Дяченко Ю.С.

Запорізький національний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Сабадаш В.П.

СПОСІБ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ЯК ЕЛЕМЕНТ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ КРАДІЖКИ

На сьогоднішній день економічна ситуація в Україні не сприяє зменшенню росту злочинів проти власності. Одним із розповсюджених злочинів проти власності є крадіжка, тобто – таємне викраденням чужого майна.

Відповідно до даних статистики Генеральної прокуратури України у лютому 2016 року було виявлено 31 577 випадки вчинення крадіжок. Також зазначається, що кількість крадіжок у лютому 2016 року на 18,6% більше ніж у лютому 2015 року [1]. При цьому варто відмітити, що доволі великий відсоток становлять крадіжки, про які не було відомо правоохоронним органам.

З огляду на зазначені статистичні дані можна стверджувати, що злочини цієї категорії є доволі поширеними.

Отже, на сьогодні актуальним є питання дослідження способу вчинення крадіжок, як найголовнішого елемента криміналістичної характеристики даного злочину, з метою здійснення ефективної методики їх розслідування.

Дослідженню криміналістичної характеристики злочинів проти власності приділяли увагу такі відомі вчені, як Т.В. Авер’янова, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, А.Ф. Волобуєв, А.В. Дулов, В.С. Кузьмічов, Є.Д. Лук’янчиков, П.Д. Нестеренко, М.І. Порубов, М.В. Салтевський, А.В. Старушкевич, О.Г. Філіппов, М.Г. Щербаковський та інші. Проте питання способу вчинення крадіжок розглядалось фрагментарно, в рамках дослідження способів вчинення злочинів проти власності в цілому.

Для початку варто відмітити, що спосіб вчинення злочину є найбільш важливим елементом криміналістичної характеристики, у широкому розумінні це обставини приготування, вчинення й приховування злочину, спосіб дії суб’єкта, що використовується для досягнення поставленої мети [2, 257].

Відмітимо, що дані про способи скоєння крадіжок включають в себе відомості про шляхи та способи проникнення злочинців на місце скоєння злочину, способи заволодіння майном тощо. Ці способи дуже різноманітні, оскільки вибір злочинцем способу вчинення крадіжки визначається його злочинними і професійними навичками, обстановкою на об'єкті крадіжки, наявністю необхідних технічних і транспортних засобів тощо.

У криміналістиці за способом здійснення крадіжки визначають наступні кваліфікації: 1) за допомогою розтину одягу, сумок спеціальними технічними пристроями («технарі»); 2) під прикриттям рук різними предметами – плащами, букетами квітів, сумками тощо («ширмачі»); 3) крадіжки із сумок та гаманців за допомогою спеціально виготовлених гачків («рибалки»); 4) крадіжки за допомогою пінцетів, особливо з важкодоступних місць («хірурги»); 5) крадіжки без використання технічних засобів та «ширми» групою осіб при скупченні народу («щипачі»); 6) крадіжки за допомогою вибивання предметів точними швидкими рухами («трясуни»); 7) крадіжки з усіх видів жіночих сумок («сумочники»); 8) крадіжки речей із господарських сумок («верхушечники») [3, 371].

А.Ф. Волобуєв вважає за доцільне об'єднати способи скоєння крадіжок у дві основні групи: пов'язані і не пов'язані з незаконним проникненням у житло, приміщення або інше сховище [4, 463].

У свою чергу, крадіжки, пов'язані з незаконним проникненням, можуть бути: з подоланням замикаючих пристроїв, перешкод і сховищ. Злодії можуть проникати в приміщення шляхом злому замків, дверей, вікон або проломів стелі, стіни, підлоги, іноді за допомогою підкопу. Замки руйнуються або відкриваються відмичками, підібраними ключами, використовуються і більш прості засоби: викрутка, вдавленням в отвір замку мила, пластиліну, іншої в'язкої речовини, введення в отвір замку половинок леза безпечної бритви, шматка целулоїду, свердління циліндричного механізму тощо. У дверях злочинці можуть вибивати або виламувати фільонки, вирізати замки або висвердлювати їх замикаючий механізм; у вікнах виймати, розбивати або витісняти із застосуванням пластиру скла; в цегляних стінах здійснюють пролом за допомогою лому, кувалди або спеціального інструменту «фомки». При вільному доступі до місця зберігання майна. Проникнення в приміщення за допомогою вільного доступу здійснюється через дах і балкони багатоповерхових будинків; через вікна і двері; з дозволу потерпілих (шляхом зловживання довірою); оманою малолітніх, осіб з психічними розладами тощо [4, 463].

