Економічні науки/2. Зовнішньоекономічна діяльність

 

Молчанова А.Ю, Молозіна Ю.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

 імені М.Туган-Барановського

Вплив глобалізації на економічну нерівність та бідність

 

Глобалізація — це і стан, і процес, і перспектива розвитку людського суспільства, з'єднання людськості у цілісному світі. Відомо, що переваги глобалізації не реалізуються автоматично. Не всі країни відчувають їх однаковою мірою. Досягнення глобальної економіки не зняли з повістки
дня проблему подолання небезпечних розривів у рівнях економічного розвитку країн. Так, зокрема, на 20 % населення планети, яке проживає у багатих країнах, припадає 86 % світового ВВП. На 20 % населення, яке проживає у бідних країнах, припадає лише 4 % ВВП. Лідерами у глобальній економіці виступають країни "великої вісімки" — США, Велика Британія, Німеччина, Італія, Канада, Франція, Японія та Росія. У глобальному масштабі нерівність між країнами ще більше посилюється. Сьогодні США, європейські країни та Японія у 100 разів багатші, ніж Ефіопія, Гаїті і Непал. Швидкий економічний ріст в Індії і Китаї, які належать до найбільших та найбідніших країн, сприяє зменшенню нерівності у світі [1, С.23-24].

Нині проблема бідності набула глобального характеру і властива як ба­гатим індустріальним країнам, так і тим, що розвиваються, хоча й проявляється неоднаково. Так, у найбідніших країнах більшість населення неписьменне, живе фактично в антисанітарних умовах. Близько 1,5 млрд. людей позбавлені елементарної медичної допомоги, майже 2 млрд. — не мають можливості користуватися безпечною для здоров'я водою, при цьому 2/3 всіх нуж­денних людей проживають у 10 країнах світу (Індії, Китаї, Бангладеші, Бразилії, Індонезії, Нігерії, В'єтнамі, Паки­стані, Ефіопії, на Філіппінах).  Щорічно від недоїдання у цих країнах страждає 500 млн. осіб, вмирає від голоду 30—40 млн. [2, С.262]

У країнах "золотого мільярда" бідними вважають людей, які не мають необхідних коштів для отримання сучасної якісної освіти та інших можли­востей поліпшення власного добробуту. Незалежно від загального рівня життя населення у країні, завжди є частина людей, які живуть значно гірше, їх вважають бідними за національними стандартами. Оскільки бідні, наприклад, у Швейцарії чи США, вважаються цілком забезпеченими за національними стандартами України, а вітчизняне бідне населення живе непогано порівняно з більшістю населення Ефіопії, постає запитання, що саме вважають "бідністю".

Бідність – це не тільки неможливість індивіда внаслідок нестачі коштів підтримувати існування, а й невизнання його в суспільстві, недоступність послуг, суспільних ресурсів, відсутність роботи, рання смертність і навіть проживання у забрудненому середовищі [3, С.164-165].

З'ясовуючи сутність бідності, по різному трактують причини її загострення та виникнення нерівності. Перша причина – це нерівний розподіл економічного виграшу від функціонування більш ефективних глобальних ринків. Посилення інтегрованості ринків товарів і послуг, збільшення потоків капіталу, поширення глобальних технологій сприяють перевищенню в усьому світі попиту на працівників, що володіють відповідними навичками, над пропозицією. У результаті підсилюється нерівність не тільки усередині країн, - показовими прикладами можуть бути Китай і Індія, - але й між країнами, оскільки виникають стимули до еміграції їхніх висококваліфікованих громадян, тому що у бідних країнах практично відсутні можливості продуктивно застосовувати свої професійні навички.

Друга причина того, що глобалізація сприяє посиленню нерівності, - недосконалість глобальних ринків. Класичний приклад "провалу" ринку - забруднення навколишнього середовища, у результаті якого винний одержує вигоди, не несучи повного тягаря витрат. На глобальному рівні висока емісія парникових газів у США покладає додаткові витрати на бідні країни.

Третя причина, за якою глобалізація веде до нерівності, - те, що на глобальному рівні режими торгівлі, міграції й охорони прав інтелектуальної власності природно відбивають більшу ринкову владу багатих країн. Показовим прикладом є боротьба, що розгорнулася в теперішній час, за зниження розмірів сільськогосподарських субсидій і тарифів у багатих країнах, що обмежують доступ виробників з бідних країн на їхні ринки. Проблема тут полягає не в наявності якоїсь змови, а в тім, що під час переговорів облік вимог внутрішньої політики в країнах ЄС, США і Японії виявляється важливіше, ніж проблема нерівності ринкових можливостей для фермерів, що вирощують бавовну в країнах Західної Африки [4, С.87-88].

Бідність наявна навіть у найрозвинутіших країнах. Незважаючи на те, що Велика Британія є однією з найбагатших країн Європи і світу, вона має доволі високий рівень бідності, основними причинами якого вважають недостатній перерозподіл доходів, низький рівень соціальної допомоги, а також несправедливу сплату податку до місцевої адміністрації, оскільки найбідніше населення віддає для цього найбільшу частку своїх доходів. Основними показниками добробуту індивіда у Німеччині, крім доходів і багатства, є такі виміри: освіта, робочий статус, здоров'я, житло, в тому числі середовище мешканця, сімейний статус та соціальні зв'язки. В США людина вважається бідною, якщо вона заробляє за місяць близько 1000 дол., в Італії межа бідності вимірюється 900 євро. Водночас, наприклад у Нігерії, така ситуація оцінюється як благополучна [5].

Україна є однією з країн, де бідність набула найбільшого поширення, оскільки набагато більше, ніж половина доходу, витрачається на харчування. Статистичні дані свідчать, що якість харчування населення помітно нижча, ніж в інших європейських країнах. Середня тривалість життя зменшилася до 70 років. Також спостерігається зниження вкладень в освіту та науку, що призводить до виїзду за кордон найкращих учених — найбільш активних, ініціативних, освічених. Такі сфери, як наука, культура і медицина, стають платними, а тому й недоступними для бідних [2, 168-169].

Таким чином, проблема економічної нерівності та бідності, яка на початку XXI століття розглядається як головна у соціально-економічній політиці будь-якої держави, в окремих країнах загострилася настільки, що власними зусиллями вони вирішити її не в змозі. Така ситуація детермінує необхідність розробки нових інструментів вирішення проблеми бідності, які базуватимуться на відповідних методологічних висновках і матимуть глобальну інституціональну основу.

 

Література

1.     Бочан І.О., Михасюк І.Р. Глобальна економіка: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 403 с.

2.     Буряк П.Ю., Гупало О.Г. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник. – К.: Хай-Тек Прес, 2007. – 336 с.

3.     Економічні проблеми XXI століття: міжнародний та український виміри/ За ред. С.І.Юрія, Є.В.Савельєва. – К.: Знання, 2007. – 595 с.

4.     Бердсол Н. Усиление неравенства в новой глобальной экономике//Вопросы экономики. – 2006. - №4. – с. 84 – 89

5.     http://www.imf.org