Перший Київський медичний коледж, Україна

ПРИКЛАДНА ЕКОЛОГІЯ:

ЇЇ МІСЦЕ ТА РОЛЬ В ЕКОЛОГІЧНІЙ ОСВІТІ

Сьогодні все більшої актуальності набуває проблема екологічної освіти в Україні. Завданням екологічної освіти є формування суспільства, стійко розвиваючого та гармонійно співіснуючого із природою. В.А.Сухомлинський вважав, що виховання базується перед усім на тому, щоб виробляти у людини здатність бути вихованим. Навряд ця здатність «бути вихованим» виникає при засвоєнні понять «консумент другого порядку» чи «гетеротрофність», навряд чи при цьому формується і чуттєве сприйняття природи.

Термін екологія визначає певну галузь знань [3], яка не може бути «хорошою» чи «поганою», не може належати тій чи іншій території, предмету, частині людського тіла чи суспільства. Отже, правильніше, але водночас довго було б використовувати такі визначення як: «напрямок екологічної освіти, який вивчають в середній школі», «напрямок екологічної освіти, який досліджує відомості щодо техногенних взаємовідносин людства з навколишнім середовищем» та тощо.

Аналіз літературних джерел з екологічної освіти за останні десять років дозволяє зробити висновок про те, що різні автори виділяють, як мінімум, 5 основних напрямів:

1) «шкільна екологія»,

2) «технічна (промислова) екологія» [2],

3) «соціальна екологія» [5],

4) «ігрова екологія»,

5) «натуралістична екологія» [2].

Згадана класифікація умовна, замість терміну «натуралістична екологія», на наш погляд, варто використовувати термін «прикладна екологія».

Кожний з перелічених вище напрямів характеризується різними підходами до освіти та виховання школярів та студентів, різним змістом, формами роботи та безпосереднього спілкування із молоддю. Крім цього, кожний із напрямів має своїх авторів, свої засоби розповсюдження інформації та відповідну аудиторію.

«Шкільний» напрям екологічної освіти базується, здебільшого, на вивченні загальних екологічних закономірностей і глобальних екологічних проблем. При цьому наявна допоміжна література, навчальні посібники та підручники, що є у розпорядженні педагогів, надто узагальнені, затеоретизовано.

«Технічний» напрямок в екологічній освіті базується на вивченні техногенного впливу на навколишнє середовище та способи боротьби із його забрудненням різноманітними технічними засобами. Цей напрямок існує як частина професійної освіти і викладається здебільшого в технічних вузах.

«Соціальна» екологія розглядає практичну діяльність людини як соціальної істоти та її результати.

«Ігровий» напрямок в екологічній освіті - новий для нашої країни, але поширюється на всі вікові категорії шкільної та вузівської молоді, а також дошкільнят. Основою «ігрового» напряму для дошкільнят є чуттєва, емоційна сфера, а для школярів та студентів сприйняття інформації екологічного змісту посилюється знаннями про навколишню природу.

Серед напрямів та галузей екологічної освіти, «прикладна» екологія є найменш доступною формою екологічної освіти дітей, особливо в загальноосвітній школі, оскільки викладають освітні дисципліни вчителі з недостатньою екологічною підготовкою, зокрема, мовознавці, літератори, історики, хіміки тощо. Для того, щоб професійно викладати «прикладну» екологію, необхідно бути професійним екологом, який має базову екологічну підготовку.

«Прикладна» форма екологічної освіти реалізується за допомогою таких форм і методів, при яких учні чи студенти вивчають навколишній світ безпосередньо в природі, тобто на прикладі реальних природних об’єктів – тварин, рослин, цілих природних угруповань (екосистем), - в їх природних умовах існування. Основна форма освіти студентів в цьому випадку є позааудиторні учбові та дослідницькі заняття – на екскурсіях, польових практикумах, в походах, експедиціях та ін

Такий підхід до освіти не є новим і апробований в різних формах вже здавна, як в нашій країні, так і за кордоном. В нашій країні основний досвід у використанні цього підходу в освіті накопичений у сфері позааудиторних занять в природі.

