Ільїн С.В., Жукова Л. В.
Національний університет біоресурсів та
природокористування України
ПЕРЕКЛАД ВЛАСНИХ ІМЕН З НІМЕЦЬКОЇ НА УКРАЇНСЬКУ
Сьогодні,
у часи широких міжнародних зв’язків, іноземні імена та найменування утворюють
важливу частину словникового складу української мови. Складно уявити собі
працівника науки чи культури, фахівця з галузі людської діяльності, який не
вживав би назв, запозичених з іноземних мов. Значна кількість з них -
журналісти, вчені, редактори, викладачі, перекладачі, бібліотекарі та інші -
щодня наштовхуються на необхідність писати іноземні імена і назви.
Для
того, щоб правильно писати іноземні імена та назви на українській мові, нам
необхідне знання відповідних правил та норм. Проте правильність є чимось
відносним. Необхідно також уявляти собі, як вчинити, якщо буквально вжитого
правила не виявиться (а це може статися, тому що всього передбачити неможливо).
Саме тому, необхідно свідомо засвоїти основи транскрипції, розуміння природи
власного імені та оволодіння досить тонкими і різноманітними прийомами передачі
іншомовних власних назв, що існують в українській мові.
Імена
та власні назви завжди відігравали важливу роль. Власні імена надзвичайно
важливі для спілкування та взаєморозуміння людей. Зі з'ясування імені
починається знайомство людей один з одним. Від загальних слів їх відрізняє
тенденція до універсальності використання. Наприклад, переходячи до розмови на
іншій мові, доводиться використовувати інші загальні слова стосовно знайомих
предметів і явищ.
Актуальність
теми полягає в тому, що імена і власні назви стають опорними точками в
міжмовній комунікації і тим самим, у вивченні іноземної мови і перекладі з неї.
Це призвело до того, що імена і назви не вимагають особливої уваги при вивченні
іноземної мови і перекладі з неї. Такий підхід є помилковим. Власні назви
дійсно допомагають подолати мовні бар'єри, але у своєму початковому мовному
середовищі вони мають складну структуру, унікальні особливості форми та
етимології, численні зв'язки з іншими одиницями і категоріями мови. При
передачі імені на іншу мову велика частина цих властивостей втрачається. Якщо
не знати або ігнорувати ці особливості, то передача імені на іншу лінгвістичну
основу може не тільки полегшити, але й ускладнити ідентифікацію носія імені
Метою
даної роботи є дослідження особливостей перекладу та способів перекладу власних
імен з німецької мови на українську.
Предметом
дослідження є імена та власні назви німецької мови, а також їх вживання у
різноманітних сферах людської діяльності.
Об’єктом
дослідження є аналіз фонових знань, необхідних для здійснення перекладу власних
імен з німецької мови на українську. Історія розвитку перекладу власних імен.
На глибоке
переконання Й.В. фон Гете, переклад - “один з найбільш важливих і
найбільш суттєвих засобів спілкування між людьми. Навіть важко уявити собі, скільки інформації, цілих
пластів чужомовної культури, духовного багатства втрачала б світова цивілізація
у випадку відсутності перекладу як явища. За умов глобалізації даних процесів
роль цього виду інтелектуальної діяльності ще більше зростає, що зумовлено
явищами міжнародного інтегрування та кооперування ринкових економік,
термінологічного „вибуху”, нагромадження фахових мов, активізації міжнародного
туризму, гармонізації освітніх стандартів тощо.
Переклад є однією з важливих форм міжлітературних взаємин.
Оскільки знання іноземних мов і в давні часи, і сьогодні не можна назвати
масовим, перекладачі виступають посередниками між народами, які спілкуються в
найрізноманітніших сферах життя. Окрім посередницької функції, перекладні твори
виконують і творчу, продуктивну місію, бо завжди були важливим стимулом
розвитку національних мов, літератур, культур.
Перекладач наводить
містки між культурами, наукою, політикою різних народів, що результату є
взаємозбагачення. Недарма Б. Шоу повторював: “Якщо
в тебе є яблуко і в мене є яблуко і ми обміняємося ними, то в кожного
залишиться по яблукові. Якщо ж у тебе є ідея і в мене є ідея, то, обмінявшись
ними, кожен з нас матиме вже по дві ідеї”.
Усі
власні назви несуть у собі якусь інформацію стосовно якогось предмета, чи
його властивостях. Ця інформація може бути відомою різною мірою в різних сферах
спілкування. Якщо ця інформація набуває поширення в масштабах всього мовного
колективу, то це означає, що відомості про даний предмет є частиною мовного
значення власної назви.
При
перекладі власних назв, особливої уваги треба приділити, перекладу власних
імен, бо саме при передачі власних імен найбільш виразно проявляється тенденція
до встановлення еквівалентів.
Фонологічні проблеми
не відіграють в перекладознавстві визначної ролі, хоча для усного перекладу
важливими стають акустичні та інтонаційні задатки самого перекладача. Погане
враження справляє, наприклад, нечітка вимова, дефекти мовлення, неправильне
інтонаційне членування тощо. Більше того, красивий тембр голосу перекладача
може навіть "згладити" фонетичні ґанджі особи, яку перекладають .
Орфоепічні задатки перекладача особливо актуальні для усного перекладу
драматичних текстів, промов. Навіть для перекладу пошепки такі задатки
відіграють далеко не другорядну роль.
Стосовно практичної
фонетики німецької мови перекладач повинен насамперед засвоїти особливості
звуків, які відрізняються від українських, до автоматизму опанувати правила
довготи, напівдовготи й короткості голосних, робити правильний словесний
наголос, виділяти в реченні синтагми з відповідними паузами і наголосами,
відтворювати потрібну методику.
