“ Судові процедури в господарських судах: проблеми удосконалення”

З проголошенням незалежності, в Україні розпочався процес демократизації всіх сфер життя, у тому числі і економічних підвалин функціонування народного господарства. Конституція України проголосила право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, остаточно цим раз і на завжди зламавши державну монополію на господарювання, що здійснюється задля отримання прибутку. Це закономірно призвело до значного зростання підприємницької активності громадян і як наслідок - включення у царину госпрозрахункових відносин все нових і нових верств населення.

Але зараз, на порозі третього тисячоліття, коли вільна можливість самостійного господарювання в Україні вже нікого не дивує, а підприємництво як його складова склалося і стійко утвердилося, звичним для нас стає порушення прав та законних інтересів субєктів підприємницької діяльності. Тисячі підприємців виявилися на сьогодні “кинутими” численними аферистами, постраждали від сваволі багатоликої армії чиновництва, постійно сплачують “данину” корумпованим представникам державних структур, потерпають від бюрократичної тяганини чи просто від типово слов’янської неорганізованості та розгільдяйства контрагентів. Це веде до зросту криміналізації суспільства (звичайною практикою стали “вибивання боргів”, продаж своїх прав вимоги за безнадійною заборгованістю кримінальним структурам, тощо), до соціальної напруженості, до зневіри в державу і закон.

Одним з пріоритетних завдань державної політики у сфері регулювання господарської діяльності має стати утвердження авторитету суду як єдиного максимально компетентного і ефективного органу, що може і повинен забезпечити від імені держави ефективне вирішення спорів, що виникають в процесі здійснення господарської діяльності. Це поряд з іншим стане важливим чинником не лише становлення України як правової держави, але і входження її до Європейських та світових економічних структур.

Проблема правових основ здійснення судових процедур в господарських спорах дозволила сформулювати наступні висновки:

1. Підприємства, установи, організації і громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у встановленому порядку одержали статус суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду відповідно до встановленої підсудності господарських справ за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

2. Здійснення правосуддя в господарських правовідносинах спрямоване на захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин.

3. Порушення прав та законних інтересів осіб є підставою для виникнення у сторін спору та необхідності його вирішення.

4. Господарським спором є протиріччя двох чи декількох осіб про права та обов’язки в господарських правовідносинах.

5. Право на захист полягає за своїм змістом як у можливості суб’єкта господарювання через своїх уповноважених представників звернутися до компетентних державних чи громадських органів (в т.ч. до господарського суду) з вимогою захисту порушеного чи оспорюваного права, так і самостійно здійснити певні незаборонені законом дії, спрямовані на захист свого права.

6. Правовою підставою виникнення у суб’єкта господарювання права звернення до господарського суду є факт порушення чи оспорювання його реального суб’єктивного господарського права (матеріальне право на позов), та належне виконання процедурних формальностей, необхідних для прийняття і розгляду вимог суб’єкта (процесуальне право на позов).

7. Діяльність системи господарських судів з вирішення господарських спорів суб’єктів господарювання є на сьогодні не достатньо дієвим видом врегулювання конфліктів господарських правовідносин, але в силу зосередженості в них професійних кадрів відповідної спеціалізації, підвідомчості фактично переважної більшості господарських відносин та забезпеченості виконання ухвалених рішень примусовою силою державних органів (виконавчої служби) має значні перспективи удосконалення і закріплення за собою центральної ролі в системі органів, що є гарантом стабільного господарювання.

В зв’язку з цим держава повинна створити умови для стимулювання менш формалізованих способів врегулювання правових конфліктів. Необхідно створити більш достатні правові і організаційні умови для діяльності арбітражів, які б обиралися сторонами і вирішували спори на основі угоди сторін про обов’язковість рішень цих арбітражів. Наукового обгрунтування і практичного втілення потребує медіація – діяльність професійних посередників, які спрямовують учасників правового конфлікту до компромісу і самостійного врегулювання спору. Громадськість повинна бути проінформована про переваги цих способів над судовим механізмом захисту прав. ЇЇ потрібно зацікавити у використанні для захисту своїх прав насамперед цих способів. А звернення до суду бажано використовувати як винятковий спосіб вирішення господарського спору.

Обов’язковість досудового розгляду спорів – важлива передумова досягнення компромісу між конфліктуючими сторонами.

Загалом своєчасне та повне вирішення спорів є важливим елементом реалізації їх правосуб’єктності та є необхідним для забезпечення стабільної безперебійної роботи як конкретних суб’єктів так і народно-господарського комплексу в цілому. Хочеться вірити, що господарсько-правова реформа, що запроваджена зараз, зробить більш реальними права вітчизняних господарників та наблизить стандарти регулювання відносин за їх участю до світових.

У галузі виконання судових рішень перспективними кроками є заохочення державних виконавців у забезпеченні ефективного виконання рішень судів, а також посилення відповідальності боржників за невиконання судових рішень. Боржник повинен розуміти, що добровільне виконання судового рішення є для нього набагато вигіднішим, ніж його виконання у примусовому порядку.

Щоб закріплені в нашому законодавстві демократичні норми не залишилися лише продекларованими гаслами, а показники національної економіки продовжували зростати, держава має створити якомога сприятливіший правовий клімат для здіснення господарської діяльності. А це в першу передбачає необхідність перегляду форм та методів здійснення господарського судочинства по вирішенню численних спорів та конфліктів, які не можуть не виникати в процесі підприємницької діяльності.