Історія. 2. Загальна історія

Павлюк М.В.

Запорізька державна інженерна академія

Германські гілкові етноніми

Грецька та індійська етнічні спільноти очолюють перші гурти західних і східних індоєвропейців. По з’ясуванню нормативного поділу тих спільнот із відповідним розподілом етнонімів племінних спілок розсудливо перейти до розкладу чільників других гуртів, східного - германців і західного - кельтів. Почнемо з германців із огляду на наяву в їхніх етногенетичних переказах родини епонімів етносу. Германці належать до тих восьми спільнот, що вдалися до заступленої самоназви мани „люди” замість варіації самоназви єдности „*арди”. Самоназва „мани” є етнонімом за першопредком, чиє ім’я є ім’ям першої людини, що жила на Землі в спільній індоєвропейській версії: герм. Ман, інд. Ману. Германці зберегли й ім’я першої людини, що померла на Землі, що в їхній редакції вона стає ім’ям андрогіна, паморозистого велета (грімтурса, турса, йотуна) Іміра, що став першою жертвою, з якої постав Усесвіт.

(hrim)turs, jotun Imir	(Audumla) Buri Bor (Bjolturn →) Bestla Odinn Vili Ve	Erd Tuisto (≡ Imir) Mann . Ing Ist Irmin/ Ermin
велети	боги (аси)	люди

За викладом континентальних германців Туїсто - відповідник скандинавського Іміра був батьком першої людини - предка германців.

інд.	гр.	герм. слов.	іт.	дог.
Manu Yama Yami	Menoitios Prometheus Epimetheus	Mann mọžь Imir jama [Tuisto]	Numitor [Romulus] Amulius [Remus]	Nommo Amma

Згодом за германськими племенами закріпився етнонім „германці”, значення якого зберігає, можливо, ім’я Герман. Давньоверхньонімецького Heriman (← Hariman) „військова людина, войовник” утворено від основ іменників hari, heri „(вороже) військо (← загін вояків)” (нвн. Heer „військо”), спорідненого з лит. kãrė „війна, ст. karis „тс.”, та man (нвн. Mann) „чоловік, людина”; ді. mánuh- „людина, чоловік”; псл. mọžь тощо. Отже, етнонім „германці” можна розуміти як „вояки загону”. У балканських слов’ян їх називали за назвою загону четники ← чета. А втім, таке саме походження може мати етнонім „чехи” ← *четхи, пор.: ляхи „поляки” ← *лядхи, лендзичі.

За грецькою та індійською версіями добірку гілкових етнонімів спільноти визначає родина епонімів етносу. У германців вона має скорочений вигляд - місце навіть лише трьох гілок посідають три групи однієї гілки. Звісно, нею виявляється v/b-гілка; у греків та індійців саме до неї переходить влада голови родини: Ахайв (Ахей) - ахейці та Пуру - паурави. Особливістю германських епонімів є те, що вони виявляються богами - Інґ або Інґві-Фрейр; Іст; Ірмін або Ермін, або Ірмін-Тойц (сакс. Ірмінсуль ≡ сканд. Іґґдрасиль) з відповідниками клт. Еримон, гр. Орменій, вірм. Арменак. То ж, є підстави додати імена ще двох богів: Інґвової сестри *М-Фрейі та їхнього батька Нйорда. Фрейя значить „пані”, як і Фрейр „пан”, але її ім’я має містити губний носовий, напр., Іма-Фрейя, хоча, можливо, й *М.-Фрейя з огляду на ім’я Нйорд та загальну окремішність „носових” гілок. Нарешті, можна припустити, що епонімом „гілевіонів”, з етнонімом, подібним етнонімам „інґвеони, істевони, гермінони”, був бог на ім’я *Iл. Слід відзначити чоловіка Фрейі. Його імені Од утято, певно, задля пов’язати з ім’ям нового вищого бога аса Одіна, але воно відповідає іменам гр. Теби (Фіви), інд. Шибі, клт. Одби, слов. П’ятниці, тюрк. огуз. Діб ябгу, йор. Оду-Дува, назві дєг. міста Ідбу.

Зважимо й на те, що гілки поділяються на чотири групи, що й підтвердили так звані „нові германські племена”: салічні франки (*франкомани) ← інгвеони, рипуарські франки (*франкомани) ← істевони, алемани ← гермінони; маркомани ← ?; пор., також, нормани ← гілевіони.

Згадано лише одну „західну” добірку тих племен. Виразний поділ на східну й західну частини є притаманний германцям на всіх рівнях етноподілу та змушує відзначити й східні „нові германські племена” - луги (гари, гельвекони, гелізи, наганарвали), сакси (остфали, вестфали, ангри, нордальбінги), вандали, готи, бавари (кажуть, що вони, можливо, походять від маркоманів).