Мова як найважливіший
системно-структурний організований засіб суспільної комунікації виконує різні
функції. До їх числа лінгвісти відносять, у першу чергу, функції:
комунікативну, мислетворчу та експресивну. Серед решти тісно взаємопов'язаних
функцій мови суттєве місце посідає номінативна функція, оскільки вона лежить в основі використання мови як структурованої
системи знаків.
Саме номінативну
функцію найповніше репрезентує лексичний рівень мови, сформований завдяки
відображенню позамовної дійсності в структурах головного мозку на основі
сіткової організації ментального лексикону. У такий спосіб словниковий склад
мови опосередковано виражає і систему об'єктивної дійсності ("мовну
картину світу"), і соціально перероблений суб'єктивний досвід кожної
людини, передаючи їх при допомозі слів.
Власні назви (оніми) – індивідуальні
найменування окремих одиничних об’єктів. Вони належать до реалій певної мовної культури, відрізняючи
її від інших та називають об'єкт думки (надуманий чи дійсний), особу чи місце,
єдине й неповторне в своєму роді. Власні назви як специфічні
мовні знаки займають особливе місце у системі лексичних засобів мови та мають
особливе призначення у процесі комунікації. На відміну від загальних назв, вони
не мають у своєму значенні понятійного знаку та не закріплюються за однією
певною особою чи предметом.
Власні назви з’являються тоді, коли
індивідуальне розрізнення набуває суспільної значущості. За денотатами
розрізняють такі класи власних назв:
1) особові імена людей (Johannes, Nikolaus Kopernikus, Sabine, Tina);
2) назви географічних об’єктів (Berlin, Harz, Elbe, Rhein, Bodensee);
3) назви космічних об’єктів (Uranus, Pluto, Waage, Widder);
4) найменування божеств, міфічних
істот (Zeus, Venus, Aphrodite);
5) клички тварин (Rex, Flock, Benz);
6) назви організацій, виробництв та
суспільних об’єднань, ця група власних назв позначається терміном ергонімія і
включає величезну кількість найменувань – товариств, заводів, магазинів, фірм
тощо (das
Herder-Institut, die Wehrkunde-Tagung, Hensel-Werke Gmb);
7) назви відрізків часу, подій - хрононімія (Renaissance, Victorianische Epoche);
8) назви окремих предметів - хрематонімія, що включає
власні назви матеріальних предметів – кораблів, ураганів, алмазів тощо та
витворів духовної культури – заголовки творів, назви музичних п’єс, творів
живопису, кінофільмів та ін. (Titanik, F. Schiller„Kabale und Liebe“, P.Süßkind
„Das Parfum“).
Прийоми
перекладу на основі системних еквівалентних відповідників: 1. Пряма/проста
підстановка Узуальна підстановка Проста альтернативна підстановка Складна
альтернативна підстановка (диференціація значень)
Безеквівалентними є мовні одиниці МО, для яких в системі МП немає
„готових” лексичних відповідників. Таким чином, поняття „безеквівалентності”
слід розуміти як відсутність в МП відповідної лексичної одиниці МО.
Історично склалися наступні принципи передачі безеквівалентних
одиниць мови: транслітерація, транскрипція, калькування, географічні дублети,
приблизний переклад, описово-пояснювальний переклад, синонімічна заміна,
новоутворення.
Основні труднощі виникають при перекладі інтернаціоналізмів. Маючи
однакове чи подібне графічне оформлення у різних мовах, вони відрізняються у
значенні, проте співпадіння графо-фонетичного оформлення інтернаціоналізма та
слова національної мови іноді може бути випадкове. Такі слова вводять
перекладачів в оману і є джерелом перекладацьких помилок, тому вони називаються
„хибними друзями перекладача”.
Переклад
один із найважливіших моментів розвитку людства. Завдяки перекладу люди однієї
країни знайомляться з життям, культурою, побутом, історією, науковими та
літературними досягненнями інших країн.
Немає
сумніву в тому, що жоден незалежній народ не погодиться, щоб його власні назви
чи назви реалії суспільно-політичного життя передавалися іноземними мовами
через якусь мову-посередник. Вимога передавати наші власні назви іншими мовами
в транскрипції поставлена і в Законі про мови в Україні. Та незважаючи на це, в
книгарнях України можна побачити різні путівники, атласи й словники, в яких
власні назви продовжують транскрибуватися не в українській вимові.
Таким
чином, проблемою даної роботи є принципи і способи передачі німецьких власних
імен на українську мову.
Актуальність
і значимість цієї проблеми визначається тим, що сьогодні, коли Україна здобула
міжнародне визнання і налагоджує всебічні стосунки з багатьма країнами світу,
потреба в неспотвореній передачі її ономастики й топоніміки набуває особливого
значення. Найперше йдеться про передачу цих своєрідних реалій німецькою мовою,
що є мовою міжнародного спілкування в багатьох сферах міждержавних відносин.
Список використаної
літератури:
1. Алексеева С.И. Устный перeвод. Немецкий язык. Курс для начинающих. - СПб.: Союз, 2002.
- 320 с.
2. Брандес М.П. Переводческая стилистика
(немецкий язык). - М.: ВШ, 1988.- 127 с.
3. Левицкая Т.Р. Проблемы перевода. - М.: МО, 1976. - 205 с.
4. Міщенко
Л.О., Турченко О.М. Посібник з художнього перекладу . - Вінниця: Нова книга, 2003 - 176 с.
5. Скарбничка з германістики: Посібник порадник для германістів/ Гінка Б.І. - Т.: Навчальна книга - Богдан, 2007. - 352 с.