Басалюк Н.В., Таркін В.П.

Науковий керівник – асистент Шинкар Марта Леонідівна

Національний університет «Одеська юридична академія»

Щодо реалізації електронного правосуддя у господарському процесі

«Інформаційний вік» крокує планетою, поступово, але впевнено замінюючи традиційні способи фіксації й передачі інформації. Світовий процес інформатизації призвів до становлення і розвитку нових правових понять й інститутів, які для України тільки отримують своє наукове та законодавче закріплення. Один з таких – електронне правосуддя.

Ця, відносно нова, категорія судочинства відкрила можливість науковцям запропонувати власне визначення зазначеної дефініції. Дружинкін Є.С. визначає електронне правосуддя як спосіб здійснення правосуддя, основу якого складає використання інформаційних технологій [4].

На думку Федосєєвої Н.М. та Чайковської М.А. необхідним є розмежування таких понять як «електронне правосуддя» та «інформатизація судів», автори вказують, що електронне правосуддя – процесуальний засіб, що виникає лише тоді, коли у процесуальне законодавство вносяться зміни, які дозволяють здійснювати процесуальні дії у цифровій формі. У свою чергу, інформатизація судів – використання комп’ютерів та іншої техніки у якості допоміжного засобу для публікацій судових рішень у мережі Інтернет, наповнення веб-сайтів судів тощо [6].

Дещо ширший підхід до визначення даного поняття пропонує Романенкова С.В., зазначаючи, що нове і складне явище «електронного правосуддя» можна розглядати у широкому і вузькому сенсах. Під «електронним правосуддям» у широкому сенсі слід розуміти сукупність різних автоматизованих систем – сервісів, які носять прикладний, допоміжний характер, не замінюючи способів ведення судового процесу і дозволяють опубліковувати судові рішення, вести електронну справу і надавати доступ сторонам до її матеріалів [5]. У цьому сенсі електронне правосуддя – новий рівень взаємодії суду, учасників процесу, інших зацікавлених осіб. У вузькому сенсі дефініція «електронне правосуддя» визначається як можливість суду й інших учасників судового процесу здійснювати передбачені нормативно-правовими актами дії, що безпосередньо впливають на початок і хід судового процесу, до таких можна віднести подання у суд документів в електронній формі або участь у засіданні через систему відеозв’язку [5]. На наш погляд, остання точка зору видається найбільш доцільною, оскільки не розглядає електронне правосуддя лише як процесуальну дію, а розкриває її зміст набагато ширше. Так, вагоме, а інколи й вирішальне значення має отримання електронних документів, які існують лише у цифровій формі (наприклад, договори, укладені на електронних торгах) через офіційні електронні адреси суду – ця можливість не знайшла свого закріплення у чинному Господарсько-процесуальному кодексі (далі - ГПК), однак, цілком може входити до поняття «електронне правосуддя», те саме можна сказати і про розміщення на офіційному сайті господарського суду інформацію про перелік справ, призначених до розгляду.

У 2012 році Державним підприємством «Інформаційні судові системи» була розроблена Концепція «Електронний суд», метою якої є розробка універсальної схеми побудови структур даних при наявності необхідності обміну даними між автоматизованими системами різних виробників. Запропоновані даною Концепцією правила призначені для використання систем електронного документообігу, електронних інформаційних систем з елементами документообігу, систем судової статистики, веб-ресурсів та інших різновидів систем, що працюють із інформацією суду [2].

Основною метою введення електронного правосуддя є перехід принципу доступності, як виразника сутності судової влади та його призначення у суспільстві на істотно новий рівень. До інших цілей можна віднести підвищення ефективності та якості правосуддя, досягнення відкритості і прозорості судової системи, більш високий рівень розвитку судочинства, створення умов для системного управління рухом справи, контроль за рухом провадження, здатність оцінювати роботу системи тощо.

Головною ознакою, що свідчить про реалізацію електронного правосуддя є наявність норм у процесуальному судовому законодавстві, що передбачає ведення судового процесу з використанням електронних можливостей. Чинний Господарсько-процесуальний кодекс закріплює ряд положень, виконання яких входять до категорії «електронне правосуддя», до яких належить: функціонування автоматизованої системи документообігу (ст. 2-1 ГПК), що унеможливлює підбір «зручного» для якоїсь із сторін судді, забезпечує невтручання у вибір судді для розгляду певної господарської справи, містить антикорупційну складову; передача справ до електронного архіву (ст.2-1 ГПК), фіксування судового процесу технічними засобами, що унеможливлює подальше звинувачення учасниками судді у необ’єктивності, несправедливості з одного боку й здійснює захист учасників, роблячи судовий процес максимально прозорим (ст.4-4 ГПК); викладення судових рішень не лише у паперовій, але й електронній формах (ст.4-5 ГПК); участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (ст. 74-1 ГПК) [1].

