Економічна теорія

Ботвинко Н.А., Соболєва С.В.

Білоцерківський національний аграрний університет

Відображення наукового прогресу в реальній

економіці та дослідженнях на межі тисячоліть

Місце та роль будь-якої держави у світовому співтоваристві визначаються її здатністю розробляти, споживати та використовувати нові знання й технології. Ці процеси безпосередньо залежать від чотирьох складових: науки, освіти, виробництва та бізнесу, загальним інструментом для яких служать інформаційні й комунікаційні технології (ІКТ). На зламі XX та XXI століть надзвичайно швидко змінювалися концепції суспільства, побудованого на знаннях та інформації: комунікаційне суспільство, інформаційне суспільство, суспільство, побудоване на знаннях.

Комунікаційному суспільству 80-х початку 90-х років минулого століття були притаманними перетворення важливої для людей інформації у цифрову форму, створення великих машин для її зберігання (бази даних та бази знань), передавання її на відстані за допомогою телекомунікаційних технологій та початку розвитку на цій основі глобальної комп’ютерної системи Інтернет. Цей етап можна пов’язати із виникненням якісно нової взаємодії між людьми, яке отримало назву «електронне суспільство», «електронна країна», «електронний уряд».

Інформаційне суспільство розпочало розвиток із другої половини дев’яностих років минулого століття. Інформація набула форми товару, який можна було та навіть потрібно було купувати чи продавати. Проте вона ще не стала знанням, а лише, аналогічно «сировині», оброблялася перед використанням. Тобто інформація не мала людського виміру, навіть якщо була «оцифрованою», інтерактивною, динамічною.

Суспільство, побудоване на знаннях, природно, виникло із двох попередніх, порівняно коротких фаз, поєднавши їхній головний продукт - ІКТ – із людським, творчим компонентом. Отже, комунікаційне й інформаційне суспільства базуються на технологіях; а суспільство, побудоване на знаннях – на людях-творцях, які володіють технологіями. Таке суспільство діє на фундаменті нової економіки.

Нова економіка, про яку вели спір роками, нині має свої ознаки та підтвердження реальністю. По-перше, вона заснована на досягненнях інформаційної технології (ІТ), існує у вигляді світової промисловості та сфери послуг. Реальність нової економіки найкраще проявляється при аналізі американських показників темпів росту ВНП та продуктивності, оскільки у США нова економіка має найглибше коріння. Майже до середини 90-х років економісти оплакували сповільнення темпів росту, спад приросту продуктивності, що розпочався у 70-х роках ХХ ст. З’явилися дослідники, які нібито, підтверджували незначний вплив комп’ютерної революції на ріст продуктивності праці. Деякі вчені навіть попереджали, що нові технології проявляться не раніше десятиліть (як було у минулому). Проте до середини 90-х років продуктивність підвищилася у два рази, забезпечивши темпи приросту ВНП за 1990-1996 роки приблизно 2,5% у рік, а, починаючи із 1997 року – більше чотирьох відсотків.

Другою ознакою нової економіки вважають формування світового фондового ринку. Проте завищені оцінки фондового ринку нереальні, оскільки відображають більше спекулятивний бум, ніж основну вартість цінних паперів.

Реальність нової економіки притаманна тим країнам, де для запровадження і розповсюдження інформаційних технологій не орієнтувалися на ринкові сили, а уряди ставали активними учасниками науково-технологічних змін, що є третьою ознакою нової економіки.

Сучасне суспільство, побудоване на знаннях, окрім технологічного, набуло ще багато різних вимірів: гуманітарне, мас-медійне, культурологічне, освітньо-наукове тощо. На жаль, цілісної моделі такого суспільства, побудови власної економіки знань та індустрії інтелектуальних інформаційних технологій на базі фундаментальної науки й освіти у державній політиці України не розроблено. Між тим у найближчій перспективі Україна зіткнеться із жорсткими умовами на зовнішніх ринках металу, подорожчанням енергоносіїв, втратою ще збережених преференцій пострадянського періоду. Запобігти (чи уникнути) економічному колапсу можна шляхом негайного запровадження науково-технічного напрямку розвитку. Для цього (як і іншим країнам) необхідно розробити власну стратегію, спрямовану на прискорення впровадження нових технологій. Тим більше, найближчі 100 років прогрес буде забезпечуватися шляхом втілення результатів трьох наукових революцій: комп’ютерної, біомолекулярної та квантової. Переплетіння цих гілок наукового прориву з удосконаленням штучного інтелекту в технологічно розвинених країнах уже дає суттєві плоди. І відкриває величезні перспективи, зокрема для нашої країни, яка має значний інтелектуальний потенціал. Хоча за роки незалежності (із 1991р.) виїхало майже шість тисяч учених з України, із них 313 докторів наук. У країні і понині зберігається один із найвищих індексів освіти (98% грамотного населення, за даними ООН) та потужний науковий потенціал, здатний виконувати складні фундаментальні й прикладні дослідження.

