Студентка 4 курсу спеціальності «Соціальна педагогіка»

Мушак І.

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка, Україна

Обдарованість як соціально-педагогічна проблема

Сучасна освітня парадигма все більш помітно розгортається в контексті освіти та виховання обдарованих дітей, що полягає в забезпеченні безперервного та гармонійного розвитку особистості дитини як суттєвого фактора її самореалізації. Актуалізація уваги до суб'єктних детермінант розвитку здібностей дітей різного віку є свого роду реакцією на домінування у попередні десятиліття в педагогіці соціоцентрованої логіки формування особистісних структур, у тому числі і здібностей. Цей, на перший погляд, демократичний підхід до виховання і навчання дітей покладав за основу не природні здібності кожного з вихованців, а домінуючий вплив соціальних чинників, зокрема характер суспільного і сімейного виховання.

Обдарованість — це здатність особистості до творчого мислення та конструктивне вміння долати різні перешкоди, розв'язувати проблеми і завдання в процесі діяльності. Обдарованість та її розвиток включає в себе такі поняття як: здібності, обдарованість, талант, геніальність. Науковцями наголошується на тому, що творчі здібності дитини виникають і починають розвиватися тільки на певному рівні сформованості здібностей до тієї чи іншої діяльності. Вагомий внесок у дослідження проблеми обдарованості здійснили Антонова О. [2], Богоявленська Д. [3], Моляко В. [5].

У психології прийнято поділяти активність людини на творчу й адаптивну. Такий поділ робиться на основі перенесення еволюційних закономірностей на соціальні й особистісні процеси. Відтак, адаптивна і творча дія не протиставляються, а об’єднуються як різні поведінкові стратегії, кожна з яких еволюційно забезпечує доцільну, ефективну поведінку. Світ, середовище (і природне, і соціальне), в якому живе людина, має водночас і стійкі, і мінливі компоненти. Цей поділ визначає дві адаптаційні стратегії і, відповідно, два типи особистості — консервативний і творчий. Тип творчої особистості, який на ранніх етапах більше руйнує, ніж створює, виявляється життєздатним тільки тому, що він асоціюється з еволюційно закріпленою надією на ефективність у ситуації можливих змін [1].

Матюшкін О. запропонував наступну синтетичну структуру творчої обдарованості, яка включає: домінуючу роль пізнавальної мотивації; дослідницьку творчу активність, що виражається у виявленні нового, у постановці і вирішенні проблеми; можливості досягнення оригінальних рішень; можливості прогнозування і передбачення; здатності до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі етичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

Матюшкін О. вважає принципово важливим відзначити, що обдарованість, талановитість необхідно пов'язувати з особливостями власне творчої діяльності, проявом творчості, функціонування «творчої людини». Дослідження науковця дозволили виділити в системі творчого потенціалу наступні складові: задатки, схильності, що виявляються в підвищеній чутливості, певній вибірковості, перевагах, а також у динамічності психічних процесів; інтереси, їхня спрямованість, частота і систематичність їхнього прояву, домінування пізнавальних інтересів [ 4].

Початкове засвоєння дитиною суспільного досвіду відбувається за допомогою двох видів дій: імітації та інвенції (за Я. Пономарьовим — побічні продукти, які виникають у діяльності). Включення у творчу діяльність сприяє її незалежності в життєвих ситуаціях, зростанню рівня її суб'єктності. Як показують дані досліджень, саме культурно-історична ситуація та ідеологічні й економічні стосунки, породжені нею, часто ставали поштовхом до розвитку творчої обдарованості. Слід зазначити, що дію соціальних факторів не можна визначити як пряму, тобто як таку, що обов’язково підштовхує обдарованих дітей на шлях розвитку власних здібностей. Дуже часто ця дія проявляється у створенні перешкод, долання яких, є однією з умов розвитку творчо обдарованої особистості, принаймні значимість їх для процесів творчості підкреслюється цілим рядом авторів [2].

Однією з найважливіших умов розвитку обдарованості учнів є формування пізнавального інтересу, який є підґрунтям для розвитку пізнавальної активності. Отже, наявність творчих здібностей і навіть невеличких творчих досягнень у окремих людей створює культурне поле, де кожна людина почуває себе психологічно комфортно. Включення ціннісної регуляції у процес розвитку здібностей інтегрує інтраіндивідні моменти з духовно-ціннісними категоріями в єдину онтологічну модель, основною характеристикою якої є здатність до саморозвитку. Вона народжується із задатками. Не існує задатків до окремих видів діяльності — музики, математики, професійної діяльності тощо. Задатки — це недиференційовані, в основному, анатомофізіологічні, морфологічні особливості організму, які не мають прямого відношення до успішності людини в діяльності [4, 37].

Література

1. Айзенк Г. Перевірте свої здібності / Г. Айзенк. – М.: – Преса, 1992. – 175 с.

2. Антонова О. Обдарованість: досвід історичного та порівняльного аналізу / О. Антонова. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І.Франка, 2005. – 456 с.

3. Богоявленська Д. Основні сучасні концепції творчості і обдарованості / Д. Богоявленська. – М.: Молода гвардія, 1999. – 240 с.

4. Матюшкин А. М. Яковлева Е. Л. Учитель для одаренных. – М.: Общественные движения и социальная активность молодежи, 1991. – 215 с.

5. Моляко В. Здібності, творчість, обдарованість: теорія, методика, результати досліджень / За ред. О. Л. Музики. – Житомир, 2006. – 309 с.