У свою чергу, перспективне процесуальне законодавство України побудовано на концепції втілення в існуючу традиційну процесуальну форму більшої кількості елементів електронного судочинства. Так, проект ГПК України від 5 квітня 2016 року, підготовлений Радою з питань судової реформи, передбачає впровадження у господарський процес великої кількості новел електронного правосуддя, серед яких: обмін документами в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу; реєстрація офіційних електронних адрес в Єдиній судовій інформаційній (автоматизованій) системі та здійснення судом зносин в обов’язковому електронному порядку з адвокатами, нотаріусами, державними органами та органами місцевого самоврядування, у добровільному порядку – з усіма іншими особами; здійснення розгляду справ за матеріалами в електронній формі. Передбачається також переведення в електронну форму усіх процесуальних та інших документів і доказів у паперовій формі, розробка системи автоматизованого арешту коштів; подача до суду процесуальних та інших документів, письмових доказів чи інших матеріалів, а також вчинення процесуальних дій учасниками справи з використанням Єдиної судової інформаційної (автоматизованої) системи в електронній формі; надсилання копій процесуальних та інших документів, письмових доказів чи інших матеріалів іншим учасникам справи з використанням Єдиної судової інформаційної (автоматизованої) системи в електронній формі; використання довіреностей та ордерів в електронній формі; подання доказів в електронній формі, засвідчення відповідності їх копій оригіналу електронним цифровим підписом у разі подання документів в електронній формі; надання статусу письмових доказів електронним документам, підписаним електронним цифровим підписом; надання статусу доказів таким носіям інформації, як матеріали відео- і фотозйомки, аудіозапису, веб-сайти (сторінки), файли, інші місця збереження даних в мережі Інтернет, дані щодо електронних комунікацій, що зберігаються на відповідних носіях; можливість видачі судового наказу за договором, укладеним в електронній формі; видача в електронній формі копії технічного запису судового засідання тощо [3]. Виходячи з вищенаведених положень, можна дійти висновку, що сьогодні вже існує достатньо чітке уявлення про те, яким динамічним і прогресивним може стати господарське судочинство.

В умовах формування і становлення господарського електронного правосуддя на особливу увагу заслуговує можливість подання електронних доказів. За своєю природою вони можуть розглядатися як письмові докази, оскільки як електронні, так і письмові докази містять у собі дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. До електронних доказів можна віднести не лише інформацію, подану у цифровій формі учасниками процесу, але й отриману із офіційних джерел державних систем електронного документообігу (Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Реєстру осіб, які здійснюють операції з товарами тощо).

Перехід системи господарських судів від паперової до електронної форми ведення судочинства передбачає створення і ведення електронних господарських справ. До переваг такої форми можна віднести швидкість роботи з базою даних, ергономічність зберігання, зручність, оперативність, ефективність, економія грошових і часових ресурсів тощо. На користь більш швидкої електронізації саме господарського судочинства, у порівнянні із судами загальної юрисдикції може свідчити й те, що пересічним громадянам, враховуючи економічну, соціальну, культурну нерівність буде важче перейти від судочинства традиційного (паперового) до судочинства новітнього (електронного), ніж різного роду бізнес-структурам, юридичним особам тощо.

Разом з тим неможливо оминути й низку проблем, яка може спіткати господарські суди, до яких можна віднести: високий ризик втрати електронної юридично значимої інформації, можливість отримання несанкціонованого доступу до неї, труднощі із підтвердженням цілісності, ідентичності, місця і часу створення документа тощо. До того ж, реалізація електронного правосуддя у господарських судах – багатокомпонентний, довготривалий, затратний у грошовому і фінансовому планах процес, який при відсутності стратегії планування судової гілки влади, значної оптимізації, спрямованої на розширення сфери взаємовідносин між судом і суспільством, готовності держави фінансувати розвиток електронного правосуддя так і залишиться не більше, ніж черговим реформаторським проектом – паперовим, як би іронічно це не звучало у контексті даної теми.

Таким чином, розгляд електронного правосуддя, як складного у змістовному та структурному планах явища, створює необхідні методологічні умови для правильного визначення його сутності, дозволяє визначити основні напрямки і пріоритети державної діяльності на шляху до реалізації електронного правосуддя у господарському судочинстві. Уведення елементів електронного правосуддя – загальна тенденція світової практики, яка за останні роки підтвердила свою ефективність і надійність, стала незамінним засобом ведення судочинства. Україна ж лише на шляху і практичної його реалізації, і наукових пошуків, адже нова для дискусійного поля тема електронного правосуддя у господарському процесі вимагає вироблення понятійно-категоріального апарату даного правового феномену, окреслення його ознак і особливостей.

Список використаних джерел:

1. Господарський процесуальний кодекс України: Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. - №6. - ст.56.

2. Концепція електронного суду України, розроблена Державним підприємством «Інформаційні судові системи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kbs.org. ua/files/koncept_d.pdf.

3. Бринцев О. В. «Електронний суд» в Україні. Досвід та перспективи: монографія / О. В. Бринцев. – Х.: Право, 2016. – 72 с. – (Серія «Інноваційне суспільство і розвиток законодавства»).

4. Дружинкин Е.С. Электронное правосудие в России: некоторые итоги и перспективы развития / Е.С.Дружинкин// Вопросы экономики и права. – 2013. - №11. - С.35-40.

5. Романенкова С.В. Понятие електронного правосудия, его генезис и внедрение в правоприменительную практику зарубежных стран // Арбитражный и гражданський процесс. - 2013. - № 4. - С.47.

6. Федосеева Н.Н., Чайковская М.А. Электронное правосудие в России и в мире // Администратор суда. - 2011. - № 3. - С.38.