Полiтологiя / 5. Полiтична соцiологiя

Студентка Пластара К.І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, Україна

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

Тісний взаємозв’язок соціальної політики з економічною, науково-технічною та іншими видами політик, станом суспільної свідомості, рівнем розвитку соціально-економічної системи загалом зумовлює багатомірність соціальної політики, проблемне поле якої стає предметом розгляду багатьох суспільних дисциплін.

Вихідним пунктом, основою для вироблення, обґрунтованої соціальної політики є соціальні потреби, усвідомлені суспільством, соціальними верствами та групами, окремими індивідами у формі соціальних інтересів щодо отримання певних соціальних благ. Такі інтереси формулюються у відповідності до існуючих у даному суспільстві соціальних норм та цінностей. Тому головним критерієм ефективності соціальної політики є відповідність її змістовної моделі інтересам суспільства, певних соціальних груп та кожного індивіда зокрема.

Наслідком реалізації ефективної соціальної політики стають прогнозовані соціальні зміни, які закріплюються у нових соціальних стандартах. Об’єктом соціальної політики є суспільство у цілому, соціальні групи та верстви, а також окремі індивіди, які виступають споживачами соціальних послуг та одержувачами соціальних трансфертів. Головним суб’єктом соціальної політики виступає держава, яка формулює загальну концепцію та основні напрямки реалізації соціальної політики, забезпечує її законодавчу та правову базу. Поряд із державою у розв’язанні соціальних проблем беруть участь окремі підприємства та фірми, громадські, політичні та профспілкові об’єднання, доброчинні організації, приватні особи.

Політика та діяльність владних інститутів в Україні продовжують стару радянську традицію державного управління, за якої соціальна сфера займала підпорядковане положення по відношенню до економічного напряму діяльності Уряду та державних установ.

Традиційне державне розуміння відносить до власне соціальної політики доволі обмежене коло питань – людські ресурси, грошові доходи та заробітну плату, ринок праці, соціальне страхування та пенсійне забезпечення, соціальний захист та деякі інші проблеми. З іншого боку, в суто економічних програмах вимагається дотримуватися та посилювати їх «соціальну спрямованість».

Проблема визначення місця і ролі соціальної політики в Україні має кілька складових:

ü Відсутність пріорітетного підходу до соціальної політики;

ü Невизначеність сфер та напрямів соціальної політики;

ü Неусвідомлення політичною та адміністративною елітою й широкими верствами населення дійсних суспільних цінностей.

Виходячи з прав та обов’язків людини, в Україні можна визначити такі основні сфери та завдання, що мають вирішуватись:

1. Людські ресурси – забезпечення права людини на життя, права осіб (дорослих та дітей) в шлюбі та в сім’ї.

2. Трудові відносини – забезпечення права людини на працю, на підприємницьку діяльність, страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, відпочинок, свободу творчої діяльності та захист інтелектуальної власності, а також забезпечення через регулювання заробітної плати достатнього життєвого рівня для особи та її сім’ї.

3. Соціальний захист – реалізація права на забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати непрацездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від людини причин, а також в старості та в інших випадках, передбачених законодавством.

4. Житлова політика – створення умов, за яких особа може побудувати, придбати або орендувати житло, при цьому безоплатно або за доступну плату житло надається лише тим, хто потребує соціального захисту.

5. Здоров’я населення – створення умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, розвиток фізкультури і спорту, забезпечення санітарно-епідеміологічної безпеки.

6. Освіта – забезпечення доступності та безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти в державних та комунальних навчальних закладах, а також права на навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови.

7. Безпека життєдіяльності та оточуючого середовища – забезпечення права на життя та на безпечне для життя та здоров’я довкілля.

Таким чином, можна дійти висновку, що відповідно до сучасних стандартів та процедур, прийнятих у розвинутих демократичних країнах необхідно на державному рівні здійснити такі кроки:

ü Визначити поняття та сферу компетенції соціальної політики та уповноважений орган державної влади, який буде її проводити та координувати;

ü Встановити пріоритетне місце соціальної політики серед інших напрямів державної політики;

ü Визначити порядок формування соціальної та економічної політики держави

Література:

1. Н.В. Мельникова Обґрунтування системного підходу до аналізу поняття «Соціальна політика» // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – №63-65. – 2004. – с. 56 – 60.

2. О.Сергієнко Соціальна політика в сучасному світі та в Україні // Україна: аспекти праці. - №1. – 2002. – с. 31 – 37.