До крадіжок, що здійснюються способами, не пов'язаними з проникненням у приміщення, відносяться: крадіжки автомобілів; кишенькові крадіжки (крадіжки із сумок); крадіжки з магазинів і торгових наметів; крадіжки в осіб, що знаходяться в громадських місцях у нетверезому стані. Кишенькові крадіжки здійснюються двома способами: під прикриттям якого-небудь предмету або без такого прикриття під час тисняви у транспорті, на зупинках, в установах тощо [4, 464].

Щодо способів приховування вчинення крадіжок, типовими прийомами стають виїзд злочинця з населеного пункту, де було скоєно злочини; знищення знарядь і слідів злочину; укриття знарядь скоєння злочину; швидкий збут викраденого або його укриття; викидання викраденого майна при виникненні небезпеки викриття; дача неправдивих показань, відмова від надання показань; вплив на очевидців, свідків, потерпілих з метою дачі ними неправдивих показань або відмови від дачі показань тощо [5, 351].

Важливого значення також набувають сліди крадіжок, що розкривають характер діяльності злочинців із підготовки, скоєння і приховування злочину.

Так, на підготовку до скоєння квартирної крадіжки можуть вказувати шматочки дроту, гілки дерева, сірники тощо. Перелічені предмети вставляються між дверима і дверною коробкою, після чого злочинці телефонують чи стукають у двері конкретної квартири, а самі видаляються зі сходового майданчика. Повернувшись через проміжок часу до квартири і виявивши предмети на колишньому місці (роблять висновок, що двері квартири не відкривалася, а значить, у ній немає володарів), приймають рішення про проникнення. На кнопках дзвінків, ліфтів залишаються сліди пальців рук, частинці пластиліну, різноманітні нашарування мікрооб'єктів, сліди губної помади, інших барвників. При проникненні в квартиру шляхом видавлювання двері на її поверхні залишаються сліди знарядь злому та інструментів, взуття, нашарування різних речовин, сліди пальців і долонь рук, волосся, волокна, шматочки ниток тощо.

У самих приміщеннях нерідко вдається виявити сліди пальців рук, взуття, предмети і речі, залишені злочинцями; предмети одягу, дрібні речі, недопалки, залишки їжі, слина, піт, лупа, інші виділення людського організму. Вилучення таких слідів сприяє розкриттю злочинів і викриттю злочинця [4, 465].

Отже, з огляду на вищезазначене, проблема боротьби із крадіжками не лише не втрачає своєї актуальності, але навіть загострюється з кожним роком. Окрім небезпечної тенденції росту корисливих злочинів, зокрема, крадіжок, їх розкривання не характеризується такою ж динамікою. Це пояснюється тим, що боротьба із крадіжками пов’язана зі значними труднощами, оскільки злодії діють, як правило, в умовах неочевидності, що істотно ускладнює пошук джерел інформації й одержання від них відомостей про злочинця й обставини скоєння ним злочину. В рамках цього, питання особливостей способу вчинення крадіжок як елемент криміналістичної характеристики злочину, має важливе значення для теорії і практики розкриття та розслідування злочинів, зокрема для деталізації обставин, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні, а також ефективних засобів вирішення цього завдання. Крім того, знаючи спосіб вчинення крадіжки, у багатьох випадках вдається визначити подальші дії злочинця щодо збуту викраденого та вжити заходів щодо його найшвидшого розшуку й затримання, а також встановлення викраденого.

Література:

1. Офіційний сайт Генеральної прокуратури України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html

2. Шепітько В.Ю. Криміналістика: підручник / В.Ю. Шепітько. – X.: Право, 2011. – 464 с.

3. Голіна В.В. Кримінологія: підручник / В.В. Голіна, Б.М. Головкін, М.Ю. Валуйська, О.В. Лисодєд та ін. – Х.: Право, 2014. – 513 с.

4. Волобуєв А.Ф. Криміналістика: підручник / А.Ф. Волобуєв. – Х.: ХНУВС, 2011. – 665 с.

5. Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): підручник / М.В. Салтевський. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.