Технологія вишивки. З глибини тисячоліть.

Студентка Переяслав - Хмельницького ДПУ ім.Г.Сковороди

спеціальності «Трудове навчання». Олексюк Олена Олександрівна.

У невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина – вишивка. Виникнення і поширення вишивки губиться в глибині тисячоліть. Про це свідчать стародавні історики, розповідають чисельні археологічні знахідки. Особливе значення мають розкопки скіфських курганів, матеріали яких є цінним джерелом для вивчення культури й побуту цих племен. Так, всесвітньо відома золота пектораль із Товстої Могили (IV ст.до н.е.), срібна ваза з кургану Чортомлик поблизу Нікополя (IV ст.до н.е.) не лише э витворами високої мистецької майстерності скіфів, а й містять цікаві сюжети, що дають змогу дослідити одяг, його декоративне оздоблення. Святковий костюм скіфів був щедро орнаментований золотими нашивками із зображеннями грифонів, левів, оленів, різноманітною аплікацією із кольорової шкіри , декоративними швами.

Візерунок у вигладі смуг геометричного орнаменту розміщувався на краях коміра, подолу, рукавів, посередині спинки вбрання. Щедро оздоблювалися у скіфів штани. Їх розшивали узорами у вигляді завитків, кружечків, зигзагів, спіралей.

На основі розкопок кургану Товста Могила було реконструйовано одяг, в якому рукава, комір прикрашені золотими нашивками із зображеннями грифона та лева, що роздирає лань.

Про високий рівень вишивального мистецтва свідчить одяг сарматів у якому вже проглядає соціально- економічне розшарування населення, що виявляється перед усім у розкішності оздоблення золотим гаптуванням одягу багатих жінок і у скромності прикрашання звичайними намистинами – бідних. Особливо цікаві знахідки сарматського одягу виявлено в похованні кургану Сватова Лучка Луганської області, де знайдено залишки жіночого вбрання, пишно оздобленого вишивкою, бісером і дрібними намистинами. Сенсацією було розкопки Соколової Могили в с. Ковалівці Миколаївської області. Це одне з не багатьох непограбованих поховань знатної сарматки, в якому було знайдено залишки золотого шитва на шовковій тканині пурпурного кольору. Вишивка датується І ст..до н.е. і є найдавнішою з досі відомих. Реконструкція її композиції дає підставу говорити про наявність поряд з орнаментальним шитвом сюжетних зображень, які мали глибокий символічний зміст. Вони розміщувалися на одязі жриці, яка, очевидно, виконувала ритуальні обряди, наймовірніше обряд культу родючості. Вишивка виконана технікою золотого шитва «уприкріп». Золоті нитки викладались за формою візерунка і прикріплювались до тканини,ймовірно, жовтою ниткою, яка не збереглася. Надзвичайна виразність і ювелірна точність малюнка досягається завдяки тому, що кожний елемент узору окреслюється золотим контуром.

Важливим є і той факти, що техніка «в прикріп» використана на одязі жриці із Соколової Могили (I ст. н.е.), стала відомою у Візантії і Київській Русі лише у (ХІI ст. н.е.). Вишивка з поховання знатної сарматки відкриває й невідому техніку пряденого золота вона полягала в тому, що шовкова нитка була об прядена вузенькою стрічною чистого золота, витки спіралі щільно находили один на одного, утворюючи нитку, яка здається суцільно золотою.

Вишивка з поховання Соколова Могили – цінне джерело для дослідження найдавнішого золотного шитва, адже вона демонструє високопрофесійне мистецтво майстрів з розвинутим відчуттям орнамент, які володіли досконалими художньо – образними засобами вираження. Це вишивка, що вирізняється високим рівнем художньої майстерності, наводить на думку про тривалий попередній етап розвитку.

Вишивка як вид мистецтва, безперечно була відома в дохристиянський період. Про це свідчить фігура людини з Мартиківського скарбу на Черкащині (VІ ст. н.е.), а також бронзова статуетка з могильника на Полтавщині (VІ ст.н.е.) із зображенням широкої смуги геометричного орнаменту на грудях і плечах, так само як у сучасних чоловічих сорочках. Саме тоді формувалися знаки, що символізували сили природи, космогонічні уявлення про будову Всесвіту, створювались образи, які потім довго жили у вишивці та в інших видах мистецтва, нагадуючи про язичницькі вірування наших предків.

Вишивка в одязі мала заклинальну символіка, була оберегом. Вишитий узор набував магічної сили й виконувався в суворо визначених місцях: навколо шиї, на грудях, на подолі. Основна увага приділялась оздобленню рукава як шанування роботящих рук, підкреслення їхньої сили і вправності.

Мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося у часи Київської Русі, наприкінці ХI ст. Анна – Янка – дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха, як свідчать дослідники заснувала в Києві (в Андріївському монастирі) школу, де дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Чимало уваги довелось би віддати багатьом поміщицьким майстерням, що існували в Україні наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття. Жінки – кріпачки вишивали подушки, скатертини, гаманці, чохли на меблі та інші речі панського побуту.

Якби дослідники – мистецтвознавці поставили перед собою завдання створити ілюстровану енциклопедію української вишивки з біографіями її творців, характеристиками талановитого доробку, то навряд чи вклалися б у сотню томів.

До такої енциклопедії поряд з іменами Г.Герасимович, Л.Богинич, О.Василенко, О.Головко, М.Федорчак – Ткачової неодмінно мало бути занесене ім’я Стефанії Василівни Кульчицької – майстра народної творчості, справжної наставниці молоді, яка понад 20 років педагогічної діяльності віддала підготовці вишивальниць та швачок, і вони сьогодні також стали відомими майстрами.

Кожну річ майстрині оздоблювали, роблячи з неї високомистецький витвір завдяки прекрасним вишивкам.

Вишивка і сьогодні живе повнокровним життям, прикрашає сучасний інтер’єр, одяг, надаючи йому своєрідності і неповторності.