Успішна
інтеграція певної країни у світову економіку залежить від рівня її національної
конкурентоспроможності. Перехід на нову парадигму економічного зростання в
умовах динамічних змін у науці та технологіях, під впливом контраверсійних
процесів інтернаціоналізації і всеосяжної глобалізації вимагає від кожної
країни модернізації її економіки, активізації інноваційної діяльності,
створення сприятливого інвестиційного клімату, постійного розвитку ринкових
механізмів господарювання.
Україна повинна залучатися до процесів міжнародного технологічного обміну, розвивати
вітчизняний науково-технічний потенціал, розробити та втілювати концепцію інноваційного розвитку країни,
якщо не бажає стати сировинним придатком розвинених країн у найближчому
майбутньому. Адже з огляду на економічний розвиток та інноваційний потенціал
технологічне ядро сучасного світового господарства формують такі країни як: США,
Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, а до першого технологічного
кола (ТК) належать: Швеція, Фінляндія,
Нідерланди, Південна Корея, які забезпечують свою міжнародну
конкурентоспроможність за рахунок ефективного використання ресурсів та
інноваційної активності, тоді як
Україна за даними Всесвітнього економічного форуму належить до країн, що розвиваються за рахунок факторів виробництва
і посіла 82-е місце серед 133 країн у рейтингу глобальної конкурентоспроможності
у рейтингу за 2009-2010 роки. Найбільш конкурентоздатною була визнана
Швейцарія, що потіснила на друге місце США. До топ-5 увійшли Сінгапур, Швеція і
Данія. Україна ж за рік опустилась за
рік на 10 позицій, що і визначає її роль у
системі міжнародних технологічних та економічних взаємозв’язків.
Одним із
основних деструктивних факторів побудови ефективної національної інноваційної
системи та забезпечення конкурентоспроможності України є недостатні витрати на
НДДКР. Середнє щорічне фінансування науки за період 2000-2008 рр. в Україні
складало 1, 2 % ВВП, тоді як в європейських
країнах з високим рівнем розвитку людського потенціалу наукоємність ВВП складає
від 1,4% в Ірландії до 4% в Швеції. Крім того, у середньому на одну розробку в
Україні припадає лише 15-30 тис. грн. В Україні один із найнищих рівнів
фінансування науки в світі – 11 дол. на душу населення, у США – 1000 дол.,
Японії – 900, Фінляндії – 700-800, Росії – 60-66 дол. Наднизький у нас також
рівень упровадження інновацій: з 40 тис. виконуваних розробок щорічно використовується
у виробництві до 16%.
Потребує
удосконалення і система взаємодії фундаментальної та прикладної науки,
перенесення центрів створення інновацій безпосередньо у місця їх впровадження,
адже сьогодні основна частина вчених в Україні працює у ВНЗ і академічних НДІ,
11% - у галузевому секторі й лише 0,2% вчених припадає на промисловий сегмент.
Для порівняння: у США понад 70% науки зосереджено в компаніях, в Японії – 90%.
Те, що панівними
в Україні залишаються ресурсомісткі низькотехнологічні галузі, а
високотехнологічні напрямки створюють лише близько 3-5 % загального продукту (найпрогресивніші
наукомісткі галузі - нанотехнології, оптоелектроніка, біотехнології, геноміка,
фотоніка в Україні майже відсутні - їх частка у ВВП становить менше 0,1 %)
відображається в тому, що на відміну від розвинутих країн, у яких 85-90 %
приросту ВВП забезпечуються за рахунок виробництва та експорту наукоємної
продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, який
оцінюється у 2,5-3 трлн доларів США, становить приблизно 0,05-0,1 %. Так, частка
високотехнологічного експорту в загальному об’ємі промислового експорту України
у 2008 р. складала 13,7%, тоді як,
наприклад, в Німеччині – 42%, Фінляндії – 22%.
