Іськова О.В., Жукова Л.В.

 

Національний університет біоресурсів і природокористування України

 

Інтерлінгвістика. Штучні мови як можлива запорука вільних

міжнародних комунікацій. Есперанто.

У статті сформульовано основні проблеми розмежованості мов світу, їх загальна характе­ристика, підіймаються питання активного застосування Есперанто, як можливу альтерна­тиву вирішення проблеми вільних міжнародних комунікацій; вивчення витоків сучасного непоширення штучних мов серед світового суспільства.

      Мета статті. На основі систематизації матеріалів  дослідити вірогідність започаткування загальнолюдської мови, ознайомитися із есперанто, як із найвдалішою спробою створення штучної мови.

Об'єкт дослідження. У поданій статті досліджуються штучні мови взагалі, та найвдаліший їх приклад , що уможливлює вільне міжнародне спілкування – «Есперанто».

Предмет дослідження. Безпосереднім предметом дослідження статті є суть, можливість та доцільність використання і поширення штучних мов.

Постановка проблеми. Кінець ХІХ – поч. ХХ століття характерний ак­тивним розвитком, всесвітнім зацікавленням та численними філологічними дослідженнями, на основі яких будуються і розвиваються сучасні наукові філологічні праці. Українська філологія та перекладознавство не стало вик­лю­ченням, варто згадати концепції видатного українського поета, вченого, перекладача І. Я. Франка, якого по праву називають «Батьком українського перекладознавства», адже саме він вперше підняв питання важливості пере­к­ладу як такого і сформулював основні постулати перекладознавчих наук, згідно з якими, вони надалі працювали та розширювали свою основну базу. Ведучи мову про український переклад, слід зазначити не менш визначних майстрів свого часу, таких як: О. М. Фінкель, М. Т. Рильський, М. К. Зеров. Та важливою є проблема саме розмежованості усіх мов, які активно вико­рис­товує людство. Мотиви Біблії та інших, сформованих на її основі легенд, навіюють спогади, залишені із прадавніх часів, коли люди, задля спілкування між собою, нібито вживали єдину мову. Одразу виникає дилема: чи можна відро­дити, або ж знову створити загальновживану мову, і які існують способи зад­ля досягнення цієї мети? Адже, спільна міжнародна мова могла б сприяти ефективному та швидкому вирішенню складних питань різних країн та на­родів, відкрила б нові кордони всебічного розвитку особистості, фактично, суттєво знизила б значення перекладу як такого, надала б можливість краще осяг­нути сутність та менталітет того чи іншого етносу, поглибити міжнаціона­льні культурні зв'язки.

Актуальність дослідження. Широке вивчення та всебічне дослідження проблеми єдності народів та мов, їх злиття в одне ціле, спричинене сучасні­стю та «нагальністю» цього питання. ХХІ століття – період серйозних, ра­зюче різних за своїм походженням та значенням контрастів: з одного боку нескінченний, прогресивний розвиток науки та техніки, інформаційних тех­нологій, з іншого – занепад моральних цінностей та цілковита деградація на­селення всієї планети, масове зомбування людей. Саме спільна мова допомог­ла б налагодити доступне для кожного, вчасне надання інформації, зменшила б пропагандистську діяльність ЗМІ, дала б змогу різним етнічним групам порозумітися, дипломатичним шляхом дійти до вирішення важливих на сьогоднішній день питань.

