К.пед.н. Зайцева І.В.
Національний університет державної податкової служби України
Педагогічне стимулювання як важливий фактор
формування мотивації учіння
Концепція гуманітарної освіти
передбачає вирішення таких завдань, як підвищення ролі виховання з метою
ефективного формування культури життєдіяльності та утвердження в якості
світоглядного пріоритету формування різнобічного розвитку особистості. Прагнення
сприяти гармонійному розвитку особистості має втілюватися через узгодження
всезагальних і особливих вимог до виховання майбутнього фахівця з
індивідуальними особливостями і прагненнями кожного учня чи студента та
підпорядкування інструментальних можливостей адекватним мотивам учіння [1] .
На основі означених підходів
слід зазначити, що найважливішим психологічним фактором, що впливає на розвиток
творчого потенціалу особистості, є мотивація. У загальному вигляді проблема
мотивації учіння є проблемою причин, які наперед визначають різні форми виявлення
адекватності тих, хто навчається. Таким чином, мотивацію слід розглядати не
тільки як умову ефективного оволодіння знаннями, а і як важливий чинник
розвитку особистості, мету виховання.
Одним із основних
засобів, які спонукають студента самостійно опановувати майбутню професійну
діяльність, є стимулювання. Роль стимулів у спонуканні до діяльності була
предметом досліджень педагогів, психологів, соціологів і їх результати
сформувалися в теорію педагогічного стимулювання як методику стимулювання суспільно-цінних
дій і мотивів поведінки вихованців.
Слід зазначити, що
витоки наголошеної теорії – в американській психології біхевіоризму. Її
засновник Д.Б.Уотсон запропонував схему S→R, яка означає, що кожній
ситуації (чи стимулу) відповідає певна поведінка чи реакція. Психологи цього
напрямку механістично, спрощено, переважно в біологічному плані трактували
питання про сутність спонукальних процесів, ігноруючи соціальні і психологічні
фактори та умови діяльності. При цьому не приймається до уваги діяльність людини,
соціальне середовище, в якому вона живе і діє, мотиви і потреби розглядаються
відірвано від стимулів. Щоправда, ортодоксальні погляди основоположника
біхевіористського вчення були пом’якшені наступними послідовниками і в своїй
сукупності мали безперечно важливе значення: в боротьбі з наголошеними
концепціями і були відкриті рефлексологія, вчення про першу та другу сигнальні
системи, діяльнісний підхід до учіння [2, c. 89-90].
Після окреслення
означених підходів до проблеми виникнення теорії стимулювання необхідно
вказати, що значний вклад у її розробку вніс О.М.Леонтьєв. Його доробок якраз у
цю галузь педагогічної психології влучно визначає Н.Ф.Тализіна: ”При
біхевіористичному підході до учіння учень підпорядковується дії стимулу і
пасивно реагує на нього, виступає як реактивна істота, механічно
підпорядковується зовнішньому впливу. При діяльнісному підході учень активно
взаємодіє з об’єктом, досліджуючи його з позицій своїх потреб, шукає в ньому
можливість їх задоволення, перетворення
в мотиви своїх дій “ [4, с. 82].
Орієнтуючись
на положення О.М.Леонтьєва, формування пізнавальних потреб та мотивів навчання
можна подати у наступному вигляді. Стимульна потреба (потреба, яка включена не
в пізнавальну, а в іншу якусь діяльність - заохочення, приклад, суспільна
думка, бажання ствердитися, уникнути негативних наслідків тощо) зустрічається з
навчальним об’єктом. Проходить “трансформування” потреби у мотив-стимул, а
водночас і мета як передбачення у свідомості результату, на здобуття якого
спрямовано дію окремої людини. Мотив-стимул і мета в даному випадку не
співпадають, а тому їх взаємозв’язок спричинює навчальну дію студента (не
діяльність!). Слід вказати, що таким чином результат дії задовольняє потребу,
яка спонукала студента до учіння. В свою чергу, знання, уміння та навички за
умови повноцінного використання позитивного впливу емоцій спричинюють
формування пізнавальної потреби, збудження якої призводить до цілеспрямованої
навчально-пізнавальної діяльності [3].
Аналіз
психолого-педагогічних досліджень, власні доробки дозволяють зробити такі
узагальнення: 1) стимул слід визначити як засіб який спонукає людей до
підсиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх сила якого зростає в
залежності від його суспільної значущості; 2) мотив – це усвідомлений особистістю внутрішній
поштовх до діяльності (С.Л.Рубінштейн), це ті думки, бажання та інтереси, якими
свідомо керується людина при виконанні певної праці чи в своїх вчинках за
конкретних обставин; 3) специфічне
призначення стимулів визначається цілеспрямованим характером діяльності людей
по задоволенню своїх потреб; 4) стимул припускає навмисний, цілеспрямований
вплив на потребо-мотиваційну сферу особистості студента, він розрахований на
виникнення відповідної реакції цієї сфери у вигляді пізнавальної дії, що з
часом трансформується у діяльність; 5) стимули завжди виступають у контакті з
іншими педагогічними засобами, створюючи стимульну ситуацію – обставину, в
умовах якої інтенсивно формується і реалізується установка студента, спрямована
на задоволення його пізнавальних потреб; 6) стимули несуть в собі емоційний
заряд, що викликає у студентів позитивний емоційний стан.
Таким чином, педагогічне
стимулювання є не тільки необхідним засобом мотивації учіння, а й важливим
етапом розвитку пізнавальних потреб та мотивів, одним з основних напрямків
гуманізації навчально-виховного процесу.
Література:
1.
Балл Г.О. Гуманістичні універсалії
освітнього простору: можливості самореалізації особистості. – Житомир: Вид-во
ЖДУ ім. І.Франка, 2007. – 246 с.
2.
Зайцева І.В. Мотивація учіння студентів
/ За ред. П.Г.Лузана – Ірпінь, редакційно-вид. відділ АДПС України, 2000. –
с.89-117.
3.
Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы,
эмоции // Психология эмоций: Тексты. – М.: Педагогика, 1984.– С.161-190.
4.
Талызина Н.Ф. Влияние идей А.Н.Леонтьева
на развитие педагогической психологии // Леонтьев и современная психология /
Под ред. А.В.Запорожца, В.П.Зинченко, О.В.Овчинниковой и др. – М.: Из-во МГУ,
1983. – С.78-87.