Економічна теорія / 14

д.е.н. Фукс А. Е.

Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана

Проблеми фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні

Стан інноваційної діяльності в Україні є критичним. Тому необхідно визначити чинники, які гальмують її розвиток. Основним з них є низький рівень фінансування науки та фактична відсутність фінансового забезпечення інноваційної діяльності, хоча джерельна база для цього є і вона визначена відповідно до ст. 18 Закону України «Про інноваційну діяльність». Такими джерелами є: кошти державного бюджету України; кошти бюджету Автономної Республіки Крим та кошти місцевих бюджетів; власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; власні та запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності; кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством.

Низький рівень фінансування інноваційної діяльності підтверджується результатами обстеження промислових підприємств. Вони показали, що серед чинників, які гальмують інноваційну діяльність, першу позицію (89% обстежених) займає відсутність фінансування, високі кредитні ставки банківських установ – 44%, значні витрати, що пов'язані з нововведеннями, – 39%, недосконалість законодавчої бази в податковій сфері – 37%, труднощі з сировиною – 32% [2, с. 140].

Дослідження доводять, що фактичні витрати з державного бюджету на фінансування науки зменшилися з 2,3% валового внутрішнього продукту (ВВП) в 1990 році до 0,22% у 1999 році і підвищилися до 044% ВВП у 2006 році. Загальні витрати на наукові дослідження знизилися за цей період з 3,11% до 1,0% від обсягу ВВП. Між тим, Законом України «Про науку і науково-технічну діяльність» передбачено бюджетні асигнування на науку в розмірі 1,7% ВВП. Фінансування науки здійснюється за залишковим принципом. Особливо у важкому стані опинилася вузівська і галузева наука, фінансування яких знизилося до критичної межі.

Зберігається негативна тенденція у фінансуванні освіти. За рахунок державного бюджету останніми роками на освіту виділялося близько 5% ВВП, тоді як законодавством передбачено 10% ВВП. У розвинених країнах на освіту витрачається значно більше, ніж в Україні. Так, у Данії, Норвегії і США витрати на освіту складають 7,1%, 6,37% і 7, 34% ВВП відповідно [1].

Найбільш поширеним джерелом фінансування технологічних інновацій є власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування інноваційних робіт становила, 84,6% у 2007р., що на 5,0 відсоткових пункти більше порівняно з 2000 р. При цьому частка державного бюджету збільшилася на 1,4 відсотковий пункти і становила в 2007 р. 1,8%. Державними коштами скористалися лише декілька десятків підприємств. Зменшилася частка коштів іноземних інвесторів, відповідно до 1,9%. Що стосується частки кредиту на інноваційну діяльність, то статистичний щорічник окремо її не виділяє, оскільки вона знаходиться в інших джерелах. Часта інших джерел фінансування становила 10,7%.

Іноземні інвестиції поки що не сприяють модернізації економіки, оскільки основним мотивом їх є високопродуктивні та швидкоокупні сегменти національної економіки, Так, станом на 1 січня 2006 р. найбільша частка прямих іноземних інвестицій була зосереджена на підприємствах оптової торгівлі та посередництва в торгівлі (16% загального обсягу інвестицій), харчової промисловості та перероблення сільськогосподарської продукції (10,5%), фінансової діяльності (9,5%), операцій з нерухомістю, здавання під найом та послуги юридичним особам (8,3%). Водночас на машинобудування припадає лише 6,3% [3]. Отже, роль іноземних інвесторів у модернізації економіки України є незначною.

Серед власних коштів підприємств левова частка належить амортизаційним відрахуванням, які призначаються для простого відтворення, але практично вони відіграють значно більшу роль, оскільки оновлення основного капіталу за їх рахунок здійснюється на новій техніко-технологічній основі. В реальній дійсності вони не завжди використовуються за економічним призначенням, тобто «проїдаються». Не сприяє ефективному оновленню основного капіталу і сучасна амортизаційна політика. Змінити ситуацію на краще має Закон України «Про амортизацію», проект якого розроблено відповідно до схваленої Президентом України Концепції амортизаційної політики. Потрібно прийняти закон про амортизацію, в якому б вона трактувалась як економічний процес.

Іншим джерелом у складі власних коштів є прибуток підприємств. Вітчизняна економіка, як відомо, все ще залишається малоприбутковою, багато підприємств є хронічно збитковими. Майже 40% підприємств не адаптувалися до ринкових умов господарювання і продовжують зазнавати збитків. Держава продовжує оберігати їх від банкрутства, підтримуючи таким чином ненормальну ситуацію, згубну для національної економіки.

Проведений аналіз свідчить, що у фінансуванні інноваційної діяльності в Україні є чимало проблем, вирішення яких сприятиме формуванню інноваційної моделі розвитку економіки України.

Література

1. Оцінки та напрями реформування системи державного стимулювання науково-освітнього розвитку України (www.niss.gov.ua)

2. Рихтюк В.Л. Інноваційне підприємство як складова сталого економічного зростання // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 10. – С. 140-142.

3. Щодо основних засад структурно-інноваційної політики України

(www.niss.gov.ua)