Mann manni „люди” → hermanni „вояки загону” Ing(vi-Freyr) Ist Irmin/ Ermin [*M-Freya] [Nyord] [*Ill] Od ingveoni istevoni herminoni ... ... hillevioni
(→ → v/b-гілка ← ←)
salii - franci - ripuari allemani marcomanni norđmanni
Irmin/ Ermin	*Ill	*In	Ing(vi-Freyr)	*Im	Ist
herminoni	hillevioni	[manni(ni)]	ingveoni	[manimi]	istevoni

Зважимо на те, що в провідні гілки чи, радше, групи v/b-гілки мають своїх чільників, пов’язаних фонетично: уби - свеви - хамави - батави.

? ubii езерці

... міленці

wispi драгувіти

marcomanni ... сагудати

ingveoni batavi ду(д)ліби

... хорвати

... серби

salii franci ... чорногорці

herminoni svevi борзиці

buri велегезити

... верзити

allemani curioni ваюніти

istevoni chamavi кашуби

... полаби

... серб’є

ripuari franci ... морави

Проте, якщо перший серед них є й першим у фонопарі 1-го типу уби - віспи, отже, посідає належне місце, то його колега, етнонім свеви, ніби виштовхує першого етноніма фонопари 2-го типу бури - куріони на парну позицію. Істотніші переміщення спостерігаємо в тотемних родичів германців - слов’ян, але вони зачіпають обидва етноніми фонопари 1-го типу, що очолюють парні групи, дуліби другу, а кашуби (кашеби) четверту. Таким чином, маємо чотири гілкові етноніми провідних гілок, до яких можна додати засвідчені етноніми за самоназвою спільноти двох носових гілок, з одного боку, та розподіл трьох гілкових етнонімів по групах однієї гілки. Зважимо на наяву показникових етнонімів вигляду HVc-, що, певно, належать до дуже давнього шару етнонімів, уживаних на самоназви. Через те вони знаходять відповідників у ближчих і дальших родичів індоєвропейців, репрезентованих германцями: герм. harii, chaloi, kenni, (c)hauci, chamai, hatti; приб-фін. Harjumaa, Haljala, Ahvenanmaa, Savonlinna, Hämenlinna, Hiitola, Hîjumaa; кавк. hurri, hinalug, hevsur, hatti; афраз. Khanaan, Khem, hush, hausa.

Брак германської міфоепічної генеалогії за участю епонімів племен змушує покладатися на грецький та індійський взірці та фонетичні особливості германської етнонімії. Якщо чільниками груп v/b-гілки вважати племена з фонетично пов’язаними етнонімами уби - батави - свеви - хамави, то два останні зсувають на 2-у позицію нормативних чільників: першого етноніма фонопари 2-го типу - бури та гілкового етноніма - гавки; гр. ахайви (ахейці), інд. ікшваку, фрак. скайбої, вірм. ахбак, клт. ікени. Не складно з’ясувати самоназву m-гілки, її бо етнонім належить до фонопари 1-го типу: едуси - фундуси; гр. етейі - пандоси, інд. яду - панду, клт. (г)едуї - анді (андекави), нен. Яндо - Пандо тощо. Парні позиції посядуть, певно, етноніми хайми - байми, до речі, з етнонімом вигляду HVc-. На самоназву r-гілки кандидує етнонім „тюринґи” з патронімічним показником, як у кельтського відповідника „дуробриги”. До тієї ж групи потраплять, імовірно, етноніми „турони” (3-я позиція) та пара гарії - гіри. На самоназву n-гілки може кандидувати етнонім „ангри(варії)”, так би мовити, r-варіація етноніму „англи” чи „англиварії” з огляду на відтворення його кельтського колеги, що належить до фоноквартету етнонімів із провідними показниками: *amri (← *anri) - venelli - ambiani (← anbi-) - veneti. У слов’ян така група етнонімів належить до v/b-гілки, а „плавні гілки” навіть обмінялися показниками саме в першій групі. До тієї групи потраплять, певно, етноніми омани - кени - кемани, пор.: гр. іоняни - аони - еніани - хаони. Постійна присутність показникових етнонімів вигляду HVc- змушує припустити їхню наяву в „зубних гілках” (l- та d/t-), але на 1-ій позиції.

		аngri(varii) omani ? kenni ? kaemani ?		eduses chamai funduses baimai
thuringi harii ? turoni ? hirri ?	chaloi ? achelmi ? hallin ? helisii ?		chamavi (c)hauci chauroi ? chaibones ?		hatti chattuarii ? hettii ? chaidines ?

Таким чином, скориставшись грецьким та індійським взірцями та германським етнонімічним матеріалом, можна отримати, принаймні, попереднє уявлення про гілкові етноніми германської спільноти. Їхня головна особливість полягає в тому, що етноніми вигляду HVc- не лише пов’язують індоєвропейський матеріал із матеріалом інших єдностей, а й беруть безпосередню участь у складенні добірки гілкових етнонімів.

Література.

Буданова В.П. Готы в эпоху Великого переселения народов. - СПб., 2001.

История Европы. Т.1. Древняя Европа. -М., 1988.

Мифологический словарь. - М., 1991.

Петрухин В.Я. Мифы Древней Скандинавии. - М., 2003.