Щоб
інтегруватися в глобальний інноваційний простір, Україна має визначитися з
пріоритетними напрямками забезпечення міжнародної конкурентоспроможності, адже
розвивати та підтримувати одночасно багато інноваційних напрямків нераціонально
і навіть згубно для економіки держави. Це підтверджує наявність спеціалізації
країн на міжнародних ринках високотехнологічних продуктів. (Наприклад, на ринку
ЄС Ірландія та Нідерланди спеціалізуються на комп’ютерній та офісній техніці,
Великобританія та Франція – на виробництві повітряних літальних апаратів та
космічних кораблів, Фінляндія – на електроніці та техніці зв’язку, Швеція,
Італія, Австрія, Португалія – на озброєнні, Данія – на фармацевтичних
продуктах, Німеччина – на наукових приладах, тощо).
Для України
важливим ринком високотехнологічної продукції є ринок озброєння та військової
техніки. У 2007 р. експорт цієї продукції становив 640-680 млн.дол. Це шосте
місце серед світових експортерів. Доречно зауважити, що основними експортерами
є США та Росія, середньорічний експорт яких за 2000-2007 рр. – 2,0-2,5 млрд
дол. США. Україна також належить до восьми країн, що мають необхідний
науково-технологічний потенціал для створення найсучаснішої авіакосмічної
техніки, входить до десятка найбільших суднобудівних держав світу. Має велику
частку зайнятих у високо- та середньо технологічних галуззях промисловості,
співставну з країнами ЄС, разом із тим, продуктивність праці у декілька разів
нижча, ніж в цих країнах. Тому Україні слід зосередитися саме на цих
пріоритетних галуззях промисловості та забезпечити суттєве збільшення їх
державної підтримки.
Україна, для
надолуження позицій високотехнологічної держави та забезпечення реального
впливу науки та інновацій на економічне зростання, повинна збільшити частку
ВВП, що інвестується у дослідження та розвиток, хоча б до загальноєвропейського
критерію в 3% ВВП у 2010-2015 рр., але за умов: по-перше, доведення частки
підприємницького сектору в обсягах цих інвестицій не менше двох третин,
по-друге, істотних змін моделі фінансування науки у бік врахування
перспективності технологій, очікуваних результатів їх впровадження, конкурсних
засад відбору проектів.
Також Україна
має використовувати провідний іноземний досвід, зокрема кран ЄС, щодо розбудови
ефективної національної системи. Зокрема, необхідним є створення національного
центру інноваційних пропозицій щодо міжнародного науково-технічного
співробітництва за аналогією з європейськими IRC
(Innovation Relay Center). Розгалужена мережа таких центрів
(їх близько 70) була заснована за 5FP для обслуговування окремих регіонів країн
ЄС. Також слід
активізувати участь України у загальноєвропейських програмах, наразі Україна є
повноправним членом програми EUREKA (з червня 2006 р.),
метою якої є співробітництво з метою
реалізації наукових досягнень у промисловості.
Враховуючи
курс на Європейську інтеграцію України та завдання ЄС перетворитися до 2010
року на найбільш конкурентоспроможну й динамічну економіку знань у світі, наша
країна не може не прийняти для себе основні засади цієї стратегії ЄС в якості
платформи для інтеграції та подолання існуючого економічного та технологічного
розриву з країнами-членами ЄС. Від швидкості просування у цьому напрямку
значною мірою залежать терміни та формат інтеграційних процесів, перспективи
України у глобальному світі.
Література
1. Оніщенко В.П. Україна на
світових ринках високотехнологічної продукції// Зовнішня торгівля: право та
економіка. – 2007. - № 1 (30). С. 5-17.
2. Федулова Л.І., Корнєєва Т.М. Державна політика розбудови економіки
знань:особливості реалізації антикризової стратегії// Фінанси України, №10,
2009.
3. The Global Competitiveness Report 2009-2010, World Economic Forum http://www.weforum.org
4. World Bank (2008) World Development Indicators
2008, www.worldbank.org/data.