Жигжитова Л.М.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

ЗАСТОСУВАННЯ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО ПІДХОДУ ПРИ ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ

В сучасному суспільстві, в період входження України в Європейський освітній простір, гостро стоїть питання підготовки висококваліфікованих фахівців зі знанням однієї або двох-трьох іноземних мов, що сприятиме міжнародному співробітництву, значно полегшить процес євроінтеграції і підніме авторитет України на міжнародній арені.

З метою вироблення єдиних вимог до викладання, вивчення і володіння іноземною мовою в 1996 році були створені «загальноєвропейські компетенції (Common European Framework of Reference, CEFR)», головна мета яких – надати метод оцінки і вчення, застосований для всіх європейських мов. А Рада Європи у своїй резолюції 2001 року рекомендувала використовувати CEFR при створенні національних систем оцінювання мовних компетенцій. Навчальні програми з іноземної мови зазвичай складаються з врахуванням системи оцінювання згідно цих рекомендацій Випускники загальноосвітньої середньої школи повинні мати рівень володіння А2 (середній, або «виживання»), тобто розуміти фрази пов’язані з особистою або сімейною інформацією по темі: « Покупки», «Місце проживання», «Робота», а також розуміти зміст простих повідомлень та оголошень; читати короткі нескладні тексти і вміти знайти в них конкретну передбачувану інформацію повсякденного характеру; бути спроможним спілкуватися на простому побутовому рівні на знайомі теми та про знайомі види діяльності та вміти написати короткі, прості записки та особисті листи [2]. Але не всі випускники опановують іноземну мову на рівні А1, що підтверджує гіпотезу Айзенка, що не всі діти можуть однаково навчатися, оскільки, їхній розумовий розвиток на 80% залежить від генетичних чинників, закладених у дитині від народження. Щоб забезпечити випускників загальноосвітніх середніх шкіл відповідним рівнем освіти і при цьому максимально зменшити вплив природних чинників в навчально-виховному процесі застосовують методику диференційованого навчання, що передбачає врахування індивідуальних особливостей учнів.

Питанням диференційованого навчання присвячуються роботи як вітчизняних фахівців: Ю. Бабанського, М.М. Фецули, Є.М. Ружин, Є.Б. Хоменко, С.Ю. Ніколаєвої, Л.З. Якушиної, Н.І. Гезем; так і зарубіжних: М.В. Ляховицького, Н.В. Лозової, Т.І. Макроусової, Н.Ю. Нозовлевої, Є.С. Полат, D. Heacox, B. MacMillan, J. Pallotta, J. Smutney, S. Walker, E. Meckstroth, та інших.

В навчальній практиці рекомендується застосовувати різні види диференційованого навчання:

1. За здібностями, тобто враховуючи загальні здібності, учнів розділяють за результатами успішності по класах А, Б, В, Г орієнтуючись на певні групи предметів (гуманітарні, природничі, фізико-математичні), звичайно перехід учнів з одного класу до іншого цілком можливий, оскільки, нахили до певних предметів можуть виявлятися у різних дітей у різний віковий період.

2. За відсутності здібностей, тобто учнів, які не встигають з певних дисциплін зараховують в окремі класи, де ці предмети вивчаються по спрощеній програмі. (Такий метод застосовується у Франції). Але основний недолік такого підходу полягає у тому, що, отримуючи неоднакову освіту учні не мають однакової змоги для її продовження.

3. За майбутньою професією, тобто навчання у спеціалізованих школах: музичних, художніх або з поглибленим вивченням іноземних мов. Такий підхід щодо вивчення іноземних мов вперше був застосований в 1947 році, коли відкрились перші «школи з викладанням ряду предметів іноземними мовами», тобто ідея застосування сучасного проекту “LAC – Language Across the Curriculum”- Проект Європейського центру вивчення іноземних мов (Грац, Австрія) – використання іноземних мов як засобу навчання інших предметів – основ наук – іноземними мовами; одна з таких шкіл була відкрита і в Києві. У 1961 році Урядовою постановою було дозволено створення госпрозрахункових груп (за рахунок батьків) у дитячих садках і початкових класах масових шкіл і значно поліпшились умови роботи учителів, оскільки, був дозволений поділ на 2 групи при наявності 28 і більше учнів у класі [1]. Такий поділ існує і на сьогоднішній день, хоча вимоги до рівня володіння мови випускників школи зросли в рази.

4. За інтересами учнів, тобто переважно з 8-го класу навчання створюються класи з поглибленим вивченням певних предметів (фізики, математики, хімії) за умови наявності великої кількості учнів, які вже отримали достатній рівень підготовки, на базі якої можна організовувати диференційоване навчання.

5. Диференціація за талантами має на меті відшукати талановитих дітей і створити їм умови для всебічного розвитку шляхом проведення різного виду конкурсів та олімпіад. «Диференціація навчання покликана допомогти середнім навчальним закладам позбутися необхідності навчати всіх однаково, зменшити перенавантаженність учнів, враховуючи їхні індивідуальні особливості, створити умови для самоствердження і самовизначення кожній особистості, забезпечивши її необхідними знаннями та вміннями» [3].

Але у немовних вищих навчальних закладах інженерного напряму ситуація складна і неоднозначна. Викладачі повинні підготувати бакалаврів на рівні володіння мовою В2 і магістрів на рівень володіння С1, але випускники шкіл які вступають на перший курс далеко не всі відповідають рівню А1, хоча є випускники спеціалізованих шкіл і гімназій з поглибленим вивченням іноземних мов, які володіють мовою на рівні В1. Але недостатня кількість аудиторних годин і відсутність поділу на групи значно ускладнює і роботу викладачів і навчальну діяльність самих студентів. Виходом з такої ситуації може бути лише впровадження внутрішньої (рівневої) диференціації, яка передбачає:

· Вивчення індивідуально-психологічних особливостей студентів;

· Визначення часу здійснення диференційованого підходу (на парі, чи в позаурочний час);

· Добором дидактичного матеріалу;

· Визначенням характеру навчання ( поглиблене чи прискорене);

· Підбором навчальних завдань за ступенем складності;

· Варіюванням методів контролю, корекції та оцінювання навчальних досягнень [3].

Але сучасний рівень розвитку інформаційних технологій дозволяє застосування дистанційного навчання як одного із засобів самостійної роботи студента при online співпраці з викладачем з метою подолання недоліків та прогалин у знаннях з іноземної мови. Безмежні ресурси Інтернету також можуть стати у нагоді, якщо студент організований, вмотивований, цілеспрямований і відповідальний.

Література:

1. Биркун Л.В. Комунікативні методи та матеріали для викладання англійської мови / Л. В. Биркун, В.В. Мошков. – Oxford University Press, 1998. – 48 с.

2. Коваленко О.Я. Книга вчителя іноземної мови. – Харків: Торсінг, 2005. – 279 с.

3. Диференційоване навчання : [ Електронний ресурс] . – Режим доступу: http: // pidruchniki.com>1162081034995…navchannya.