ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ УЧНІВ

Забезпечення електротехнічної підготовки учнів

Андрій Михняк, магістрант педагогічно-індустріального факультету Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди

Входження України у світову освітню систему вимагає забезпечення належної основи для отримання професійної підготовки. Відомо, що база для цього закладається засвоєнням основ наукових знань. Тому особливе місце належить урокам трудового навчання, де здійснюється трудова підготовка школярів. Та як переконує досвід, вона забезпечується не на належному рівні, адже не у повній мірі відображає потреби ринку праці, мало пристосована до соціальних, економічних та культурних змін у структурі суспільства.

Однією з важливих складових трудового навчання є електротехнічна підготовка учнів. Ще у 1947–48 навчальному році Міністерство Освіти ввело до навчального плану трудового навчання практикум з електротехніки, з метою показати практичне застосування теоретичного матеріалу, який учні вивчають переважно на уроках фізики, та озброїти їх знаннями та вміннями, які необхідні людині, щоб керувати електротехнічними приладами та уникати травм при користуванні ними [3].

На зміст такого навчання накладав відбиток розвиток електротехнічної галузі, а тому вже з 1960 р. учнями вивчались розділи “Основи електротехніки” та “Автоматизація виробництва” [4]. Прикладом такої взаємозалежності може бути доведення електротехнічних робіт у 8 класі до 35 год. на рік, а для 9 -10 класів передбачалося отримання професії електромонтерів та електроскладальників [6]. Звичайно, такі нововведення були можливими після глибокого і детального вивчення питання.

Розвиток електротехнічної галузі і досвід роботи загальноосвітньої школи довели правильність попередніх нововведень і електротехнічна підготовка учнів розпочалася з 5 класу. До предмету трудове навчання було долучено розділ ”Електротехнічні роботи”, яким передбачалося його вивчення для 5-8 класів – 49, 9 – 24 і 10 - 70 годин на рік [5].

Бажання знизити початок електротехнічної підготовки наштовхнувся на проблему відсутності в учнів знань з фізики, на яких, в основному, базуються електротехнічні роботи, але і вона частково була вирішена. Та все ж з 1970 року вищезгаданий розділ вводиться і в 4 класі (16 годин) [7]. За введеною у 1973 році програмою, розділ “Електротехнічні роботи” вивчаються з 4 до 8 класу за 58 годинним обсягом, а з 1980 року – за 50 годинним [1].

Після 1985 року розпочалося реформування загальноосвітньої школи і обсяг електротехнічної підготовки учнів було значно обмежено. За програмою 1987 року цей розділ вивчається в 5-7 класах за 20-годинною програмою [8].

З 1 вересня 2001 року всі загальноосвітні заклади України перейшли на 12-річний термін навчання [2. До шкільної програми з трудового навчання знову включено розділ “Електротехнічні роботи” і розширено термін його вивчення з 5 до 9 класів. На весь розділ відводиться для хлопців 28-и годинна програма, яка за роками навчання нерівномірно розподіляє означений матеріал: 5, 6 і 9 класи – по 4 год., 7 клас – 6 год., 8 клас – 10 год.

Такі тенденції у відношенні до електротехнічної підготовки учнів породили різні думки науковців та практиків, що до доцільності її здійснення, як цілісного процесу.

Противники аргументують її припинення тим, що, по перше, як для самостійного розділу для неї відводиться дуже мало часу в порівнянні з такими розділами, як металообробка, деревообробка та ін.; по друге, розділ самостійно не вирішує певних завдань, у ньому майже відсутнє поєднання з продуктивною працею, що є одним із завдань трудового виховання.; по третє, учні не готові для сприйняття матеріалу розділу, так у 5 класі треба формувати наукові поняття: струм, напруга, опір тощо, з якими школярі знайому лише на побутовому рівні.

Прибічники ж вважають, що електротехнічні роботи потрібні, і саме в курсі трудового навчання тому, що в наш час, коли з розвитком електротехнічної промисловості створюються все нові, досконаліші та зручні у використанні електричні прилади, від людини, як і раніше, вимагаються певні електротехнічні знання з безпечного використання цієї техніки. Розпочинати ознайомлення з правилами роботи з електротехнічними приладами потрібно саме з 5 класу. Адже діти у своїй повсякденній діяльності не менше ніж дорослі користуються цими приладами. З дидактичної ж точки зору, саме на заняттях з електротехнічних робіт учні стикаються з певними абстракціями і, як вважають провідні педагоги та психологи, необхідно якомога раніше починати формувати здібності до створення змістовних абстракцій та оперування ними, до точних обчислень та тривалого мислення. Адже саме завдяки оперуванню абстракціями формується абстрактне мислення, що є невід’ємним компонентом наукового.

