Кравцова А. М., Шафієва Л. Г.

Вінницький національний аграрний університет

ПРОБЛЕМИ КРЕДИТУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

Найголовнішою проблемою, яка стоїть на заваді створення та ефективного розвитку аграрних підприємств є брак коштів, надходження яких мало б забезпечуватися інфраструктурою фінансового ринку. Через недостатнє фінансування малого та середнього бізнесу в Україні й виникають серйозні проблеми. Згідно із соціологічними опитуваннями 60% українських підприємців вважають нереальним отримання кредитів навіть під високі відсоткові ставки.

Дана проблема досліджувалася багатьма науковцями. Зокрема, для сприяння розвитку мережі кредитних спілок як ефективної форми фінансово-кредитної підтримки малих підприємств пропонують: поширити на кредитні спілки державні програми гарантування вкладів фізичних осіб; надати податкові пільги страховим компаніям, які займаються страхуванням, перестрахуванням та фінансовим захистом вкладів членів кредитних спілок [1]. Також вважають, що слабка конкурентоспроможність продукції українських підприємств зумовлена не лише моральним зносом технологій, які вони використовують, а й відсутністю ефективної фінансової інфраструктури, яка сприяла б зниженню собівартість виробництва продукції завдяки здешевленню фінансових, а відтак усіх інших ресурсів [2].

Основними елементами інфраструктури, яка мала б забезпечувати аграрні підприємства фінансовими ресурсами, є банки, фондові біржі, а також небанківські фінансово-кредитні інститути (пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства, кредитні спілки тощо) [1].

Фінансово-економічна криза відчутно вдарила по всій кредитно-фінансовій системі світу. Міць банківського сектору переважної більшості країн була підірвана, що призвело до скорочення кредитування і примусило підприємства схилитися до пошуку альтернативних джерел фінансування для збереження свого бізнесу, розвитку виробництва чи фінансової реструктуризації. Подібна криза не оминула Україну. Вітчизняні банки або взагалі припинили кредитування, або пропонують умови, пристати на які для більшості підприємств рівноцінно самогубству. Ще однією проблемою, з якою зіткнулася українська економіка, стала майже повна відсутність можливості пролонгувати свої боргові зобов’язання. Наші банки не звикли до високого рівня неякісних кредитів і тільки зараз починають напрацьовувати можливість їх реструктуризації.

У таких умовах одним із шляхів отримання коштів, до якого дедалі більше звертаються українські підприємці, стає страхування кредитних ризиків. Подібні операції дають змогу українським підприємцям відкрити нові кредитні лінії й отримати живі фінансові ресурси. Особливу популярність застраховані кредити мають на ринку ІТ – телекомунікацій, в агробізнесі, машинобудуванні. Ринок надання кредитів під страхові гарантії в найкоротший час стане зростаючим, адже про збільшення кредитних портфелів вже говорять представники організацій, які займаються оцінками ризиків [2].

За даними НБУ, станом на 1.03.2009 р., вимоги банків за наданими кредитами в АПК склали понад 56,8 млрд грн., що у 9,2 рази більше, ніж у 2002 р. Водночас, кредитні ресурси майже порівну розподілилися між сільським господарством і переробною промисловістю. Але зросли зобов’язання банків за коштами, залученими на рахунках суб’єктів господарювання та склали понад 10,4 млрд грн. Більшість банків припинили або суттєво обмежили обсяги надання коштів навіть за вже працюючими кредитними лініями. Відсоткові ставки за користування кредитами та розміри застави продовжують зростати. Можливо, стимулом для пролонгації банками кредитних договорів з ними стане також прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток АПК», який передбачає здійснення пролонгації на ліберальних умовах [3].

Як відомо, під кредитною політикою розуміється інструмент досягнення стратегічних цілей підприємств, пов’язаних із прибутком, за допомогою досягнення поточних цілей щодо виручки від реалізації, валового прибутку й витрат, які супроводжують кредитування. Ця процедура встановлюється з метою своєчасного й повного погашення дебіторської заборгованості покупців перед підприємством [4]. Кредитна політика на практиці реалізується в управлінні дебіторською заборгованістю. Через те, що дебіторська заборгованість розтягується в часі й переходить у менш ліквідні активи, невід’ємною складовою управління є контроль над рівнем ліквідності підприємства, що сприятиме максимальному збільшенню обсягу реалізації продукції з мінімальними втратами ліквідності балансу підприємства.

Враховуючи активне зростання конкуренції, стає практично неминучим впровадження грамотної кредитної політики на підприємстві для того, щоб не тільки вижити, а й позитивно зарекомендувати себе в певній галузі. Зараз практично всім оптовим покупцям доводиться відвантажувати продукцію в кредит (товарний кредит), при цьому найчастіше ставиться питання про збільшення відстрочки платежу. Безумовно, збільшення місячного відвантаження продукції й строку її оплати призводить до збільшення дебіторської заборгованості, її старіння, а також нагромадження старих боргів. Більшість підприємств заради досягнення своїх економічних цілей збільшує дебіторську заборгованість, але грамотний підхід полягає в правильному визначенні його мети та моделі поведінки на ринку. Мова йде про чітку кредитну політику, яка повинна містити інструменти управління при наданні комерційного кредиту. [4].

Банк, надаючи кредити суб’єктам господарської діяльності, отримує дохід у вигляді відсотків за кредит, що пояснює зацікавленість кредитора в ефективному використанні кредиту. Повернення основної суми боргу та сплата відсотків у визначені кредитним договором строки стимулює позичальника до організації виробничого процесу таким чином, щоб забезпечити ефективне використання залучених коштів. Ефективність кредитування з боку кредиторів ґрунтується на відповідності співвідношення попиту на кредитні ресурси та можливості кредитних установ надати їх. На рівні комерційних банків економічна межа кредиту визначається відповідністю пасивних операцій, від обсягу яких залежить розмір позикового капіталу банку, а отже й розмір активних операцій, які приносять прибуток, тим самим збільшуючи обсяги кредитування. Визначаючи розмір кредиту для кожного позичальника, кредитор бере до уваги низку чинників, які характеризують здатність позичальника вчасно розрахуватися за одержаний кредит [5].

Таким чином, успішне розв’язання проблеми підвищення ролі кредиту в розвитку аграрного сектору економіки можливе за умови поглибленого вивчення ефективності використання кредиту та визначення резервів нарощення обсягів виробництва.

Можна константувати, що існує ряд проблем, які перешкоджають повноцінному розвитку підприємництва, зокрема, пошуку та отримання фінансових ресурсів. Тому удосконалення ефективності кредитування дозволить раціонально перерозподілити тимчасово вільні кошти й відродити виробничу сферу.

Література:

1. Плахтій Т. М. Кредитування суб’єктів малого підприємництва / Т. М. Плахтій // Економіка і регіон. – 2008. – № 2. – С. 135–137.

2. Малик Р. Кредитна альтернатива / Р. Малик // Урядовий кур’єр. – 2009. – № 213. – С. 7.

3. Шаповал О. Аграрії потребують збільшення кредитів / О. Шаповал // Агрополітика. – 2009. – № 13. – С. 8.

4. Зеленська І. В. Особливості кредитної політики підприємства / І. В. Зеленська // Держава і регіони. Серія «Економіка і підприємництво». – 2007. – № 3 – С. 281–286.

5. Нідзельська І. А. Теоретичні засади ефективності використання короткострокових кредитів / І. А. Нідзельська // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – № 5. – С. 27–30.