Твердохліб О. В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

ім. М. Туган – Барановського

Обов`язкове медичне страхування – важлива складова системи охорони здоров`я

На тлі зростання захворюваності бюджет держави не забеспечуєосновні потреби охорониздоров`я, тому впровадження страхової медицини є головним завданням як на державному рівні в плані прийняття нормативних актів, так і на місцевому – проведення значнихпідготовчих роботвсіх рівнів закладів охорони здоров`я населення. Медичне страхування – одна з найважливіших складових ефективного функціонування національної системи охорони здоров`я. Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що на відміну від інших питань, медичне страхування є формою захисту від ризику, який загрожує найціннішому в особистому і суспільному плані – здоров`ю і життю людини.

Страховиками виступають страхові організації, що мають ліцензй на право займатися медичним страхуванням. При цьому страхуваль­никами, що оплачують страхові послуги, мають бути:

— для непрацюючих громадян — органи самоврядування, адміні­страції областей, міст, районів та ін.;

— для працюючих — підприємства, установи, організації, та ін.

ОМС має державний характер, є загальним у забезпеченні грома­дян медичною допомогою.                                    

Ситуація, що склалася в Україні у сфері охорони здоров'я громадян, по­требує вжиття невідкладних заходів, спрямованих на підвищення її рівня. Важливе значення у зв'язку з цим має впровадження системи обов'язкового медичного страхування, яка забезпечила б право кожного громадянина на отримання гарантованої і якісної медичної допомоги, а також подальший розвиток добровільного медичного страхування, яке частково може поліпшити ситуацію, насамперед, для працездатного населення. Перш за все, медичне страхування збільшило б фінансові надходження у вітчизняну медицину. А надходження додаткових коштів це: по-перше, запровадження нових прогресивних медичних технологій та методів лікування, по-друге, фінансова захищеність громадян при настанні хвороби (хворий матиме можливість повністю сконцентруватися тільки на своєму здоров'ї, а не шукати гроші на придбання медикаментів та на інші витрати), по-третє, через механізм добровільного медичного страхування можна спрямовувати додаткові кошти на підвищення рівня життя самим медичним працівникам.

Задовольнити, стимулювати, формувати попит на страхові послуги в існуючих економічних умовах украй важко, проте страхувальники мусять зайняти активнішу позицію.

Україна  сьогодні витрачає на охорону здоров'я близько 3 % внутрішнього валового продукту (ВВП), тоді як за часів СРСР ця цифра дорівню­вала 6-6,5 % на душу населення, що є абсолютно незрівнянним за сьо­годнішніми мірками масштабу ВВП. У США ця цифра становить вже від 11 % до 14 %, у Германії - 10-11 %. У перерахунку на душу населення Україна відстає від першої десятки розвинених країн на цілий поря­док. При цьому катастрофічно росте рівень захворюваності в країні, причому 71 % населення страждає в тій або іншій формі від різних захворювань.

Сама система охорони здо­ров'я зберегла минулий централі­зований розподіл матеріальних ресурсів. Існує колосальний роз­рив у ланцюжку область-район-село. Низький рівень керованості. Невідповідність жорстким стан­дартам ВОЗ. Якщо узяти показник обслуговування населення в пер­винних медичних установах в зна­ченні на 100 тис. осіб, то в Україні він становить 13,8 осіб проти 31 і 105 у країнах Євросоюзу. Водно­час стосовно кількості лікарень ситуація абсолютно протилежна - 5,74 од. в Україні і від 2,7 до 4 у країнах Європейського Союзу.

Вихід із ситуації, що склалася, експерти галузі вбачають у сис­темі багатоканального фінансу­вання, де особливу роль буде від­ведено медичному страхуванню, коли замовником медпослуг є страховик, оплачуючи реально надані послуги і контролюючи їх­ню якість. Цей метод існує прак­тично в усіх країнах і довів свою ефективність. Грошові кошти на­селення, привернуті шляхом вне­сення страхових внесків, нада­дуть можливість поліпшити матеріально-технічний стан державних медичних установ і забезпечать якісне медичне обслуговування в них у разі потреби.

Сьогодні медичне страхування існує лише в добровільній формі. Із понад 450 страхових компаній України, за даними журналу «Страхова справа», активно на цьому ринку працюють 17 компа­ній.

Водночас існування добровільної системи медичного страхування не виключає обов'язкової, яка при­пускала б надання меддопомоги не тільки малозабезпеченим верствам населення, але і грома­дянам із середнім рівнем доходу. У нашій країні вже не один рік ве­дуться дискусії із цього питання, проте конкретних кроків зроблено мало.

На підставі усього вище сказаного, можна зробити висновки, що запроваджувати обов'язкове медичне страху­вання, коли замовником послуг буде якийсь страховий фонд, не­обхідно. Держава має надати страхувальникам такі ж податкові кредити, як і в страхуванні життя, оскільки не може, як це передба­чено Конституцією, забезпечити громадян безкоштовними медич­ними послугами. Природно, такі преференції мають бути встанов­лені законами. Тобто, мова може йти тільки про пакет законів, які слід прийняти одночасно: «Про обов'язкове соціальне медичне страхування», закон, що встанов­лює стандарти і види наданих медпослуг з обов'язкового медстрахування, про установи галузі охорони здоров'я, про внесення змін і доповнень до законів, що ді­ють, про обкладення податком прибутку підприємств і доходів фізичних осіб.