З огляду на це, наукові знання, отримані при вивченні електротехнічних робіт, поступово перетворюються в погляди та переконання, що дає можливість формувати в учнів науковий світогляд. Крім того, у школярів удосконалюються пізнавальні здібності, формуються основні процеси розумової діяльності (аналіз, синтез, індукція, дедукція), виробляється вміння самостійно здобувати знання та застосовувати їх на практиці.

Література:

1. Борко П.М. Електротехніка. Лабораторний практикум. – 2–е вид., перероб. – К.: Вища школа, 1977. – 272 с.

2. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття). – К.: Райдуга, 1994. – 62 с.

3. Загальна електротехніка. Програма, робочий план, методичні вказівки, домашні завдання і лабораторні роботи. – К.: Вища школа, 1970. – 196 с.

4. Из опыта преподавания электротехники в школе. – М.: Акад. пед. наук РСФСР. – 1960. – 200 с.

5. Китаев В.Е., Шляпинтох Л.С. Электротехника с основами промышленной электроники: Учеб. пособие для проф.–тех. училищ. –М.: Профтехиздат, 1963. – 412 с.

6. Кустовов Ю.А. Об электротехнической подготовке школьников // Школа и производство. – 1965. – № 11. – С. 13–15.

7. Леднев В.С. Содержание образования: сущность, структура, перспективы. – 2–е изд., перераб. – М.: Высш. школа, 1991. – 224 с.

8. Программы подготовки и повышения квалификации на производстве электромонтера по ремонту и обслуживанию электрооборудования ІІ–VI разряда. – К.: Изд-во Минстрой УССР, 1988. – 115 с.

створення умов для міжпредметних зв’язків у

електротехнічній підготовці учнів

Згідно з “Стандартами загальної середньої освіти” трудова підготовка повинна вирішувати низку завдань навчально-виховного процесу, а саме [6]:

формування в учнів політехнічного світогляду;

здійснення трудового виховання;

поєднання навчання з продуктивною працею;

формування творчого ставлення до праці;

ознайомлення учнів з виробництвом та їх професійне самовизначення.

Оскільки монтаж електросхем, ремонт та налагодження електричних пристроїв потребує підвищеної уваги, наполегливості під час роботи, електротехнічні роботи формують культуру праці, моральні якості, риси характеру [1].

Під час лабораторного практикуму учні застосовують ряд політехнічних вмінь, таких, як вимірювання, планування, контроль, розвивають дослідницькі якості та здійснюють, як таке, трудове навчання.

Більш того, на заняттях з електротехнічних робіт можна простежити зв’язок з багатьма науками: фізикою, хімією, біологією, кресленням.

Під час вивчення побутових приладів учнів знайомлять з фізичними та хімічними властивостями матеріалів, що входять до будови цих приладів. Чому саме ті, а не інші матеріали використовуються при виготовленні осердь трансформаторів, плавких вставок та інших пристроїв? При відповіді на це запитання проявляються міжпредметні зв’язки з фізикою та хімією.

Зв’язок з біологією проявляється у правильному плануванні праці людини.

При складанні електричних і монтажних схем учні оволодівають прийомами складання креслень [3].

Але найбільш органічно електротехнічні роботи вписуються у трудове навчання. На уроках фізики, хімії та інших предметів виробничі процеси та явища використовуються для демонстрації практичного застосування того чи іншого природничо-наукового закону. На уроках праці виробничі процеси вивчають у різних аспектах, комплексно, тобто одночасно з кількома природничими науками, що дає поглиблені знання з основ виробництва, допомагає виробити практичні вміння та навички, необхідні для праці в різних галузях. Крім того, розкриваються закономірності самої праці [7].

Звичайно, виникають певні складнощі, пов’язані з тим, що учні ще не знайомі з основами наук і починають вивчати зазначений розділ раніше, ніж фізику, хімію, креслення та інші предмети. Тому при викладі матеріалу треба спиратись на досвід учнів з використання побутових електроприладів, та знання, які отримані на уроках з природознавства. Але при цьому не можна опускатись до побутового рівня. Не можна трактувати поняття спрощено. У кожному конкретному випадку потрібно знаходити можливість формувати поняття відповідно до наукових основ предмета. Коли ж нема потреби у формуванні визначення того чи іншого поняття і в той же час без нього не обійтись, тоді можна оперувати поняттям, не розкриваючи його суті, та підсилювати його конкретними прикладами.

