Міщенко О.Д., Васенко О.В.

Національний технічний університет України «Київський політичний інститут»

Інновації як фактор економічного зростання держави

Чинники екстенсивного зростання економічного розвитку є вичерпними, що в свою чергу обумовлює постійне збільшення уваги до пошуку нових факторів прискорення економічної динаміки, які були б адекватними сучасному стану розвитку світової економіки. Відтак запровадження в Україні інвестиційно-інноваційної моделі економічного зростання з політичної мети перетворюється на об’єктивну необхідність [5].

Інновації, особливо у промисловості, є елементом підвищення ефективності економіки. Завдяки інноваціям стають життєздатними малі і середні підприємства. Часто вони притягають до себе «розсіяні» підприємницькі таланти і залучають висококваліфіковану робочу силу, яка забезпечує випуск продукції поліпшеної якості, творчий характер і ефективність роботи таких підприємств [3].

Активна реалізація інноваційних процесів є способом повернення до життя традиційних видів економічної діяльності, який полягає в повторному вливанні в них рушійних сил, здатних забезпечити конкурентоспроможність і створити нові робочі місця за допомогою цілеспрямованого розвитку всієї технологічної бази. Для цього використовують цілу низку технологій: електроніка, інформаційні технології, засоби гнучкої автоматизації, нові технології одержання, переробки й обробки матеріалів, способи і засоби економії енергії, а також тип організації, що краще реагує на потреби виробничого процесу і ринку, сприяє зменшенню витрат і усуненню «вузьких» місць [8].

Стратегічні цілі державної політики в інноваційній сфері реалізуються не інакше, як через інноваційну інфраструктуру, що являє собою сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих організацій та інституцій, які своєю діяльністю охоплюють увесь інноваційний цикл — від генерації науково-технічної ідеї до реалізації нововведення. За останні роки склалися такі основні напрями інноваційної діяльності в країні:

· дослідження і розробки;

· придбання нових технологій, прав на патенти, зокрема права власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, ліцензії на використання зазначених об'єктів;

· виробниче проектування, інші види підготовки виробництва для випуску нових продуктів, упровадження нових методів їх виробництва;

· придбання машин, обладнання, установок, інших основних фондів;

· маркетинг та реклама [1].

Особливістю інноваційної інфраструктури України є:

1. Технологічна відсталість певних видів економічної діяльності України, що зумовлює низьку продуктивність праці, високу ресурсо- та енергоємність продукції. Цей факт дає зрозуміти, що поряд зі створенням власних, необхідне залучення сучасних високих технологій, розроблених в інших країнах, їх швидке освоєння. У зв'язку з цим дуже важливо створити сприятливі умови для розгортання інноваційних процесів.

2. Нерівномірність розподілу інновацій за регіонами. Найвищий інноваційний потенціал мають м. Київ та Київська область (на Київщині діють інноваційні центри різного типу, які накопичують досвід успішного супроводу інноваційних проектів на різних стадіях – Північний регіональний центр інноваційного розвитку, Інноваційний центр КП «Центр високих технологій та інновацій», Білоцерківський інноваційний бізнес-інкубатор, «Бізнес- інкубатор» та інші) [6].

Важливе місце в інфраструктурі країни та підвищенні її конкурентноздатності є технопарки [9]. Система технологічних парків на сьогоднішній день в Україні є чи не єдиним позитивним прикладом дієвого механізму із забезпечення реалізації державної інноваційної політики. При реалізації проектів технологічних парків на ринку України з’являється вітчизняна конкурентоздатна продукція, що сприяє заміщенню імпорту та позитивно впливає на українську економіку[4].

Реалізація інноваційних проектів дозволила технопаркам за період з 2000 року створити стабільно діючі виробництва інноваційної продукції, що продовжують нарощувати обсяги випуску та наповнювати державний та місцеві бюджети і після закінчення терміну дії спеціального режиму. Річний випуск інноваційної продукції за проектами технопарків збільшився в 16,7 разу (з 0,18 млрд. грн. в 2001 р до 3 млрд. грн. в 2007 р.). Всього за цей період було реалізовано 11,4 млрд. .грн. інноваційної продукції, з яких більше 14 % за кордоном. За час існування технопарків перерахування до бюджету і державних цільових фондів склали 839 млн. грн., що значно перевищує всі види державної підтримки за цей період (477 млн. грн.). 95% інноваційної продукції випущено за проектами «академічних» технопарків.

Проте у 2009 році активність технопарків практично зведено до нуля: кількість діючих проектів технопарків зменшилася в 7 разів (з 108 до 17). При чому 11 проектів було зареєстровано в останні 2 роки, тоді як з 2005 по кінець 2007 року не було зареєстровано жодного. Загальний обсяг реалізованої інноваційної продукції співставний з показниками 2000-2002 року і становить у першому півріччі 2009 року лише 227,5 млн. грн., що у 6,7 рази менше за результати першого півріччя 2007 року. Платежі до бюджету та державних цільових фондів скоротились з 123,1 млн. грн. за перше півріччя 2007 року до 13,6 млн. грн. за перше півріччя 2009 року. Основною причиною такої ситуації являється невиконання Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та зміни до нього, що було внесено Законом України «Про державний бюджет на 2005 рік» [9].

Отже, стає зрозумілим, що для вирішення існуючих проблем в інноваційній сфері необхідно скоординовати діяльність всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування для розв’язання першочергових завдань на державному, регіональному та галузевому рівнях; передбачити державні гарантії послідовної і відповідальної інноваційної політики; розвивати вже існуючі інноваційні структури і сприяти виникненню нових (особливо в регіонах); створити ефективну систему інноваційного кредитування та інвестування, прийняти необхідні законодавчі документи щодо її правового і фінансового функціонування.

Література:

1. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» // Урядовий кур'єр. — 2003. — 19 лютого.

2. Закон України «Про інноваційну діяльність» // Урядовий кур'єр. — 2002. — 7 серпня.

3. Жаліло, Я.А., Базилюк, Я.Б., Белінська, Я.В. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації: [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http: // www.niss.gov.ua

4. Інноваційне законодавство України: Повне зібрання нормативно-правових актів. У 3-х т. Укладачі: авт. кол. / За заг. ред. В. В. Костицького. — К., 2003. — Т. 1. — 284 с.; К., 2003. — Т. 2. — 192 с.; К., 2003. — Т. 3. — 152 с.

5. Медведенко, І. В. Від сталого зростання до сталого інноваційного розвитку: [Електронний ресурс]. – Режим доступа:http: // www.icps.kiev.ua

6. Найденов В. С. Основи інноваційної політики політики: [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http: // www.icps.kiev.ua.

7. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. збірник. — К.: Держкомстат України, 2005.

8. Пашута. М. Інновації як фактор випереджального розвитку економіки: [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http: // www.personal.in.ua

9. Розвиток інноваційної діяльності та трансферу технологій протягом 2008-2009 років: [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http//www.mon.gov.ua/science/innovation