Психология и социология.

11.Психофизиология.

Дзвоник Г.П., Ламбуцька Ж.А.

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТРЕСУ І ЙОГО НАСЛІДКІВ.

У нинішніх умовах психологія стала невід’ємною складовою професійної підготовки фахівців усіх спеціальностей вищої кваліфікації. Психологічні знання, навички і вміння є важливим засобом досягнення професійних успіхів, особливо у галузях, які торкаються проблем «людина-людина», а також забезпечення гармонійного розвитку своєї особистості й психологічного здоров’я. Часто можна почути, що ворогом здоров’я є стрес.

На сучасному етапі розвитку психологічної науки стрес привертає все більше уваги дослідників. Особливу цікавість викликають питання психологічних та психофізіологічних особливостей перебігу стресових реакцій в усіх сферах життя та діяльності людини, особистісний, віковий аспекти, а також виникнення, протікання та профілактику стресу. Стрес постає перед дослідниками як особливий феномен, який тісно супроводжує життєдіяльність людини. Стрес звичайно викликається короткочасними й довготривалими стресорами. До короткочасного відносяться невдачі, відволікання уваги, страхи, біль, дефіцит часу; до довготривалих – конфліктні ситуації, небезпечна робота, ізоляція, тривалі нервово-психічні перевантаження.

Клінічна симптоматика, що виявляється при гострому і хронічному стресах, багато в чому схожа: виражене безсоння, відчуття болю і тиск в потилиці, шиї, животі, спині, а також в області грудної клітки і очних яблуках, рясний піт, утруднення дихання, втома і потреба у відпочинку, нудота, тремтіння в колінах і т.д. В стресовому стані важко або неможливо здійснювати цілеспрямовану діяльність, утруднені переключення і розподіл уваги, може наступити навіть загальне гальмування або повна дезорганізація діяльності. При цьому навички і звички залишаються без змін і можуть замінити собою усвідомлені дії. При стресі можливі помилки сприйняття, пам’яті (забуває добре відоме), неадекватні реакції на несподівані подразники і т.д. Проте у окремих людей незначний стрес може викликати прилив сил, активізацію діяльності, особливу ясність і чіткість думки, стенічні емоції. Не можна наперед визначити, чи викличе дана ситуація стресовий стан у людини. Поведінка в стресовій обстановці багато в чому залежить від особистісних особливостей людини: від уміння чітко оцінювати обстановку, від навичок життєвого орієнтування в несподіваних обставинах, від вольової зібраності, рішучості, доцільності дії і розвитку витримки, від наявного досвіду поведінки в аналогічній ситуації. Переважна більшість людей під поняттям «стрес» розуміє неприємності, горе, сильні негативні емоційні переживання. Частково це правильно, але тільки частково, оскільки величезна радість, несподіваний успіх, тріумф – це теж стрес. Вірніше не стрес, а стрес-чинник, що викликає стан стресу.

На початку цілого ряду захворювань людина відчуває загальний дискомфорт. Потім з’являється слабкість, дратливість, плаксивість, а при інфекційних захворюваннях підіймається температура. Всі ці ознаки говорять про якісь ще незрозумілі хворобливі прояви, про неспецифічну, однотипну захисну реакцію організму, яку Г.Сельє назвав загальним адаптаційним синдромом. І лише потім, коли приєднуються інші симптоми (висип на тілі, розлад шлунку, болі в різних ділянках тіла і т.д.) можна говорити про діагноз, про специфічність симптомів захворювання. В розвитку адаптаційного синдрому розділяють три стадії: реакцію тривоги, фазу опору і фазу виснаження. В першій фазі організм починає, правда досить боязко, чинить опір умовам, що змінилися, або пристосовується до них. У фазі опору здійснюється адаптація до нових умов, організм повною мірою опирається дії стресора. В третій фазі, яка може наступити після тривалої дії стресора, всі резерви адаптації вичерпуються і організм гине. Природно, що остання фаза розвивається далеко не завжди. В більшості випадків організм справляється із стресором на першій або на другій фазах загального адаптаційного синдрому.

