Економічні науки/2. Зовнішньоекономічна діяльність
Молчанова
А.Ю, Молозіна Ю.В.
Донецький
національний університет економіки і торгівлі
імені М.Туган-Барановського
Вплив глобалізації на
економічну нерівність та бідність
Глобалізація
— це і стан, і процес, і перспектива розвитку людського суспільства, з'єднання
людськості у цілісному світі. Відомо, що переваги глобалізації не реалізуються
автоматично. Не всі країни відчувають їх однаковою мірою. Досягнення глобальної економіки не
зняли з повістки
дня проблему подолання небезпечних розривів у рівнях економічного розвитку
країн. Так, зокрема, на 20 % населення планети, яке проживає у багатих країнах,
припадає 86 % світового ВВП. На 20 % населення, яке проживає у бідних країнах,
припадає лише 4 % ВВП. Лідерами у глобальній економіці виступають країни
"великої вісімки" — США, Велика Британія, Німеччина, Італія, Канада,
Франція, Японія та Росія. У
глобальному масштабі нерівність між країнами ще більше посилюється. Сьогодні
США, європейські країни та Японія у 100 разів багатші, ніж Ефіопія, Гаїті і
Непал. Швидкий економічний ріст в Індії і Китаї, які належать до найбільших та
найбідніших країн, сприяє зменшенню нерівності у світі [1, С.23-24].
Нині проблема бідності
набула глобального характеру і властива як багатим індустріальним країнам, так
і тим, що розвиваються, хоча й проявляється неоднаково. Так, у найбідніших
країнах більшість населення неписьменне, живе
фактично в антисанітарних умовах. Близько 1,5 млрд. людей позбавлені
елементарної медичної допомоги, майже 2 млрд. — не мають можливості користуватися безпечною для
здоров'я водою, при цьому 2/3 всіх нужденних
людей проживають у 10 країнах світу (Індії, Китаї, Бангладеші, Бразилії,
Індонезії, Нігерії, В'єтнамі, Пакистані, Ефіопії, на Філіппінах). Щорічно від недоїдання у цих країнах страждає 500
млн. осіб, вмирає від голоду 30—40 млн. [2, С.262]
У країнах "золотого
мільярда" бідними вважають людей, які не мають необхідних коштів для
отримання сучасної якісної освіти та інших можливостей поліпшення власного
добробуту. Незалежно від загального рівня життя населення у країні, завжди є
частина людей, які живуть значно гірше, їх вважають бідними за національними
стандартами. Оскільки бідні, наприклад, у Швейцарії чи США, вважаються цілком
забезпеченими за національними стандартами України, а вітчизняне бідне
населення живе непогано порівняно
з більшістю населення Ефіопії, постає запитання, що саме вважають
"бідністю".
Бідність – це не тільки
неможливість індивіда внаслідок
нестачі коштів підтримувати існування, а й невизнання його в суспільстві,
недоступність послуг, суспільних ресурсів, відсутність роботи, рання смертність
і навіть проживання у забрудненому середовищі [3, С.164-165].
З'ясовуючи сутність
бідності, по різному трактують причини її загострення та виникнення нерівності.
Перша причина – це нерівний розподіл економічного виграшу від функціонування
більш ефективних глобальних ринків. Посилення інтегрованості ринків товарів і
послуг, збільшення потоків капіталу, поширення глобальних технологій сприяють
перевищенню в усьому світі попиту на працівників, що володіють відповідними
навичками, над пропозицією. У результаті підсилюється нерівність не тільки
усередині країн, - показовими прикладами можуть бути Китай і Індія, - але й між
країнами, оскільки виникають стимули до еміграції їхніх висококваліфікованих
громадян, тому що у бідних країнах практично відсутні можливості продуктивно
застосовувати свої професійні навички.
Друга причина того, що
глобалізація сприяє посиленню нерівності, - недосконалість глобальних ринків.
Класичний приклад "провалу" ринку - забруднення навколишнього
середовища, у результаті якого винний одержує вигоди, не несучи повного тягаря
витрат. На глобальному рівні висока емісія парникових газів у США покладає
додаткові витрати на бідні країни.
Третя причина, за якою
глобалізація веде до нерівності, - те, що на глобальному рівні режими торгівлі,
міграції й охорони прав інтелектуальної власності природно відбивають більшу
ринкову владу багатих країн. Показовим прикладом є боротьба, що розгорнулася в
теперішній час, за зниження розмірів сільськогосподарських субсидій і тарифів у
багатих країнах, що обмежують доступ виробників з бідних країн на їхні ринки.
Проблема тут полягає не в наявності якоїсь змови, а в тім, що під час
переговорів облік вимог внутрішньої політики в країнах ЄС, США і Японії
виявляється важливіше, ніж проблема нерівності ринкових можливостей для
фермерів, що вирощують бавовну в країнах Західної Африки [4, С.87-88].
Бідність наявна навіть у
найрозвинутіших країнах. Незважаючи на те, що Велика Британія є однією з
найбагатших країн Європи і світу, вона має доволі високий рівень бідності,
основними причинами якого вважають недостатній перерозподіл доходів, низький
рівень соціальної допомоги, а також несправедливу сплату податку до місцевої
адміністрації, оскільки найбідніше населення віддає для цього найбільшу частку
своїх доходів. Основними показниками добробуту індивіда у Німеччині, крім
доходів і багатства, є такі виміри: освіта, робочий статус, здоров'я, житло, в
тому числі середовище мешканця, сімейний статус та соціальні зв'язки. В США
людина вважається бідною, якщо вона заробляє за місяць близько 1000 дол., в
Італії межа бідності вимірюється 900 євро. Водночас, наприклад у Нігерії, така
ситуація оцінюється як благополучна [5].
Україна є однією з країн,
де бідність набула найбільшого поширення, оскільки набагато більше, ніж
половина доходу, витрачається на харчування. Статистичні дані свідчать, що
якість харчування населення помітно нижча, ніж в інших європейських країнах. Середня
тривалість життя зменшилася до 70 років. Також спостерігається зниження
вкладень в освіту та науку, що призводить до виїзду за кордон найкращих учених
— найбільш активних, ініціативних, освічених. Такі сфери, як наука, культура і
медицина, стають платними, а тому й недоступними для бідних [2, 168-169].
Таким
чином, проблема економічної нерівності та бідності, яка на початку XXI століття
розглядається як головна у соціально-економічній політиці будь-якої держави, в
окремих країнах загострилася настільки, що власними зусиллями вони вирішити її
не в змозі. Така ситуація детермінує необхідність розробки нових інструментів
вирішення проблеми бідності, які базуватимуться на відповідних методологічних
висновках і матимуть глобальну інституціональну основу.
Література
1.
Бочан І.О.,
Михасюк І.Р. Глобальна економіка: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 403 с.
2.
Буряк
П.Ю., Гупало О.Г. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності:
Навчальний посібник. – К.: Хай-Тек Прес, 2007. – 336 с.
3.
Економічні
проблеми XXI століття: міжнародний та український виміри/ За ред.
С.І.Юрія, Є.В.Савельєва. – К.: Знання, 2007. – 595 с.
4.
Бердсол Н. Усиление неравенства в новой
глобальной экономике//Вопросы экономики. – 2006. - №4. – с. 84 – 89
5.
http://www.imf.org