асиметричні. При симетричних рольових відносинах комуніканти (учасники гри) виступають носіями однієї соціальної ролі, наприклад: брат -сестра, учень - учень, вчитель - вчитель. Асиметричні відношення спостерігаються тоді, коли учасники спілкування різняться між собою соціальними ознаками. Наприклад: учень - учитель, учень - учень (якщо вони належать до різних вікових груп) та ін. Асиметричні відношення впливають і на повну поведінку відносно до ролі та статусу партнера [5].

Головною метою рольової гри є розвиток здібностей школярів, прищеплювання уміння приймати правильні рішення. У рольових іграх виявляються особистість учня, його здібності та перспективи на майбутнє.

Щоб урок був цікавим і ефективним, на його різних етапах можна використати кросворди за темами уроку чи розділу. Складаючи кросворд, учитель має дотримуватися вимог проведення дидактичних ігор. Під час цілеспрямованої підготовчої роботи учні розв'язують запропоновані кросворди з вивченої теми. Отже, кросворд, з одного боку, вносить в урок елемент гри, а з іншого - сприяє глибшому засвоєнню вивченого[3].

Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людяних взаємин. Більшість вчителів використовує гру як засіб цілеутворення педагогічної діяльності та інтерпретації її в особистості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини [5].

Від уроку до уроку повинні змінюватися сюжети, ігрові ситуації. Поступово цікава гра, творча композиція слів переростають у справжню навчально-пізнавальну працю.

Під час механічного виконання заздалегідь відомих рухів активізується лише фізична сфера, а емоційна, інтелектуальна та духовна залишаються переважно пасивними. Відсутність переживання, емоційного забарвлення роблять фізичну зарядку мало привабливою. Але досить додати музику, яка б активізувала емоційні смаки, і все змінюється: аеробіка чи ритмічна гімнастика пробуджують усмішки та завзятість [4].

Слід визнати, що в початкових ланках освіти розвиткові емоційної сфери приділяється більше уваги, ніж у старших класах. Однак з точки зору гармонійності у розвитку дітей теж існують певні диспропорції. Ігри чи ігрові елементи, що використовуються, розвивають переважно сфери емоційну з фізичною чи емоційну з інтелектуальною. Поза увагою все ще залишаються ігри та тренінги духовної спрямованості [3].

Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам'яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо [5].

Дидактичні ігри можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і таких, для повнішого і глибшого їх осмислення засвоєння, формування умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору.

Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання. Дидактичні ігри добираються відповідно до програми.

Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і байдужість учнів.

Правила гри зобов'язують учнів діяти строго по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки.

Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу [5].

Розглядаючи гру, як метод особистісно-орієнтованого навчання, ми прийшли до висновку, що потреба у грі ніколи не зникне в дитині. Для дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер життя. Гра для дитини, особливо в молодшому шкільному віці, наділена це й дослідницьким змістом, який дає змогу моделювати все те, що існує поза грою. Саме через гру дитина швидше знайомиться з правилами та нормами спілкування з оточенням - із світом природи, з людьми; швидше опановує навичок і звичок культурної поведінки [4].

Будь-яка інструментовка ігор виправдана ще й психологічно: у грі дитина безтурботна, психологічно розкута і таку більше, ніж коли-небудь, здатна на повне вираження свого індивідуального "Я". Важливим стає таке завдання для вчителів початкових класів та вихователів: дати можливість кожній дитині через гру самовиразитися, самореалізуватися, як у процесі навчання так і в позаурочний час.

Література:

1. Закон України “Про освіту” //Освіта. – 25 червня 1991 р.

2. Закон України “Про загальну середню освіту” // Інф. Збірник МО України. – 1990. – №15.

3. Выготский Л. С. Игра и ее роль в психологическом развитии ребенка // Вопросы психологии. - 1966. - № 6. – 318с.

4. Кузь В.Г. Виклики сучасної епохи і педагогічна наука // Педагогіка і психологія. - 2005. - № 4(49). – 225 с.

5. Перкас С. В. Ролевые игры на уроке английского языка. //Иностранные языки в школе.- 1999.- № 4. –124 c.