Люди, знайомі із словом «стрес», найчастіше вживають його з епітетами «емоційний», «психічний». Якщо так, то і емоційний стрес, ймовірно, повинен чинити опір такими ж реакціями організму, як і всі інші види стресу? Дійсно, емоційний, або психічний стрес розвивається по тих же законах загального адаптаційного синдрому. Емоційні подразники – найпоширеніший стресор людини. Хто не переживав невдачі, розчарування, втрату близьких, матеріальні втрати, сором, відчуття вини, захоплення і т.д., а хіба це не стресові ситуації? Стрес – неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка вимагає більшої або меншої функціональної перебудови організму, відповідної адаптації. Розумове перенапруження, невдачі, невпевненість, безцільне існування – самі шкідливі стресори. Поширена раніше фраза «всі хвороби від нервів» трансформувалася – «всі хвороби від стресів». За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 45% всіх захворювань пов’язано із стресом, а деякі фахівці вважають, що ця цифра в два рази більша. Значить дані сучасної науки про механізм стресу можуть допомогти людині уникнути шкідливих наслідків стресу, благополучно подолати викликані ним наслідки. Існує достатньо багато прикладів того, що стрес, благотворно впливає на організм, значно підвищує працездатність людини. Наприклад, холодовий стрес може покращувати психологічний і фізичний статус. Помірне недоїдання викликає м’який стрес, не згубний, а тренуючий. Встановлено, що стрес має знеболюючу дію. Стрес – це всього лише нові назви давно відомих явищ і станів. Тим часом причин стресів і дистресів обумовлені як «зовні», так і «зсередини»: ця взаємодія життєвих обставин і особистісних якостей. Нам належить навчитися справлятися з життєвими обставинами, що ведуть до стресів, і з властивостями нашої натури, що сприяють стресам. Зусилля, яке необхідне затрачувати на подолання несприятливих умов, називають напругою. Вона супроводжує будь-яку складну діяльність і приводить до успіху. Іноді «напрузі» протиставляють «психічну напругу», яка, на думку ряду дослідників, є перешкодою до шляху успіху. Вираженість «перешкоди» залежить від самої ситуації, особистісних особливостей людини, її мотивації. Надмірно висока мотивація заважає вибору правильної стратегії поведінки, а неефективна стратегія, поза сумнівом, продовжить або навіть посилить переживання стресу. Здібності до адекватного «усвідомлення» або правильного розуміння власних можливостей розвинута у нас неоднаково. Вона залежить від особистісних особливостей, серед яких суб’єктивна оцінка самих себе, або самооцінка. Якщо ми недооцінюємо себе, то в будь-яких нових і складних умовах боїмося йти на ризик, губимося, не діємо. Зате дуже висока самооцінка і переоцінка можливостей приведе до вибору невірної стратегії поведінки. Усвідомлення всього безглуздя витрачених зусиль буде ще більшим стресом. У будь-якому випадку людина з неадекватною самооцінкою більш схильна до стресу, а залежно від того, яке значення має для нас виконання тієї або іншої роботи, які труднощі повинні бути подолані, і як високо розвинуто усвідомлення нашої відповідальності і наших можливостей, рівень напруги набуває більш чи менш вираженого характеру. Після подолання критичних моментів або після успішного завершення роботи ми відчуваємо полегшення.

Напруга, при якій мобілізується енергія, приводить до посилення функцій організму. Це є важливою умовою успіху і не матиме шкідливої дії на організм, якщо на зміну прийде розслаблення, здатне в найкоротші терміни відновити витрачену енергію. Розслаблення – не тільки сон, але і активність: це активний відпочинок, зміна діяльності, будь-які позитивні емоції. Якщо розслаблення буде недостатнім, то працездатність знизиться, з’являться помилки в роботі, дратливість. І коли напруга досягне меж допустимого, наступить втома, виснаження організму, і, нарешті, «нервовий зрив». Такий стан тривалої напруги, званий ще «хронічним стресом», є серйозною небезпекою для нашого організму. Зазвичай, стан хронічного стресу виникають в ситуаціях «дефіциту» і «порушень». На «дефіцити» ми реагуємо найбільш гостро, оскільки вони перешкоджають задоволенню наших потреб. До них частіше за все відносять: дефіцит часу; дефіцит інформації; дефіцит спілкування; дефіцит «роботи»; дефіцит засобів життєзабезпечення (грошей, продуктів харчування, предметів першої необхідності і т.д.) Всі вони утримують нас в стані хронічного стресу. В таких умовах з’являється ще один дефіцит – дефіцит позитивних емоцій, коли ми, не вирішуючи проблем і надаючи дефіцитам надто великого значення, втрачаємо ще один дуже важливий стан: стан душевного спокою. Поява “дефіциту” частково пов’язана з дисгармонією в нашому особистому житті, або з “порушеннями”. Результатом порушення спілкування буде конфлікт, порушення ритму життя, погане самопочуття, порушення сну, рухливості, хвороби. Порушення залежать від нас самих, але ми скаржимося на постійні емоційні перевантаження – і нічого не робимо, щоб їх подолати. Перевантаження від недовантажень… До речі, у випадках “недовантаження” ще більш, ніж при “перевантаженні” ми спостерігаємо, зниження ефективності діяльності. Стрес – це життя, це наповненість, це рухи.

Література.

1. Гринберг Дж. Управление стресом.- СПб.: Питер. 2002. – 496 с.

2. Бодров В.А. Когнитивные процессы и психологический стресс.// Психол.журн.- 1996. – Т.17. - № 4. – С.64-73.

3. Грегор О. Как противостоять стрессу.//Г.Селье . Стресс без болезней. – Сиб. ТОО Лейла, 1994. – 384 с.

4. Китаев-Смык Л.А. Психология стресса.- М.: Наука, 1983.- 102 с.

5. Васильев В.Н. Здоровье и стресс. – М.: Знание, 1991. – 160 с.

6. Калошин В.Ф. Як долати стрес у педагогічній діяльності // Практична психологія і соціальна робота. №8, 2004. – 136 с.