Економічні науки/ 10. Економіка
підприємства
Пустовойт К.В.
Одеська
національна академія харчових технологій
Стан та шляхи поліпшення сировинної зони підприємств плодоовочеконсервної
галузі харчової промисловості
Україна, зокрема південні області
традиційно мають добре розвинену плодоовочеконсервну
промисловість. Забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції в
значній мірі визначено матеріально-ресурсним потенціалом підприємства, якісним
складом та системним оновленням технічного парку.
На сучасному етапі однією з актуальних
проблем в цій сфері є формування достатньої сировинної бази. Від кількості і
якості сировини залежить обсяг виробництва кінцевої продукції. Створення
компактних сировинних зон навколо переробних підприємств диктується не лише
скороченням транспортних витрат, а й підвищенням якості сировини, гарантованою
ритмічністю поставок. Зрозуміло, що всі економічні процеси, які протікають в
сировинній зоні, безпосередньо формують економічний потенціал підприємства плодоовочеконсервної галузі.
З огляду на специфіку виробництва, його
спеціалізацію, кон'юнктуру і асортимент готової продукції, забезпечення
сировиною в необхідних обсягах, за асортиментом і технологічною якістю було
проблематичним навіть за умови функціонування державних спеціалізованих господарств,
яким адміністративно доводилися плани щодо кількості, структури та періоду
поставок овочів і фруктів на переробку.
Недостатність обсягів переробки
сільськогосподарської сировини підприємствами консервної промисловості, тоді як
потужності більшості з них задіяні на 40 – 60 %, зумовило необхідність
підвищувати ефективність використання виробничого потенціалу за рахунок
диверсифікації капіталу в сільське господарство та створення власної сировинної
бази.
Одним з таких шляхів є залучення переробними
підприємствами земельних ресурсів та використання їх для виробництва необхідної
сировини. Земельні ділянки залучаються на договірних відносинах з їх власниками
шляхом оренди
Другим шляхом є створення агропромислового
об’єднання, яке представляє собою тісну взаємодію між виробниками та
переробними підприємствами сільськогосподарської продукції на основі розподілу
між ними грошового доходу від реалізації
продукції кінцевого споживання.
Економічні взаємовідносини між усіма
учасниками в межах виробничого об’єднання здійснюються на принципах
внутрішньогосподарських ринкових відносин, які забезпечують повернення
фактичних витрат і одержання рівновеликих прибутків з розрахунку на їх одиницю.
За рахунок цього ефективно використовується виробничий потенціал
товаровиробників усіх структурних підрозділів, забезпечуючи успішний розвиток
об’єднання в цілому.
Отже перехід до диверсифікаційного
типу економічного зростання випливає з логіки стабільного розвитку виробництва
сировини, її переробки і реалізації та здійснюється в різноманітних формах, але
в основному у вигляді технічної, матеріальної та фінансової допомоги на умовах
кредитування і корпоративних засадах. [1]
В процесі формування ефективного
забезпечення сировиною переробних підприємств та визначення напрямків його
вдосконалення потрібно керуватися такими загальними принципами:
- екологічність виробництва
сільськогосподарської продукції;
- економічність та енергозбереженність
з урахуванням функціонування багатоукладної економіки села та різних форм
господарювання в АПК;
- технологічність та універсальність
технічних засобів виробництва за умов високих продуктивних та експлуатаційних
показників;
- зниження матеріало-
та енергоємності сільськогосподарської
продукції, підвищення продуктивності праці та збільшення ефективності
використання ресурсів на засадах комплексної механізації, автоматизації та комп’ютерізації виробничих процесів в галузях АПК.
В умовах посилення конкуренції на агропромислових
ринках світу рішучу роль у формуванні ефективних та екологічно безпечних
ресурсних потенціалів відіграє інтенсивне технологічне оновлення, тобто
впровадження новітніх технологій, машин та устаткування , високоврожайних
культур, екологічно безпечних агрохімікатів.
Можна виділити декілька основних
стратегічних напрямків ресурсного та технологічного оновлення сировинної зони
для підприємств консервної галузі:
- створення та застосування технологій,
біоресурсів, які сприяють здешевленню аграрної продукції;
- розробка та впровадження технологій, які
дають змогу суттєво підвищити якість сільськогосподарської сировини та
продуктів харчування;
- створення та використання технологій та
біологічних засобів виробництва, які забезпечують екологічно чисту переробку
сільськогосподарської продукції та екологічно безпечну діяльність аграрних
підприємств;
- поширення агропромислової кооперації
задля забезпечення повного циклу вирощування та переробки сировини та збуту
готової продукції, зменшення транспортних витрат та витрат від недостатньої
завантаженості виробництва; [2]
- створення спеціалізованих систем
сільськогосподарського кредитування
Література:
1.
Олейник
Т. Тенденции, факторы и перспективы развития хозяйств разных категорий в
аграрном секторе экономики Украины // Экономика Украины, 2007 № 7
2.
Осипов П.В. Интегральный
производственный потенциал пищевой промышленности. – Одесса: Институт проблем
рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2004 -289 с.