Економіка / Маркетинг та менеджмент
к.е.н. Левицька І.В., Волощук
Ю.В., Галкіна І.В.
Вінницький
торговельно-економічний інститут КНТЕУ
Cтратегічне управління організацією
Розвиток ринкових відносин робить необхідною зміну
існуючих стереотипів господарювання та характеру управління. В першу чергу це
відноситься до діяльності, яка визначає перспективи розвитку підприємств.
Стратегічне управління є досить актуальним сьогодні, адже саме правильна,
злагоджена та продумана політика керування впливає на діяльність організації та
досягнення її кінцевої мети. Сутність стратегічного контролінгу полягає в
формуванні інформації про можливі приорітетні напрями розвитку стратегії
бізнесу підприємства, в проведенні антикризової політики. Тобто, стратегічний
контролінг – це координація функцій управлінського обліку, аналізу, планування,
а також коригування стратегії, яка в подальшому забезпечить ефективну
діяльність підприємства. Саме на стратегію управління слід звертати увагу, як
починаючій діяльність організації, так і досвідченній.
По даним Асоціації консультантів з економіки та
управління (АКЕУ) можна виділити три рівня проблем, які стоять перед
управлінням підприємства.
На першому рівні управлінці пояснюють існування проблем або неблагополучним
умовам зовнішнього середовища (високі податки, темпи інфляції, економічна та
політична нестабільність), або недоліки внутрішньго середовища підприємства
(недостатні фінансові можливості, технологічна відсталість, погана організація
виробництва та управління).
Другий рівень - це відсутність перспективного
бачення управлінцями, обумовленого поганим знанням ринку, факторів, визначаючих
кункурентні переваги підприємства, недостатнім рівнем кваліфікації.
Третій рівень розуміння проблем включає тих
управлінців, які бачуть суть проблем в недостатньому вмінні мотивувати робітників, розробляти стратегії розвитку
підприємства, обирати ефективні шляхи підвищення інноваційного потенціалу,
використовувати результати маркетингових досліджень та ін. [1, c.345].
Першою проблемою
для будь-якої організації, що працює в умовах ринку – це є виживання і
забезпечення неперервного розвитку. В залежності від обставин, що склалися,
дана проблема вирішується різними
організаціями по-своєму, але в основі її завжди лежить трудомістка робота по
створенню і реалізації конкурентних переваг.
Зміст і організацію цієї роботи розкриває
концепція стратегічного менеджменту та стратегічний контролінг. Сутність концепції заключається в відповіді на
питання «Як здійснювати управління організацією в умовах динамічного,
перемінного, невизначеного середовища?»
Відповідь на це запитання включає не тільки необхідність проведення аналізу і
оцінки середовища і прогнозування того, як воно буде змінюватися в часі, але і
створення такої системи управління, яка б постійно підтримувала співвідношення
між середовищем та характером і результатами діяльності підприємства.
Що ж до бізнес–стратегії, то вона визначається
чотирма елементами, або напрямками: стратегія товарно ринкового інвестування,
пропозиція споживчої цінності, активи і компетенція, а також функціональні
стратегії і програми.
В загальному вигляді стратегічне управління являє
собою діяльність, що ґрунтується
при виборі галузі і виду
діяльності для досягнення довгострокових цілей підприємства в постійно
змінюючихся умовах зовнішньго середовища.
Стратегічне управління – це сфера діяльності
управлінської ланки підприємства, головний обов’язок якого полягає у визначенні
пріоритетних напрямів і цілей розвитку
підприємства, розподілі ресурсів і всього того, що надає підприємству
конкурентні переваги [2, c.144].
Для розуміння сутності стратегічного управління
потрібно відмітити, що стратегічне управління – це управління в
соціально-економічних системах, в яких можна виділити наступні сторони:
-
функціональну, при якій управління
розглядається як сукупність видів діяльності, направлених на досягнення
конкретних результатів;
-
координуюча, при якій управління розглядається як дія для виявлення і вирішення проблем , тобто як процес
підготовки і прийняття рішень;
-
організаційна, при якій управління розглядається як діяльність по
організації взаємозв’язку конкретних
структурних елементів.
Стратегічне управління – це не чітко виділений
спосіб дій і тим більше не конкретний план роботи. Стратегічне управління – це
концепція виживання в певних умовах, воно дає (в залежності від
використовуваної методології, можливих ресурсів, якості виконання робіт та
інших факторів) конкретне уявлення про те, якою повинна бути фірма в
майбутньому: в якому середовищі вона буде працювати, яку позицію буде займати
на ринку, які вона буде мати конкурентні переваги, які зміни в організації їй
потрібно здійснити [2, c. 158].
Можна виділити чотири рівні знань, які складають
методологію стратегічного управління.
Перший рівень - загальнофілософський, який являє
собою сукупність поглядів навколишнього світу. Цей рівень представляє такі
науки, як філософія, футурологія, математика, теорія інформації та ін.
Другий рівень – загальнонауковий, який дає
розуміння загальних підходів, принципів, форм організації систем. Цей рівень
представляють такі науки: теорія систем, кібернетика, теорія організації та ін.
Третій рівень – конкретна методологія наук,
складаючих сукупність знань про управління в соціально-економічних системах:
статистика, менеджмент, соціологія, право, теорія управління, мікро- та
макроекономіка.
І нарешті, четвертий рівень , який безпосередньо
відноситься до визначення стратегіі, його складають такі науки, як:
методологія, методика і технологія стратегічного управління.
Зміст і взаємозв’язок
основних понять стратегічного управління представлені на рис. 1.
Потенціал організації
Конкурентоспроможність
Рис. 1 Взаємозв’язок
основних понять структури управління
Під потенціалом організації розуміється сукупність
можливостей підприємства по випуску продукції (наданні послуг). Можливості
підприємства визначають ресурси
(фактори виробництва), що є в наявності. До них належать: технічні ресурси
(обладнання, сировина, матеріали), технологічні ресурси (способи виготовлення
продукції), кадрові ресурси, інформаційні ресурси, фінансові ресурси,
організаційні (способи прйняття рішень, організація системи планування), часові
ресурси .
Конкурентоспроможність підприємства – це здатність
її вести успішну конкурентну боротьбу, виділяє її конкурентні переваги по
відношенню до інших підприємств, діючих на даному ринку. Конкурентоспроможність
– поняття відносне, оскільки вона можи бути виявлена тільки на основі порівняння ряду об’єктів.
Отже, можна зробити висновок, що стратегічне
планування сконцентроване на ринковому середовищі, в якому здійснює свою
діяльність фірма. Таким чином, увага приділяється не тільки прогнозуванню, але
й поглибленному вивченню ринку, а саме дослідженню діяльності конкурентів і
потреб споживачів. Так фірма
сподівається вивчити існуючу ситуацію, а також передбачити зміни, які можуть
мати стратегічні наслідки. Визначальними
для фірми у виборі системи управління є саме два фактори: вимоги зовнішнього середовища і рівень вимог та
установок менеджерів. Стратегічне планування спрямоване на те, щоб забезпечити
успіх підприємства, закріпити завойовані ним позиції на ринку збуту, визначити
перспективи для подальшого росту.
Література:
1.
Аакер Д. Стратегическое рыночное управление / Пер. с англ. под ред. С. Г. Божук. − СПб.: Питер, 2007. − 496 с.