Україні варто запозичити досвід ряду зарубіжних європейських країн, зокрема Чехії, Німеччини, Угорщини та інших, в котрих проблеми екології є пріоритетними [1].

Сьогодні, в таких розвинутих країнах (США, Великобританія) в екологічній освіті дітей домінують два підходи – ігровий та прикладний. При цьому перший переважає в початковій і середній школах, а другий – в старшій [1].

В Україні нинішня система викладання біології та екології і зміст цих дисциплін сконцентровані, здебільшого, на вивчені складних теоретичних уявленнях про внутрішню будову об’єктів і недостатньо висвітлює прикладні аспекти проблеми.

З метою виявлення реальної зацікавленості молоді щодо проблеми вивчення екологічних питань у безпосередньому контакті з природним середовищем нами було проведено спеціальне дослідження, яким охопили 52 студенти-першокурсники Першого Київського медичного коледжу віком від 14 до 18 років. Опитування проводили анонімно.

Аналізуючи відповіді на питання «Чи турбує Вас стан навколишнього середовища?» можна зробити висновок, що дітям властиве переживання за стан навколишнього середовища – 78,8% (41студент) дали стверджувальну відповідь. Але на питання «Які Вам відомі екологічні проблеми місцевих парків?» жоден студент не зміг дати чітку відповідь. На запитання «Чи допоміг би Вам безпосередній контакт з природнім середовищем краще засвоїти екологічні знання?» - 73,0% (38 студентів) дали позитивну відповідь, 21,1% (11 студентів) відповіли, що не знають, і лише 5,8% (3 студенти) дали негативну відповідь. На запитання «Чи подобається Вам спостерігати за життям тварин?» та «Чи подобається Вам проводити час на природі?» позитивну відповідь надали 75,0% і 86,5% (39 і 45студентів) відповідно, відповідь «ні» дали 15,4% і 7,4% (8 і 4 студенти), «не знають» 9,6% і 3,8% (5 і 2 студенти).

Отже, студенти зацікавленні вивчати питання з екології та біології у безпосередньому контакті з об’єктами вивчення.

Основною ідеєю «прикладного» підходу в екологічній освіті є необхідність показу природи зсередини, з можливістю найбільших подробиць та при максимальній деталізації. В результаті такого детального вивчення студенти дивуються унікальністю і неповторністю природи. Очевидно, що після емоційного потрясіння сприйняття студентами законів природи змінюється. Навряд чи можна собі уявити, що людина, яка хоч раз спостерігала підводне життя зоопланктону, чи та, що бачила, як лісовий птах годує своїх пташенят, зможе вбити, розтоптати, не звернути увагу на природу навколо себе.

Отже, необхідно наголосити на тому факті, що безпосередній контакт навчаючого з вивчаючим предметом необхідний і без нього не може існувати жодна освіта, тим паче – природничонаукова.

Література:

1. Дагбаева Н. Экологическое просвещение и образование: российский и зарубежный опыт. Материалы конференции "Реформы в России: региональные проблемы". Труды научной конференции участников академических обменов между Россией и США г. Улан-Удэ, 2001. - Web-публикация: Москва, 2001г.

2. Касимов Н.С., Романова Э.П. Высшее экологическое образование. - М., ВИНИТИ, 2004. – с.15-16.

3. Крисаченко В.С. Екологічна культура. Теорія і практика. – К.: Заповіт, 1996. – 349с.

4. Микитюк О.М., Злотін О.З., Бровдій В.М. та ін. Екологія людини. Підручник. – 3-є вид., випр. і доп. – Харків: «ОВС», 2004. – 254 с.

5. Реймерс Н.Ф. Экология. Теория, законы, правила. – М.: Просвещение, 1994. – 362с.