Гринюк Оксана Степанівна

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

До питання паронімічних відносин між афіксальними віддієслівними іменниками на позначення дії сучасної німецької мови

Паронімія зі всіма властивими їй формально-мовними закономірностями є одним з явищ мови та займає визначене місце в її структурі. Пароніми, поряд з синонімами, омонімами та антонімами є суттєвим видом системних відношень всередині словникового складу тієї чи іншої мови.

Пароніми – це схожі за звучанням, але не тотожні за значенням однокореневі слова з наголосом на одному і тому ж складі, відносяться до одного логічного ряду, до однієї частини мови, та виражають поняття, відмінність між якими полягає в деяких додаткових змістових відтінках лексичних значень, що слугують для уточнення думки. Дане визначення є найбільш вичерпним, тому що воно враховує всі ознаки слів-паронімів: фонетичні, граматичні та семантичні.

Словотвірні пароніми – це особливий тип семантичних відношень, зона дії якого, на відміну від синонімів, більш обмежена.

Дискусійними є проблеми віднесення до паронімів лише однокореневих слів чи будь-яких фонетичних зближень, а також обмеження паронімічних пар однією частиною мови з тотожними морфологічними категоріями. Визнання паронімічними однокореневих слів однієї частини мови надає паронімії статусу системного явища. Вихід паронімії за межі мовної системи на рівень мовлення, тексту зумовлює її розгляд як явища стилістичного, коли в контексті виникає навмисне змішування паронімів, не завжди граматично відповідних й однокореневих (патронімічна атракція, парономазія, каламбур). Це визначає поділ паронімів на словникові й контекстуальні [1:448].

Однокореневі слова стають паронімами лише тоді, коли вони набувають найбільшої самостійності та диференційованості в своєму лексичному значенні. Тому віднесення до паронімів всіх однокореневих слів, у який одне слово вказує на ознаку, а інше на частину цієї ж ознаки в іншій кількості є неможливим.

Пароніми слід чітко відмежувати від варіантів одного і того ж слова, у яких фонетичні та граматичні видозміни не приводять до змін у лексичному значенні слова. Наявні види варіантів слів схожі з паронімами тільки в тому, що до складу тих і інших лексичних одиниць входять однокореневі слова. Пароніми не можуть бути взаємозамінними без зміни змісту речення. А варіанти одного слова завжди можна використовувати за вибором. Якщо у паронімів наявність різних афіксів веде за собою диференціацію в значенні слів, то у варіантах слів звукові розбіжності не виражають лексико-семантичних розбіжностей. Порівнюючи паронім та варіант, необхідно враховувати, окрім морфологічної структури слів, функції їх афіксальних морфем. Якщо значення афіксів співпадають – перед нами варіант, якщо ні – паронім.

Основною відмінною ознакою паронімів та синонімів може слугувати той факт, що синонімами є не однокореневі гнізда слів зі спільним ядром значень, де кожне зі слів, які входять до цього гнізда, служать для уточнення однієї і тієї ж думки. Пароніми – однокореневі слова, які означають не тільки різні явища дійсності, але деколи й протилежні. Гніздо паронімів складається з пар, а не з окремих слів. Синоніми поєднуються за лексичними ознаками, пароніми – за етимологічними. Тільки кореневе значення в словах-паронімах зближує їх між собою. Серед синонімів є лексичні дублети за своїми значеннями, а серед паронімів дублетів немає.

Синоніми одного і того ж гнізда відрізняються один від іншого відтінками значень і не рідко в тексті доповнюють і уточнюють один іншого. Багато дослідників зупиняють свою увагу на “нанизуванні синонімів”, вони пояснюють це явище тим, що синоніми одного гнізда, які стоять поруч, досягають більшої повноти та виразності, ніж кожен з них окремо. Для пояснення якогось слова інколи застосовують синонім того ж ряду. Ні одне зі слів-паронімів не може слугувати уточненням у тлумаченні змісту іншого слова пари. Синоніми одного гнізда володіють здатністю співставлення одного з іншим. У паронімів співставлення неможливе. У фонетичному відношенні синоніми відрізняються тим, що місце постановки наголосу у них не відіграє такої ролі, як у паронімів. Співзвуччя не є обов’язковою ознакою синонімії. Для паронімів – це обов’язкова ознака [2].

Контамінація словотвірних синонімів може привести до появи словотвірних паронімів. На користь точки зору на походження словотвірних паронімів від словотвірних синонімів говорить та обставина, що семантичне співвідношення синонімів та паронімів базується на спільності чи близькості референтів, які вони означають. В результаті диференційних процесів в рамках лексичного значення двох однокореневих утворень поступово зникає близькість сигнифікативних компонентів при збереженні денотативних та наступає понятійно-семантична диференціація, яка руйнує синонімічні зв’язки. Синоніми набувають іншого мовного статусу – паронімів.

Так, однокореневі похідні Anschrift (адрес, напис на книзі) та Inschrift (епіграф, напис на пам’ятнику) мають спільну кореневу морфему зі спільним категоріальним значенням твірної основи “напис”, неповну звукову тотожність, викликану різними словотвірними морфемами an- та in-. Інтегруюча сема в складі семантичної структури цих слів виражена експліцитно в семантиці твірної основи “schrift” (шрифт, напис буквами). Маючи денотативну, сигнифікативну, семантичну, морфологічну спільність та структурно-словотвірну диференціацію у вигляді словотвірних морфем an- та in-, ці лексичні одиниці розглядалися раніше як словотвірні синоніми. Однак, в результаті більш чи менш активного функціонування цих лексем у значенні “напис” розширилися їх валентні та словотвірні можливості: Anschriftenbuch, Inschriftenkunde, inschriftlich, які сприяють появі в їх змістових структурах додаткового відтінку лексичного значення. Намітилась тенденція до семантичного розмежування цих слів та до семантичної спеціалізації слова Inschrift. Експліцитна невиразність інтегруючого поняття у слові Inschrift пов’язана не тільки зі змінами в смислових структурах напівпрефіксів an- та in-. Напівпрефікс an- набуває уточнюючого відтінку основного значення, in- новий лексико-семантичний варіант “знаходження всередині чогось”. Провідне положення в семантичних структурах слів Anschrift – Inschrift починають займати формальні диференціюючі компоненти, зумовлені диференціацією в змістових структурах морфем an- та in-. Вони впливають на семантичну диференціацію даних лексичних одиниць: Anschrift – напис на книзі, листівці, Inschrift – на пам’ятниках, меморіальних дошках тощо.

Зберігаючи досить сильний денотативний компонент лексичного значення, слова розмежувалися в сигнифікативному компоненті, що зумовило їх перехід у статус інших семантичних відносин, а саме паронімічних.

Під словотвірними паронімами розуміють однокореневі похідні, які володіють неповною звуковою схожістю, неповною морфологічною спільністю: спільним коренем або нетотожними твірними основами, денотативною близькістю та різним сигнифікатом. Пароніми – це слова, різні за семантикою, за понятійним компонентом, однак вони зберігають слабкі зв’язки з денотатом [3:342].

Література

1.Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля - К, 2006. – 716с.

2.Вишнякова О.В. Паронимы в русском языке. – М.: Просвещение, 1974. – 192с.

3.Ищенко Н.Г. Синонимия однокоренных производных имен существительных современного немецкого языка: Дис. … д-ра филол. наук: 10.02.04 / Киевский гос. лингвист. ун-т. – К., 2001. – 466л.