Бивол Л.В., ст. гр. МТ-05б

Науковий керівник: Руденок О.Ю., ст. пр.

Донецький національний університет економіки та торгівлі імені Михайла Івановича Туган - Барановського

Основні проблеми інноваційного розвитку підприємств України

Питанням розвитку промисловості постійно приділяється увага українських вчених та практиками, а деякі завдання її трансформації відображено в нормативно-законодавчих документах. Значну увагу інноваційних стратегій у промисловості приділено у працях українських учених О. І. Амоши, [3] В. Космидайло, [1] Л.І.Федулова[2]. Аналізуючи дослідження вищезазначених вчених можна зробити висновок, що інновації та інноваційні процеси є основним джерелом підвищення конкурентоспроможності підприємства і держави зокрема. Промисловий сектор України в даному випадку не є винятком. Інноваційну діяльність вітчизняних підприємств стримують такі чинники, як відсутність фінансування, високі кредитні ставки, недостатність інформації про ринки збуту тощо. Саме тому, активний розвиток будь–якої галузі, в тому числі і промисловості, значною мірою залежить від сприйнятливості її підприємств до нововведень[1]. Аналіз інноваційно–технологічної діяльності промисловості як основи для соціально–економічного розвитку України дозволяє констатувати, що результатом невтручання державного управління до розв’язання нагальних проблем виробництва є такий стан, за якого задовільні тенденції до стабілізації і економічного зростання не є стійкими в більшості секторів української економіки, в тому числі й в обробній промисловості. Причинами такого стану є насамперед, загальносистемні чинники: низька привабливість української промисловості для інвестування через існування несприятливого економічного середовища для вітчизняного та зарубіжного інвестора, що проявляється в збитковості і неефективності державного регулювання, нерозвиненості ринкової інфраструктури, відсутності дієвої системи правового регулювання, оптимального рівня податкового навантаження [2]. За останні роки рівень інноваційної активності промислових підприємств суттєво знижується, так у 2006 році інноваційною діяльністю займалося 850 підприємств, у 2005 958 підприємств або 10% від їх кількості тоді як у 2004р. – 1120(11,5%), а у 2003р. – 1506 (14,6%). Для порівняння у США, Японії, Німеччини та Франції частка інноваційних підприємств становить 70-80% від їх загальної кількості.

В умовах постійного дефіциту державних фінансових ресурсів, які спрямовуються на підтримку і забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності, перенесення центру тяжіння на внутрішні можливості великих корпоративних структур – перспективний шлях підйому та зростання інноваційної активності в усіх галузях економічної діяльності. Для успішної реалізації такої перспективи необхідно розробити системний механізм взаємодії держави із корпоративним сектором економіки(особливо з наукомісткою його складовою), який включав би інституційні, організаційні, фінансово-економічні та соціально-економічні важелі, спрямовані на забезпечення стимулюючого середовища розвитку усіх етапів інноваційного процесу як на макро - , так і на мікро рівнях. Оцінка існуючої ситуації доводить, що на сьогодні в Україні сформувалися умови для розробки інноваційної стратегії розвитку великих корпоративних структур як рушійної сили в забезпеченні інноваційної складової у економічному зростанні країни. Організаційною інновацією в умовах української дійсності слід вважати технологічний менеджмент як складову стратегічного управління технологічним розвитком підприємства, що включає зокрема управління життєвим циклом продукту та асортименту продукції, в тому числі управління процесами заміни застарілих технологій і обладнання, формування інноваційної культури персоналу, управління якістю продукції, стратегія управління інтелектуальною власністю тощо. Основними проблемами інноваційного розвитку в Україні на сучасному етапі є: відсутність реальних механізмів об’єднання наявних ресурсів; немає залежності між збільшенням обсягу продажу приватними компаніями і зростання фінансування здійснюваних ними досліджень; інноваційна політика не має чіткої спрямованості у вирішенні конкретних економічних проблем регіонів, у їхній реструкторізації з врахуванням ринкових чинників. Основними шляхами активізації інноваційної діяльності слід вважати: розробку і запровадження і надання пільг промисловим підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну продукцію; поширення практики надання ін. підприємствам середньо - строкових кредитів зі знижкою кредитної ставки.

Реалізація запропонованих напрямків активізації інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використати внутрішні і залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.

Література:

І. В. Космидайло, Проблеми інноваційного розвитку в Украйні та шляхи їх вирішення.// Актуальні проблеми економіки№2(68), 2007ст.20- 25.

2.Л.І.Федулова, Інноваційний розвиток промисловості України, №.8// Актуальні проблеми економіки 3(69),2007.ст. 82- 96

3.Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення // Економіст.-2005.-№6-с.28.

Заявка

Ф.І.П. Бівол Любов Валеріївна, ст. гр. МТ 05 б

Науковий керівник: Руденок Оксана Юріївна ст. пр.

Нав.Заклад: Донецький національний університет економіки та торгівлі імені Михайла Івановича Туган - Барановського

Тел. 80666212604

Адрес: м. Донецьк вул. Університецька 99/90

Секція: Економіка: Інвестиційна діяльність і фондові ринки