Парадокс української науки в тому, що ми маємо потужні школи, НАН України, але вони «замерзлі» в часі вже років двадцять. У 80-90-х роках українська наука, особливо галузева, демонструвала свої переваги всьому СРСР та країнам соцтабору. Було пряме впровадження наукових розробок у промисловість, інші галузі. Фатальність (виявилося ) цього процесу полягала у жорстокій прив’язці до промисловості, яка стрімко почала занепадати з розвалом СРСР. У ринкових умовах учені втратили централізоване фінансування, а підприємці попит на їхні ідеї та технології. Лише молоді науковці у країнах Заходу буквально працюючи цілодобово зробили собі ім’я й наукову кар’єру, сприяли зміцненню економіки розвинутих країн. Тому не випадково за різними критеріями у міжнародному інформаційному суспільстві Україна нині не є передовою країною за рівнем інформатизації, але вона входить до першої десятки за кількістю програмістів, які працюють на ринку, а також за обсягом експорту інформаційних продуктів, скориставшись аутсорсингом.

Аутсорсинг, або передача деяких видів діяльності компанії стороннім виконавцям на умовах субпідряду, виник із прагнення компаній зекономити, адже інтелектуальна праця на Заході дуже дорога, і програмісти заробляють великі гроші. Відповідно й утворення ІТ - підрозділів великих компаній вимагає колосальних витрат. Щоб їх зменшити, доцільно відмовитися від повного штату програмістів і передати якусь частину їхньої роботи іншим фірмам, найчастіше – за кордоном (офшорне програмування), що обходиться набагато дешевше. Так на різниці в оплаті праці «всередині» компанії та «зовні» зародився цей бізнес. Привабливість аутсорсингу ще й у тому, що він пов'язаний не стільки з технологічним, скільки з людським ресурсом країни – рівнем освіти й професійної підготовки. І тут в України величезні можливості. Україна має у своєму розпорядженні високий .кадровий потенціал: щорічно зі стін навчальних закладів виходять 50 тисяч дипломованих ІТ-фахівців. Індійські програмісти поза конкуренцією в такому сегменті ринку, як набір програмного коду. Тому Україна повинна заявити себе в іншій, вищій за рівнем кваліфікації та оплати ніші. На Заході зараз існує величезний попит на індивідуальне програмне забезпечення – не серійне, а замовлене, що «пишеться» під конкретну фірму та конкретне завдання. Це й має зрештою стати українським напрямом.

Інформаційні технології, що сьогодні впроваджуються в Україні, відкривають нові можливості здійснення внутрішньої і зовнішньої політики. Це означає, що коли проста сума інформаційних технологій породжує таке глобальне явище цивілізаційного рівня, як інформаційне суспільство, громадяни отримують надзвичайно дієвий важіль впливу на розвиток суспільства, держави, економіки. Утворюється Електронна, Інформаційна Україна, е-Ukraine, яка змінює всі принципи функціонування соціальних інститутів суспільства.

Для України інформатизація – шлях не лише до європейської інтеграції, а й до економічного добробуту. Головним пріоритетом є продукування нових знань та технологій. Оригінальність, різноманітність, відмінність від інших починають поціновуватися значно більше від типовості та конформізму. Інформаційне суспільство XXI століття є цифровим і глобальним. Глобалізація інформаційних мереж змінює фізичний спосіб роботи і навчання, додаючи до них префікс «теле», тобто дистанційний.

Парадоксально, проте високі темпи розвитку інформаційних технологій в Україні не суттєво вплинули на внутрішній ринок ПК, який залишається дуже ненасиченим . За рівнем проникнення комп'ютера на душу населення ми одні з найвідсталіших у Європі: 13,6 комп'ютера на 100 жителів, у той час, як, наприклад, у сусідній Польщі ця цифра сягає майже 26. Хоча це й говорить про те, що в нас є величезний потенціал його розширення.

Однією з принципово важливих та конструктивних ідей у стратегії підвищення інтелектуального потенціалу нації є ідея випереджувальної освіти, суть якої у тому, щоб вчасно підготувати людей до майбутнього, яке наближається занадто швидко і застає багатьох зненацька, викликаючи почуття страху та розгубленості. Адже страх перед майбутнім – одна з дуже серйозних соціальних проблем.

Перспективна система освіти нині створюється на основі синтезу новітніх знань як в галузі природних, так і гуманітарних наук. Глобальна криза сучасної цивілізації, яка була лейтмотивом другої половини ХХ століття, ще не подолана і є, в першу чергу, кризою світогляду. Вона тісно пов'язана зі свідомістю людей, рівнем їхньої освіченості та вихованості, з пріоритетами їхніх моральних цінностей. В Україні ця криза має вірусний характер – бацили колоніальної свідомості продовжують літати у повітрі. Єдиний вихід – увійти в Європейський час перспективних змін шляхом інтеграції.

Отже, для України на сучасному етапі поняття «інформаційного суспільства» використовується не лише для соціального – економічного аналізу, а й як напрям прогресу. Тому його соціальна роль усередині національного та глобального контексту заслуговує на подальше дослідження. Зокрема, перенесення в інформаційний простір культурних надбань усіх націй і часів робить їх потенційно доступнішими.