Дослідження показали, що засвоєнню електротехнічних понять сприяє використання методу фізичних моделей та аналогій, який досконало розроблений вченими-педагогами (В.І. Качнєв [4], М.П. Маминін [5], М.Н Делік [2] та ін.).

Але слід пам’ятати, що будь-який умовивід за аналогією завжди вужчий та бідніший, ніж оригінал. Тому потрібно слідкувати за тим, щоб в учнів не сформувалось хибне враження про модельовані об’єкти.

Відсутність продуктивної праці в курсі електротехнічних робіт буде доти, доки в школі вони мають навчальний характер. Тобто учні вивчають марки проводів, їх з’єднання та окінцьовування; монтують прості електричні кола на навчальних стендах та демонструють їх тощо. На наступному занятті все повторюється. Звичайно, мало користі від такої праці. Більш того учні швидко втрачають інтерес до вивчення цього розділу.

Зовсім інша ситуація утворюється тоді, коли електротехнічні роботи пов’язуються з електрифікацією певних виробів, що мають суспільно корисний характер. Це можуть бути електрифіковані іграшки для дитячих садків (світлофор, кран з електромагнітним захватом, електромолот), навчальні макети (стенди перевірки знань, пробник), моделі (телеграф, автомобіль з електромотором, світильник і таке ін.), ігри (автомобільна траса, залізнична колія) тощо.

При такому підході електротехнічні роботи ув’язуються з іншими розділами програми, що забезпечує продуктивний характер діяльності. Крім того, створюються сприятливі умови для прояву самостійності учнів, бо при виготовленні того чи іншого виробу вони можуть запропонувати свою конструкцію, форму, оздоблення тощо, а це в свою чергу підвищує ініціативу, розвиває логічне мислення школяра, створює атмосферу емоційного підйому.

Література:

1. Борисов Ю.М., Липатов Д.Н. Общая электротехника: Учеб. пособие. – М.: Высш. шк., 1974. – 519 с.

2. Делік М.Н. Технічне моделювання у восьмирічній школі. – 2–е вид., доп. і перероб. – К.: Рад. школа, 1969. – 162 с.

3. Дмитренко П.В. Дидактические условия формирования графических знаний и умений у учащихся 1У–УШ классов общеобразовательной школы: (на материалах трудов обучения и черчения): Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.01. – К., 1986. – 25 с.

4. Качнев В.И. Техническое моделирование и конструирование на уроках труда // Школа и производство, – 1963. – № 7. – С. 38–43.

5. Мамынин Н.П. Аналогия в техническом творчестве. – Минск.: Наука и техника, 1972. – 168 с.

6. Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті. –wwwgdo.Kiyv.ua

7. Электротехнические работы в 5–6 классах: Метод. рекомендации / МП УССР, Отдел трудовой и профес. подготовки уч-ся общеобразовательных школ / Редкол.: Р.С. Деловая и др. – К.: Рад. школа, 1988. – 30 с.

Використання можливостей лабораторних

практикумів для електротехнічної підготовки учнів

важлива роль у структурі електротехнічної підготовки учнів належить формуванню умінь та навичок, адже саме на заняттях учні повинні не тільки оволодіти системою знань, але виробити попередню трудову вправність, “втягнутись” у процес праці.

Основна проблема полягає в тому, щоб знайти шляхи, засоби та методи, які б дали змогу підвищити рівень умінь учнів та скоротити час, необхідний для формування їх, адже час, відведений за програмою на їх формування, досить обмежений. При досить коротких термінах важко досягти суттєвих результатів, тому доводиться констатувати, що в кінці занять у майстернях не всі учні оволодівають основними технологічними операціями, недосконало користуються інструментом. Тобто, знання, навички й уміння не перебувають у постійному взаємозв’язку і взаємодії.

Тому забезпечення взаємозв’язку між знаннями, уміннями і навичками повинен виявляється в тому, щоб навички й уміння виробляються на основі знань, адже навички є необхідною умовою швидкого виконання дій, а збагачення знаннями й уміннями сприяє удосконаленню навичок, які в свою чергу необхідні для подальшого успішного набуття знань.

Найкраще це правило втілюється під час лабораторно-практичних робіт, адже уміння та навички не можуть бути сформовані без практичних дій людини, без вправ на закріплення окремих операцій. Крім того, в процесі виконання лабораторно-практичних робіт учні оволодівають цілим колом політехнічних знань і умінь, вчаться аналізувати та оцінювати результати дослідів, коротко і чітко формулювати протоколи робіт.

Дослідницька робота справляє великий вплив на розвиток в учнів: наочно-образного мислення; самостійності мислення, пам’яті, пізнавальної зацікавленості; волі, вміння долати труднощі, творчо використовувати свої знання.

