Литвиненко С.В.

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури

Інструментарії регулювання ринку праці

У західних країнах Європи, США з розвинутою економікою механізму регулювання економіки країни віддається різний пріоритет: або державне регулювання, або ринкове регулювання. Але, навіть пріоритетне державне регулювання ґрунтується на законах ринкової економіки.

Ринкова система в соціально-економічній взаємодії суспільства має явно виражені характеристики - це приватна власність, воля підприємництва й вибору, роль особистого інтересу, конкуренція, ринки й ціни, активне використання технології й засобів виробництва, фінансові відносини. Ринок праці не обділений цими характеристиками.

Інструмент приватної власності заснований на волі вибору й ролі особистого інтересу, так, як підприємець, так і індивід у взаємодії один з одним наділені таким правом. Приватна, змішана форми власності підприємств мають різні форми, виходячи зі своїх можливостей і ефективності. Підприємницька діяльність обумовлена, насамперед, потребою на ринку кількості і якості різних товарів і послуг, їхньому задоволенню для одержання прийнятного доходу. Виходячи з ефективності підприємства формуються по масштабах на корпоративні й малі. Основну частку ринку представляють малі підприємства, їх вільна організаційна форма забезпечує техніко-економічну гнучкість, швидку оборотність капіталу, у зв'язку із цим на ринку формується адекватне конкурентне середовище. Воля вибору індивіда, також має свою характерність, виражену не тільки в економічному, а в соціальному й психологічному аспекті.

Ринок праці, як і будь-який товарний ринок, розвивається за законами попиту та пропозиції. Попит на робочу силу відбиває потреба економіки в певній кількості працівників на даний період часу. Звичайно ця потреба виражається у фізичних особах. Попит на працю є показником, у якому схована безліч економічних явищ і процесів, що породжують цей попит, і виникає він у силу наявності робочих місць.

Попит на робочу силу формується по галузях і в кількісному вираженні повинен збігатися із загальною додатковою потребою підприємств і організацій у працівниках. При розрахунку попиту на робочу силу визначаються потреба підприємств у нових працівниках і потреба підприємств у працівниках.

Рушійної силоміць попиту та пропозиції є конкуренція. Конкуренція на ринку праці, як і на інших ринках, має провідне значення й складну структуру. Як загальновизнано у світовій науці, конкуренція - не тільки рушійна сила економіки, але й "спосіб життя" і "спосіб дії".

На ринку праці діє три види конкуренції: 1) між роботодавцями, 2) між роботодавцями й що наймаються й 3) між що наймаються. Всі вони взаємодіють і формують своєрідний трикутник. При цьому кожна з конкуруючих сторін і їхніх представників мають свої інтереси й потребами, ресурсами й здатностями.

Конкуренція породжує якісне відтворення трудових ресурсів, до росту кваліфікаційного й освітнього рівня, що тісно пов'язане з активним використанням технології й засобів виробництва.

Ринок праці впливає на процес керування фінансовими відносинами ринків і встановленні цін. Для суспільного виробництва при досягненні певного рівня продуктивності, необхідного для нормальної життєдіяльності держави й поступового забезпечення приросту валового національного продукту необхідний прийнятний рівень оплати праці. Заробітна плата визначається під впливом як внутрішніх факторів (фінансових можливостей підприємства, форм і методів організації оплати праці, нормування праці, кадрової політики підприємства), так і зовнішніх факторів (кон'юнктури ринку праці, впливу профспілок, зміною попиту та пропозиції на ринку товарів і послуг, при виробництві яких використається дана праця, взаємозамінність ресурсів, мір державного регулювання заробітної плати).

На перший погляд підвищення зарплати вигідно країні. Заробітна плата працівників забезпечує відтворення витрачених зусиль праці й формує попит на продукцію, що у свою чергу, є основою для формування попиту підприємств на ресурси праці. Дійсно, чим більше люди одержують грошей, тим більше товарів вони захочуть і зможуть купити. Виходить, більше буде попит на товарних ринках, і підприємці зможуть нарощувати виробництво виробів, не побоюючись затоварення. Швидше буде рости виробництво - більшим буде й попит на робочу силу. Виходить, буде рости й зарплата.

На жаль, така політика заробітної плати може виявитися логічної тільки людині, мало знайомому із твердими законами економіки. Економічно грамотна людина відразу введе в аналіз подібних пропозицій ще дві важливі категорії: прибуток і продуктивність праці.

Підприємець береться за виготовлення товару лише в тому випадку, якщо йому це вигідно, а простіше говорячи, обіцяє прибуток. Витрати підприємців на виплату заробітної плати завжди становлять важливу частину загальної величини собівартості.

Ріст зарплати й ріст продуктивності праці - два нерозривно зв'язаних між собою процесів. Якщо продуктивність праці росте повільніше, ніж заробітна плата, собівартість продукції збільшується, а вигідність виробництва знижується. Тому й для окремого підприємства й для країни в цілому темпи росту продуктивності праці визначають верхню границю припустимих темпів росту зарплати. Отже, щоб країна багатіла й у неї не було проблем зі збутом товару ні на внутрішньому, ні на зовнішньому ринках, зарплата не повинна рости швидше, ніж продуктивність праці.