Экономические науки/10. Экономика предприятия.

Вакула Т.І., Непомняща Т.С.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, Україна

Оцінка ефективності використання виробничого потенціалу підприємства (на прикладі підприємств хімічної галузі)

Проходження трансформаційних процесів в економіці України значною мірою відбивається на діяльності усіх господарюючих суб’єктів і, зокрема, промислових підприємств. Нестабільність зовнішнього середовища та низька адаптивна здатність підприємств до будь-яких ринкових перетворень створюють безпечні умови для їх діяльності.

Теоретичні та методологічні питання формування конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств, його структури, організації використання, розробки методів діагностики, вибору напрямку розвитку потенціалу поки ще не отримали свого вирішення. Саме це вважається актуальною проблемою на сьогоднішній день.

Проблемами управління потенціалом промислових підприємств займались такі автори як Котлера Ф., Градова А., Дей Дж., Армстронга Г., Сандерса Дж., Вонга В., Мушко З., Діхтярьова Н., Василенка В., Швандара В., М. І. Круглов , А. П. Градов , Р. А. Фатхутдінов , Л. Є. Довгань та ін.

Поняття "виробничий потенціал" у науковій літературі одним із перших використав А.І. Анчишкін, включивши в нього сукупність ресурсів, які в процесі виробництва стають факторами виробництва. Цей ресурсний підхід до концепції виробничого потенціалу отримав досить широке розповсюдження серед дослідників. Однак найчіткіше можна розмежувати дві «ресурсні» позиції. Прихильники першої позиції вважають, що виробничий потенціал є сукупністю ресурсів без урахування їх взаємозв'язків і участі у процесі виробництва.

Основна проблема у дослідженні виробничого потенціалу підприємства полягає в тому, що всі його елементи функціонують одночасно і в сукупності. Тобто виробничий потенціал є системою, причому складною і динамічною, оскільки саме взаємозв'язки між окремими складовими потенціалу здійснюють безпосередній вплив на його елементи, модифікуючи вихідні властивості і закономірності їх функціонування, сприяючи тим самим переходу потенціалу у новий якісний стан як єдиного цілого, тобто системи вищого порядку.

Що ж стосується фінансової складової, то до нинішнього часу так і не сформовано єдиного підходу до її оцінки, тому вона вважається найскладнішою.

Що стосується безпосередньо самих методів оцінки, то можна виділити такі:

- метод застосування інтегральної (факторної) моделі;

- метод експертних оцінок фінансових коефіцієнтів або фінансових індикаторів;

- інформаційний потенціал — доступ до адекватної кількості інформації, яка впливає на прийняття управлінських рішень;

- комбінований метод.

Отже, під виробничим потенціалом розуміють „такі можливості підприємства, результатом реалізації яких є товари та послуги.”[1, С.13]. Таким чином, саме виробничий потенціал зумовлює формування стратегії підприємства в цілому і необхідний рівень інших складових, з одного боку, а з другого боку є залежним від фінансової, маркетингової, кадрової складових тощо.

Виробничий потенціал будь якого промислового підприємства характеризується станом основних виробничих фондів (ОВФ), а також виробничою потужністю. Так, в обробній промисловості 8,7% вартості основних засобів зосереджено в хімічній та нафтохімічній промисловості. Загальним показником стану основних засобів є ступінь їх зносу, або коефіцієнт зношеності. Аналіз свідчить, що як у промисловості взагалі, так і окремих галузях спостерігається стійка тенденція зростання ступеня зносу основних засобів. У хімічній та нафтохімічній промисловості ступінь зносу становить 64,1%, що є одним з найвищих поряд з металургією (68,8%) та машинобудуванням (57,9%).

Негативні тенденції у сфері відновлення основних виробничих фондів промислових підприємств пов’язані в першу чергу з відсутністю необхідних фінансових ресурсів. Адже, саме інвестиції в основний капітал є визначальним фактором прогресивних структурних зрушень, оскільки завдяки їм здійснюється і оновлення виробничого потенціалу загалом, і зміни у структурі виробництва зокрема. Так, інвестиції в основний капітал галузі, у 2008 році становили 2400 млн. грн., та виросли порівняно з 2007 роком на 35%. У хімічному виробництві інвестиційні вкладення становили 1470 млн. грн.. (приріст 15%), а у виробництві гумових та пластмасових виробів – 930 млн. грн. (приріст в 3 рази) [3, С.8]. Незважаючи на певний приріст, виробничі капіталовкладення, як і раніше, залишаються вибірковими та характеризуються неоднорідністю в залежності від сектору та фінансового стану конкретних підприємств, інвестиційної спрямованості фінансової політики власників та менеджменту на підприємствах.

