Решетилов К.В., студент зварювального факультету Кузнєцов В.О.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

ЛАТИНІЗМИ В СУЧАСНІЙ

УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

У сучасному світі міжнародні зв’язки та контакти в умовах науково-технічної революції стрімко розвиваються, удосконалюються засоби масової комунікації, що призводить до активізації процесів запозичення; відкриваються нові шляхи і можливості проникнення в нашу мову іншомовної лексики. Нині ми спостерігаємо тенденцію до посилення процесів міжмовної взаємодії. Це пояснює особливе зацікавлення вітчизняних і зарубіжних вчених питаннями, пов’язаними з проблемою мовних контактів.

Словниковий склад мови є відображенням національної культури, історичного досвіду і коду нації, зберігаючи у формі запозичень сліди контактів з іншими народами. Однією з найчисленніших груп іншомовної лексики в українській, як і в інших європейських мовах, є запозичення з латинської мови.

Мова швидко реагує на потреби суспільства. Запозичення стають результатом взаємин народів і держав. Проникнення іншомовних слів в українську мову обумовлене певними соціально-історичними чинниками, а саме – розвитком економіки, науки і культури, розширенням сфери спілкування і поглибленням міжнародних відносин у галузі політичних, торгово-промислових і науково-технічних зв’язків, що закономірно призвело до мовних запозичень. Активне проникнення латинських слів в українську мову відбувалося в епоху Відродження і було пов’язане з культурним розквітом і прагненням долучитися до загальноєвропейської культури.

Латинська мова чинила значний вплив на всі європейські мови, в тому числі і на українську. Вона – фундамент європейських мов, а її вивчення дає можливість доторкнутися до скарбів світової цивілізації. Латинь є основою сучасної політичної, медичної, юридичної і технічної лексики.

У наш час поняття «латинізм» трактується в лінгвістичній літературі неоднозначно. Серед лексичних запозичень розрізняють власне запозичення, новотвори, утворені на основі латинських слів, і неологізми, створені морфологічним шляхом за латинськими словотвірними моделями. Латинізми, що увійшли в активний вжиток сучасної української мови можна поділити на дві групи: латинські слова, які були повністю запозичені, і слова з латинськими словотвірними елементами. Таким чином, процес запозичення – це складний шлях, долаючи який слова трансформуються і асимілюються в іншій мові.

Яка ж приблизна кількість латинізмів в сучасній українській мові? На це питання складно дати однозначну відповідь, так як сама сутність латинізмів розуміється по-різному: лексичні одиниці латинської мови, які прийшли в нашу мову повністю, і слова, які були створені з коренів латинського походження або за допомогою латинських афіксів. До цього часу немає точного підрахунку слів, що мають латинські корені, за допомогою якого можна було б проаналізувати лексику латинського походження в словниковому складі української мови.

На нашу думку, передусім необхідно визначити основні причини лексичних запозичень, серед яких:

1) історичні контакти народів;

2) необхідність номінації нових предметів і понять, так як в рідній мові відсутнє еквівалентне слово;

3) тенденція до використання одного запозиченого слова замість довгого і складного опису засобами рідної мови;

4) збагачення словника синонімів внаслідок більш точної семантичної диференціації;

5) розширення граматичних, синтаксичних можливості мови-реципієнта;

6) можливість варіативності, джерелом якої є слова іншомовного походження;

7) заповнення лексичного простору, не зайнятого власне українським словом у зв’язку з невдалою номінацією;

8) прагнення до поглиблення, розширення і деталізації опису предметів і явищ;

9) створення сучасної інтернаціональної лексики.

Проникаючи в українську мову, багато іншомовних слів зазнали змін фонетичного, морфологічного і семантичного характеру. При запозиченні іноді відбувається звуження або розширення лексичного значення. Так, багатозначні латинські слова, прийшовши в українську мову, стали однозначними. Існує і протилежне явище – розширення семантики, набуття словом нових лексичних значень.

Особливу роль в сучасному світі відіграють засоби масової інформації. Високоосвічене покоління читачів і слухачів ХХІ століття очікує від журналіста володіння всіма можливостями мови. Використовуючи латинські запозичення журналісти часто підвищують експресивність тексту, демонструють свій лінгвістичний смак і освіченість, створюють яскраві метафоричні образи, проводять паралель між сучасними подіями і певним історичним періодом або явищем, висловлюють за допомогою таких лексичних засобів своє ставлення до написаного.

Запозичення з латинської мови сприяють інтелектуальному розвитку, їх використання активізує увагу читача, залучає його до діалогу, адже адресат повинен, з одного боку, сприйняти інформацію, а з другого – зіставити її з подіями або реаліями минулого, здійснити аналіз, зрозуміти точку зору автора і скласти власну думку.

Проте багато дослідників відзначають негативний вплив таких запозичень. Помічено, що впровадження латинізмів у активний вжиток українського мовця стає новомодною тенденцією, однак це не викликано об’єктивними потребами мови. Латинізми у багатьох асоціюються не з класичною традицією, а з сучасними західноєвропейськими мовами. Використання слів латинського походження вважається престижним у молодіжному середовищі, так як асоціюється з успішною особистістю, що часто буває за кордоном. Як наслідок – публічна і індивідуальна мова рясніє іноземними словами, які поступово витісняють власне українські або раніше запозичені слова. Це руйнує систему української мови та ускладнює комунікативну взаємодію.

Отже, доходимо висновку, що запозичені латинізми асимілюються в системі української мови, часто засвоюються так, що їх іншомовне походження не відчувається носіями мови і виявляється лише під час етимологічного аналізу.

Література:

1. Словник іншомовних слів / уклад. Л.О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. – 1018 с.

2. Кияк Т. До питання про своє та «чуже» в українській термінології / Т. Кияк // Мовознавство. – 1994. – № 4. – С. 22–25.

3. Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ століття / Л. Струганець. – Тернопіль: Астон, 2002. – 352 с.

4. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради / О. Пономарів. – К.: Либідь, 2001. – 240 с.