УДК 338.439

Щекович Олена Сергіївна

к.е.н, доцент кафедри банківської справи

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

Криворізький економічний інститут

формування аграрної політики в сучасних умовах

У системі ціноутворення державі необхідно дотримуватися єдиного принципу стосовно всіх галузей і сфер діяльності, тобто концепції ціни виробництва, згідно з якою всі витрати на виробництво необхідної суспільству продукції відшкодовуються, а на одиницю авансованого у виробництво капіталу отримується однаковий по народному господарству доход за нормою прибутку.

Низька ефективність аграрної політики зумовлена також відсутністю передумов не тільки для нагромадження коштів, а й для утворення аграрного капіталу. Створення умов для його нормального функціонування набуває важливого народногосподарського значення, але такі умови мають враховувати особливості процесу формування аграрного капіталу. Загальновідомо, що функціонування галузі залежить як від внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Останні має створювати держава. Без державної підтримки цін та доходів товаровиробників практично неможливо сформувати аграрний капітал та здійснити його відтворення.

При реформуванні АПК був вибраний пріоритет проведення інституційно-організаційних перетворень в збиток створенню передумов для корінних економічних змін. У зв’язку з цим безпідставно звучать звинувачення в тому, що хтось свідомо стримує реформи. Серйозним гальмом є стратегія їх здійснення. Для інституційно-організаційних перетворень необхідно було забезпечити економічні передумови - створити систему державного регулювання, доцільність існування якої в країнах з розвиненою ринковою економікою не викликає сумнівів.

Причини, що призвели за собою кризові явища на селі, різні. Проте всі вони певною мірою з’явилися внаслідок некритичного відношення уряду України до рекомендацій провідних науково-дослідних організацій, вчених-науковців нашої країни та інших. В своїх рекомендаціях ці організації указували на те, що реформа сільського господарства повинна, перш за все, зайнятися гостро вартими питаннями лібералізації цін, земельною реформою і реформуванням підприємств.

Іншими словами, аграрні перетворення проводилися без урахування інтересів сільського господарства. Для виведення вітчизняного сільського господарства з кризи необхідна розробка пріоритетів принципово нової аграрної політики, що враховує обмеженість фінансових і матеріальних ресурсів і здійснюваної на користь галузі і населення України в цілому.

Отже, політикам рекомендується така послідовність дій у довгостроковій перспективі:

- ввести сільськогосподарські землі у ринковий економічний обіг;

- створити багатоукладну конкурентоспроможну аграрну економіку з домінуючим у ній сектором національного капіталу;

- запровадити стимули до швидкої концентрації капіталу в пріоритетних напрямах розвитку сільського господарства;

- повністю припинити практику прямого субсидіювання сільського господарства з бюджету;

- визначати взаємовідносини з бюджетом лише в площині податкової політики;

- створити систему захисту інвестицій, страхування діяльності кредитно-фінансових структур, що обслуговують АПК;

- створити механізми фінансово-кредитного обслуговування сільських товаровиробників, які б утримували грошову масу у виробничій сфері;

- відпрацювати однакові „правила гри” на ринку, тобто забезпечити однакові умови й рівень правового та економічного поля для всіх суб’єктів господарювання з різними формами власності.

Уряду завдяки повному використанню економічних регуляторів належить лише сприяти широкомасштабному розвитку діяльності сільськогосподарських товаровиробників, що репрезентують різні форми власності, в аграрно-промисловому комплексі, включаючи усі форми господарювання, - від окремого фермера до міжнародних корпорацій, компаній з перевезення продукції, торгівців цією продукцією, фірм, що виробляють устаткування для виробників, а також переробні галузі, мережі крамниць тощо. Уряд завжди повинен бути причетним до процесу управління економікою, але не ставати монополістом у цій сфері. Урядові, усім гілкам влади належить піклуватися про безпеку громадян, сприяти чесній конкуренції, надавати певні послуги. Проте йому не слід самому займатися бізнесом, оскільки, як свідчить приклад аграрного сектора української економіки, це призводить до вкрай негативних наслідків.

Для виведення вітчизняного сільського господарства з кризи необхідна розробка пріоритетів принципово нової аграрної політики, що враховує обмеженість фінансових ресурсів державного бюджету і здійснюваної на користь галузі, населення і України в цілому.

Список використаних джерел

1. Бурдейний І.М. З досвіду державного регулювання сільськогосподарського виробництва зарубіжних країн // Економіка АПК. - 2001. - №2. - с.124-127.

2. Гойчук О.І. Продовольча безпека та її забезпечення в Україні // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – Вип. 4. – Миколаїв, 2001. – . С. 205—211.

3. Гойчук О.І. Продовольча безпека як системна категорія //Аграрна наука і освіта. - Київ, НАУ – 2002. - Т.3. - № 1-2. – С.87-91.

4. Мочерний С.В. політична економія: навч. посібник – К.: Знання-Прес, 2002. – с.322.

5. Саблук П.Т. Аграрна економіка і політика в Україні: підсумки минулого та погляд у майбутнє. Науково-популярні нариси у трьох томах. Т.ІІ Аграрна економіка в умовах демократичного державотворення. - К.: Інститут аграрної економіки УААН, 2001. - 484с.

6. Юрчишин В.В., науково-методологічні та організаційні основи розвитку системи управління аграрним сектором економіки // Економіка АПК, 2003, № 1, с. 17-25.