Філологічні науки/ Риторика і стилістика

Гоца Н.М.

Львівський національний університет ім. І.Франка

Емотивний простір у лінгвістично-стилістичному аналізі художнього тексту: образ персонажа та образ автора

Текст. створюється заради того, щоб об’єктувати думку автора, втілити його творчий задум, передати знання і уявлення про людину і світ, винести ці уявлення за межі авторської свідомості і зробити їх надбанням інших людей. Таким чином, текст не є автономним і самодостатнім – він основний, проте не єдиний компонент текстової (мовленнєво-мисленнєвої) діяльності. Важливими складовими його структури, окрім тексту, є автор (адресант тексту), читач (адресат), відображена дійсність, знання про яку передаються в тексті, та мовна система, з якої автор вибирає мовні засоби, які дозволяють йому адекватно втілити свій творчий задум [1: 13].

Метою нашої роботи є розглянути та виділити основні аспекти емотивного простору тексту, а саме мову автора та персонажа.

Емотивність актуалізується в художньому тексті за допомогою сукупності текстових компонентів – показників емотивності, тобто вплетених у текстову тканину емотивно навантажених слів, фраз, речень тощо, які прямо або опосередковано вказують на характер авторських емоційних інтенцій, експліцитно виражених або імпліцитно окреслених у тексті, моделюють імовірне емоційне реагування читача на текстову дійсність та/або опредметнюють фрагменти знань про світ, що є чи стають емоціогенними. Ці текстові компоненти виділяються в тканині художнього тексту своєю особливою знаковістю. Показники емотивності характеризуються симптоматичністю, тобто здатністю вказувати на відхилення від мовної та мовленнєвої норми й, таким чином, стимулювати емоційні реакції читача, іконічністю (картинністю) або символічністю.

Основними категоріями художнього тексту є автор і персонаж, які завжди займають центральне положення у художньому творі. Це є наслідком його антропоцентричності (аспект співвідношення «автор-текст-читач»). Це зумовлює і шлях інтерпретації художнього тексту, в основі якого завжди лежить антропоцентричний підхід. Слід зазначити, що такий підхід до аналізу художнього твору базується на інтерпретації тексту в аспекті його створення (позиція автора) та сприйняття (позиція читача), в аспекті його дії на читача, а також і в дериваційному аспекті.

Автор і персонаж є носіями суб’єктивного та об’єктивного. Це пояснюється тим, що точка зору персонажа, його почуття та думки трактуються як диктальні, а почуття, які виражаються автором як модальними. Проте, у цілісному тексті диктально-емотивні та модально-емотивні смисли переплітаються, як наслідок утворюючи ядро емотивного змісту тексту. Важливо зазначити, що образи автора та персонажа завжди протистоять один одному, вони не є рівноправними у художньому творі.

Бінарність емотивного змісту обумовлена не тільки текстовими властивостями носіїв (автор-персонаж), а й функціонально. Цілісний емотивний зміст передбачає обов’язкову інтерпретацію світу людських емоцій (рівень персонажу) та оцінку цього світу з позиції автора з ціллю впливу на цей світ, його перетворення [1: 123].

Виділяється два типологічних різновида емотивних змістів: 1) емотивні змісти, що включені у структуру образу персонажа; 2) емотивні змісти, що включені у структуру образу автора.

Образ персонажа очолює систему текстових універсалій. Емоції персонажа зображається як особлива психічна реальність. Сукупність емоцій в тексті є своєрідною динамічною множинністю, що змінюється під час розвитку сюжету. Вони відображають внутрішній світ персонажа в різних умовах, у відносинах з іншими персонажами. Вилучення з тексту емотивної лексики і дослідження її в ізоляції від тексту може дати лише поверхове уявлення про набір емотивних змістів, що реалізуються в тексті в цілому плані їх однотипності чи різнотипності, монотональності чи політональності.

Існують контектсологічні різновиди емотивних змістів: 1) фразові емотивні змісти (що є диференціальними семантичними компонентами мікротем складного синтаксичного цілого); 2) фрагментні емотивні змісти (співпадають з мікротемою окремого текстового фрагмента, складного синтаксичного цілого).

Крупа М. виділяє наступні типи викладу змістово-фактуального матеріалу, що пов’язані із словом персонажа: 1) невласне-пряме мовлення; 2) невласне-прямий діалог (полілог); 3) невласне-авторська оповідь [2: 248-262].

Бабенко Л. наголошує на тому, що фрагментні емотивні змісти здатні здійснюватися за допомогою різних композиційних форм мовлення, таких, як: 1) розповідний фрагмент; 2) описовий фрагмент; 3) текстовий фрагмент з елементами роздуму; 4) емотивний діалог; 5) різні форми невласної мови.

Суб’єктом мовлення в художньому тексті виступає письменник, який через різні форми викладу художньої інформації представляє свій образ світу. Традиційна власне авторська форма викладу художньої інформації полягає в тому, що вся художня інформація подається з точки зору всезнаючого автора; автор як оповідач перебуває над світом персонажів: він знає все про всіх, навіть їх думки та переживання; оповідач не бере участі у сюжетній дії; всі персонажі художнього тексту позначаються формами третьої особи [2: 239].

Мороховський А. наголошує на тому, що необхідно розрізняти поняття образу автора та оповідача – персонажа, який є еквівалентним образу автора, від лиця якого ведеться розповідь, чи який еквівалентний до нього. У сучасній художній прозі нерідко можна зустріти одночасне використання об’єктивного та суб’єктивного типів оповіді, що чітко протиставляються один одному [4: 229-230].

Онтологічна природа образу автора визначає існування в тексті інтенціональних модальних значень чи, у іншій термінології, суб’єктно-оціночної модальності [3: 100].

Емотивні змісти, що включені в структуру персонажа, мають різну функціональну направленість у створенні образу літературного героя. Отже, можна виділити такі їх типологічні різновиди: 1) інтерпретаційно-характерологічні; 2) емоційно-жестові; 3) емоційно-оціночні.

У емотивному змісті тексту є макрокомпонент, що об’єднує модальні емотивні змісти, котрі відносяться до інтенціональних. Варто зазначити, що художній текст формується образом автора і його точкою зору на об’єкт зображення [3: 78].

Виділяють лексичні та семантичні різновиди інтенціональних емотивних змістів. До семантичних змістів, які зумовлені об’єктом оцінки, можна віднести такі: 1) персонажні емотивні змісти; 2) ситуативні емотивні змісти (емоційна оцінка конкретної текстової ситуації); 3) приватно-подійні (емоції, викликані особистими подіями); 4) глобально-подійні (зіткнення добра і зла у свідомості персонажа).

Отже, можемо стверджувати, що множинність точок зору та думок робить художній твір оцінювально-політональним з обов’язковою домінантою, що задається прямими оцінками образу автора чи головного персонажа. Проте, слід пам’ятати, що у сучасній художній прозі, навіть за умови єдності манери розповіді, можливі різні модифікації, виявлення різних, навіть взаємовиключних точок зору.

Література:

1. Бабенко Л.Г. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика: Учебник; Практикум / Л.Г. Бабенко, Ю.В. Казарин. – 2-е изд. – М.: Флинта: Наука, 2004. – 496 с.

2. Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 416 с.

3. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. М., 1988. – 387 с.

4. Мороховский А.Н. Стилистика английского языка: Учебник / А.Н. Мороховский, О.П. Воробьева, Н.И. Лихошерст, З.В. Тимошенко. – К.:Выща шк., 1991. – 272с.