Аналіз досліджень та публікацій. Інтерлінгвістика як термін була запо­чаткована лише на початку ХХ століття, при тому, що розвивалася ще з ча­сів античності. Так, 3-4 століттям до н.е. датується проект започаткування чи не першої штучної мови, розроблений античним вченим Алексархом. Бли­зько середини ХІІІ століття, це цією ж ідеєю відзначались роботи численних арабських вчених. Конкретних успіхів було досягнуто на початку ХVІІ сто­ліття, вченим А. Топпом у його книзі «Оливковий лист» та Г. Гуго, який по­рівнював «алфавітні та ідеографічні системи спілкування» (книга «De prima scribendi»). Вже у 1887 році, польський лікар Л. М. Заменгоф розробив про­ект міжнародної мови, відомої нам як «Есперанто». Серед сучасних вчених слід відмітити Бокарьова Є. О., доктора філологічних наук, автора «Еспера­нтського-російського словника», виданого 1974 року та незавершеного ру­копису «Вступ до інтерлінгвістики»; професор Дуліченко О. Д. – доктор наук, президент Міжнародної Асоціації з інтерлінгвістики, редактор наукових праць «Interlinguistica Tartuensis» і «Slavica Tartuensia»;  С. М. Кузнецов у своїй праці «Направления современной интерлингвистики» писав: «Для кожної природньої мови функція міжнародного спілкування другорядна, адже така мова першочергово використовується в якості націо­нальної для того чи іншого народу. Планові ж мови створюються саме для подолання мовного бар'єру, саме тому функцію міжнародного спілкування у них можна сміливо назвати основною.».

        Загально описуючи штучні мови, не можна не привести приклад найві­домішої з них – Есперанто, також слід зауважити, що її основу формують16 граматичних конструкцій та ін­тернаціональні мовні одиниці, що як правило, можуть бути зрозумілими без перек­ладу. Словник та сама структура цієї мови є до­сить простою у засвоєнні не маючими особливих філологічних здібностей людьми впродовж року, в той час як вивчення будь-якої національної мови потребує щонайменше від 3 до 6 років. Своєю метою Есперанто бачить перехід на рівень другої «рідної» мови для усього людства, що в майбутньому дозволило б усім без виключення народам на однаковому рів­ні розвивати та збагачувати свою мову і культуру, без можливої загрози асиміляції та небажаного «чужоземного» впливу. Сподвижники та натхненни­ки руху за поширення мови в маси стверджують, що «Есперанто є шляхом до миру, демократії та справжнього інтернаціоналізму в усьому світі». Говорячи про розповсюдженість штучних мов у Європі та на Сході, апелюючи до фактів, можна стверджувати про сумнівне, станом на сьогоднішній день, застосування таких засобів комунікацій у світі. Проте, людина, яка володіє такою мовою має багато переваг, як наприклад, можливість обміну інформацією із представ­никами інших країн на достатньому рівні володіння їх національ­ною мовою, детальне знайомство з мовними та культурними особливостями інших країн на досить глибокому як для пересічної людини рівні.

 

Висновки. Сучасні вчені ведуть безліч досліджень на тему загального вжитку штучних, так званих «планових» мов. З одного боку, їх існування дає безліч переваг та перспективу встановлення єдиної «всесвітньої» мови, на зразок національної, але в глобальному масштабі, яка б могла при­мирити ворогуючі народи, надати можливість як самостійного рівноправ­ного розвитку різних за походженням культур та ментальним особливостям того чи іншого народу, так і їх взаємного збагачення чи злиття. Кожне пи­тання має дві сторони медалі, і лише після повного опрацювання можна стверджувати про його «проблемність». На мою думку, такі мови, як Еспе­ранто, або ж, Інтерлінгва не знайшли свого місця у суспільстві перш за все, через свою «штучність». Слід брати до уваги, що наукові праці, які являють­ся фундаментальним матеріалом формування розумного суспільства створе­ні тією мовою, носієм якої є автор праці. Це важливий чинник їх непопуляр­ності серед сучасного покоління, хоча в свою чергу, не може заперечу­вати користі таких засобів спілкування та можливості їх подальшого розповсю­дження.

 

Література:

1.     Гумбольдт В. «Избранные труды по языкознанию» – М.: Прогресс, 2000. – 396 с.

2.     Коптілов І. В. «Теорія і практика перекладу» – К.: «Юніверс», 2002. – 280 с.

3.     Кузнецов С. Н. Основные этапы становления интерлингвистической тео­рии // Проблемы международного вспомогательного языка. — М.: Наука, 1991.

4.     Исаев М. И. Проблема искусственного языка международного обще­ния. — В кн.: Проблемы интерлингвистики. М.: Наука, 1976.

5.     Т. Р. Кияк, А. М. Науменко, О. Д. Огуй. «Перекладознавство» – К.: Вида­вничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008. – 543 с.