Так, за попередніми оцінками, фінансове сальдо роботи підприємств галузі у 2008 році, становить 1320 млн. грн., кількість прибуткових підприємств дещо знизилась та становить близько 64,5%. Підсумковий прибуток попередньо оцінюється в 1820 млн. грн.. сумарний збиток підприємств галузі виріс на 20% порівняно з 2007 роком та становить за попередніми оцінками, 500 млн. грн.[3,С.8]. Кількість збиткових підприємств в поточному році склала приблизно 40%. Відзначається також і істотне зниження рівня рентабельності на підприємствах галузі, порівняно з аналогічним періодом 2007 р. в декілька разів, та не перевищує на багатьох виробництвах 3-9% [4, С.13].

Важливим складовим елементом потенціалу виступає інноваційна складова, адже саме завдяки впровадженню новітніх технологій та розробок можливо вплинути, або суттєво змінити, структуру сучасного виробництва та підвищити його конкурентні можливості. Аналіз інноваційної активності промислових підприємств дозволяє зробити висновки, про зниження інноваційної діяльності на підприємствах хімічної галузі у 2007 році порівняно з аналогічним періодом 2008 року, але дана тенденція є характерною для всієї промисловості країни. Так у січні – вересні 2008 р. витрати на виконання інноваційних робіт становили 3,4 млрд. грн., з яких 0,7 млрд. грн. – реалізовані на підприємствах хімічної та нафтохімічної промисловості.

Таким чином, аналіз потенціалу підприємств хімічної промисловості дозволяє сформувати наступні висновки:

1. Загальна оцінка стану хімічних підприємств України свідчить про накопичений виробничий потенціал, а орієнтація на експорт вітчизняної хімічної промисловості дозволила зберегти наявний виробничий потенціал галузі.

2. Більшість виробничих технологій хімічної промисловості вже застаріли, значна частина підприємств є збитковими, а витрати на відновлення виробничого апарату та відновлення колишнього рівня використання виробничого потенціалу будуть дуже значними і в більшості випадків не під силу самими підприємствам.

3. Значна структурна деформація галузі, коли питома вага енергомістких і сировинних виробництв основної хімії в загальному обсязі продукції продовжує залишатись стабільно високою, а підгалузей орієнтованих на кінцеву продукцію – скорочується, що підкреслює екстенсивність розвитку виробництв та їх технологічну відсталість.

4. Важливою проблемою є технічне переозброєння підприємств галузі, зменшення диспропорцій у структурі їх виробничого апарату, поліпшення організації виробництва на основі впровадження маловідходних, ресурсозберігаючих та безвідходних технологій.

5. Фінансовий стан галузі ускладнився, що в основному обумовлено зростанням цін на енергоносії, зменшенням обсягів виробництва та погіршенням цінової кон’юнктури на основну хімічну продукцію, що реалізується на зовнішніх ринках.

6. Обсяг інвестицій у хімічний комплекс має вкрай не стабільний характер та характеризується вибірковістю. Збільшення та відповідне спрямування необхідних інвестиційних коштів, з орієнтацією на ринковий попит, дозволить галузі реалізувати інноваційні проекти передбачені Концепцією розвитку хімічної промисловості України до 2010р. та державною Програмою розвитку хімічної промисловості України до 2011р.

6. Необхідно створити економічний механізм управління виробничими потужностями хімічного комплексу з метою використання його виробничого потенціалу в інтересах і регіону і країни в цілому.

Таким чином, аналіз роботи хімічного комплексу України свідчить, що потужний виробничий та економічний потенціал хімічної промисловості слід розуміти не як прихований запас або можливості у віддаленій перспективі, а як здатність через об’єднання зусиль держави, власників, підприємців, управлінців, науковців створити умови перетворення наявних матеріальних та інтелектуальних ресурсів, у стратегію сталого розвитку та забезпечення конкурентних переваг на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Література:

1. Щелкунов В.І. Виробничий потенціал України. Стратегія формування та використання. – К.: Наукова думка, 1999. – 238с.

2. Статистичний щорічник України за 2009 рік. – К.: Консультант, 2008.-С.70-74.

3. Інформаційний бюлетень Мінпромполітики України №1 (11), 2007.- С.8 – 17.

4. Ковеня Т.В. Підсумки функціонування хімічного комплексу України в І півріччі 2008 року//Хімічна промисловість України. - 2008. - № 5.- С.3 -13.