Студентка Асадова Е.С.

Науковий керівник: Алімов К.О., к.ю.н., викладач

Запорізький національний університет, Україна

Роль суду у примиренні сторін в цивільному процесі

В даний час у суспільстві відбувається правове усвідомлення значимості та ефективності альтернативних способів врегулювання спорів і конфліктів, що дозволяє інакше оцінити роль і місце традиційного правосуддя у вітчизняній правовій системі України.

Т.В.Сахнова і Д.А.Фурсова у своїх працях зазначають, що суд в цивільному процесі «повинен бути зацікавлений у пошуку "мирного" вирішення спору та в стимулюванні сторін до такого пошуку» [1].

«Мудрий законодавець завжди з симпатією дивиться на примирення та визнає, що заслуги примирителя вище, ніж рішення судді» [2].

Заслуговує на увагу і позиція С.Некрошюса, який вказав, що «в ієрархії цілей судового процесу лідируючу позицію має займати мета примирення сторін, а вирішення справи по суті та прийняття рішення повинні трактуватися як другорядні цілі і реалізовувати їх слід лише тоді, коли примирити сторони вже неможливо» [3].

Будучи філософської та правовою категорією, примирення в цивільному процесуальному праві у світлі його принципових положень отримує своє специфічне значення, яке відображає внутрішню об'єктивну логіку цивільного процесу. Тому примирення в даному випадку можна розглядати як синтез двох елементів – права, що регулює процесуальні дії суду щодо примирення сторін, і творчого процесу, заснованого на розсуді суду, обумовленого його вмінням знайти підхід до вирішення складних, особистісно-психологічних проблем сторін.

Щодо правового аспекту примирення, то слід зазначити, що процесуальні норми, які регулюють такі дії судді визначають перелік необхідних процесуальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо укладення сторонами мирової угоди, роз'ясненням їм права звернення за вирішенням спору до третейського суду.

Також сторони, мають право скористатися процедурами примирення, а суд повинен роз'яснити їх суть та правові засади.

Проблема та актуальність дослідження саме і пов’язані з тим, що з аналізу наведених вище положень сторони будуть тільки поінформовані про медіації, третейський розгляд, але реально не зможуть ними скористатися.

Задля уникнення такої правової законодавчої колізії слід застосовувати дієві заходи розповсюдження інформації про процедуру примирення, зокрема медіації, поступово "оволодівати масами" і вкоріняти у свідомість людей примирення - як ефективний спосіб вирішення конфліктів" [4].

Але найголовніше – це мотивація самих суддів до вчинення дій, пов’язаних з примиренням, наявність у них досвіду спілкування з людьми в різних життєвих ситуаціях, в тому числі й конфліктних.

І тут важливо, що розуміння значимості використання суддями медіативних і комунікативних навичок не тільки наголошується в наукових дослідженнях ряду вчених-процесуалістів (С.К.Загайновой [5], І.В.Решетнікової [6] та ін..), але і знаходить практичне застосування в судовій практиці.

В результаті процедури примирення сторони можуть укласти мирову угоду, за якою позивач – відмовляється від позову, а відповідач – визнає позов. Головне, щоб такі дії сторін не суперечили закону і не порушували права і законні інтереси інших осіб

На закінчення можна відзначити поширену тенденцію, пов'язану з намірами законодавця йти далі в цьому питанні – створити у цивільному судочинстві (спочатку в арбітражному процесі) [7] процесуальний механізм врегулювання питання правових спорів – судову медіацію, інтегрувавши його в судову систему, що дозволить більш ефективно вирішувати питання, пов'язані з примиренням сторін, вже в рамках окремої спеціалізованої цивільно-процесуальної процедури.

Проте зазначається, що задача суду щодо примирення сторін у цивільному процесі збережеться, більш того, зросте її значимість, підвищиться роль суду, а правовий вміст стане більш чітким і певним.

Література:

1. Сахнова Т. В. Курс гражданского процесса: теоретические начала и основные институты. – М. : Волтерс Клувер, 2012. – С. 29.

2. Фурсов Д. А., Харламова И. В. Теория правосудия в кратком трёхтомном изложении по гражданским делам. – М. : Статут. 2009. – Т. 2. – С. 410.

3. Некрошюс В. Цели гражданского процесса: установление правды или примирение сторон? // Всеукраинский ежегодник гражданского процесса. – 2005. – № 4. – СПб. : Изд. гос. ун-та. 2006. – С. 12

4. Шамликашвили Ц. А. Медиация как современная тенденция развития правовой помощи и юридического консультирования // Вестник Московского университета. Сер. 11: Право. – 2011. – № 5. – С. 11

5. Загайнова С. К. О комплексном подходе к развитию медиации в Украине// Закон. № 3. 2012. С. 55.

6. Решетникова И. В. Культивирование идеи примирения // – 2010. – № 4. – С. 30–32.

7. См.: Шамликашвили Ц. А. Медиация как современная тенденция развития правовой помощи и юридического консультирования.