Ураховуючи значення, яке відіграють лабораторно-практичні роботи електротехнічній підготовці, доцільно зупинитися на їх застосування у навчальному процесі. У науковій літературі [2], [3], [4], [5], виділяють кілька форм їх проведення: фронтальну, бригадну (ланкову) та індивідуальну.

Дослідження, проведені П.М. Борко, А.О. Івановим, В.М. Мадзігоном, В.О. Перовим, В.О. Поляковим, Д.О. Тхоржевським, М.О. Ушаковим та іншими вченими, вказують на те, що лабораторно-практичні роботи доцільно проводити у формі практикумів.

Особливо ефективно використовувати практикуми при навчанні учнів за електротехнічним профілем [1], [2], [6]. Отже, лабораторно-практичні роботи слід виконувати бригадами (ланками). Кількість учнів у бригаді визначається вчителем залежно від кількості робочих місць. Спостереження показують, що під безпосереднім керівництвом вчителя слабкі учні в “слабких” бригадах досягнуть значно більших успіхів, аніж у тому випадку, коли вони працюють у бригадах сильного складу [7].

Вчитель повинен слідкувати за тим, щоб робота у бригадах розподілялась рівномірно між усіма її членами, тобто, щоб усі учні набули умінь монтажу, складання схем, машин, апаратів, проведення вимірювань і т.д. Для цього необхідно, щоб роботи, які виконують учні, чергувалися. Якщо один учень складає схему, а інший йому допомагає і перевіряє її, то іншого разу необхідно, щоб складання схеми виконував другий учень і т.д.

Ефективність проведення лабораторно-практичних робіт залежить від того, як проведено інструктаж. Він може бути словесним, у вигляді інструкційних карт та контрольних завдань.

При фронтальній формі лабораторно-практичні роботи можна виконувати за усними вказівками вчителя. Якщо роботи виконуються у формі практикумів, то вчитель у вступній бесіді дає загальне уявлення про зміст усіх робіт з даної теми. У процесі виконання робіт вчитель дає роз’яснення кожній бригаді окремо. Це вимагає значного напруження з боку вчителя, але ця робота буде значно полегшена, якщо для кожної роботи буде розроблено письмову інструкцію, якою і керуються учні.

Застосування інструкційних карт при проведенні робіт сприяє вихованню в учнів самостійності та відповідальності. Письмові інструкції повинні розкривати будову приладів, мету та послідовність виконання роботи. Дана інструкція повинна бути невеликою за обсягом – до 1,5 сторінки і містити лише необхідні відомості. Слід наголосити, що використання карт, у яких докладно викладений хід роботи, методично не завжди є доцільним, оскільки учні, виконуючи завдання, схильні виконувати роботу механічно, не замислюючись над тим, що роблять.

Щоб дії учнів під час практичної роботи були свідомими й цілеспрямованими, мають бути розроблені вимоги до якості виробу. В міру того, як в учнів накопичується практичний досвід, вимоги до виробу зростають. Не зайвим буде й введення нормування практичних завдань. Введення норм часу на виріб підвищує його якість, зменшує непродуктивні затрати навчального часу, допомагає найбільш повно використовувати обладнання майстерні, привчає учнів працювати в потрібному темпі.

Потрібно виважено встановити норми часу, адже в учня, який постійно стикається із завищеними нормами, інтерес до виготовлення самого об’єкта праці відходить на другий план, тоді правильно організоване нормування підвищує його зацікавленість у тому, щоб у стисліші строки виконати поставлене завдання.

Література:

1. Андріяшин В.І. Нормування праці учнів у навчальних майстернях. – К.: Рад. шк, 1977. – 40 с.

2. Борко П.М. Електротехніка. Лабораторний практикум. – 2–е вид., перероб. – К.: Вища школа, 1977. – 272 с.

3. Иванов А.А. Электротехника. Лабораторные работы: Учеб. пособие. – 2–е изд., перераб. и доп. – К.: Вища школа, 1982. – 344 с.

4. Качнев В.И. О лабораторно–практических работах // Школа и производство, – 1970. – № 10. – С. 26–28.

5. Кузнецов М.И. Основы электротехники: Учеб. пособие. – 10–е изд., перераб. – М.: Высш. школа, 1970. – 367 с.

6. Програма трудового навчання учнів середньої загальноосвітньої школи. – К.: Освіта, 1993. – 97 с.

7. Ушаков М.А. Методика преподавания электротехники в средней школе: Пособие для учителя. – М.: Учпедгиз, 1960. – 267 с.