Федчик В.А.
Урахування
індивідуальних особливостей іноземців у процесі навчання української мови
Питання врахування індивідуальних особливостей научуваних належить до
найменш розроблених.
Програма управління пізнавальною діяльністю студентів, на наш погляд,
повинна включати: аналіз складу чинників, які діють у період першого року
перебування іноземців в Україні і впливають на формування їх пізнавальної
активності; розроблення організаційної структури, що забезпечує максимальний вплив
на систему виділених чинників; визначення поетапних завдань у системі елементів
організаційної структури; урахування певного початкового стану особистості, її
індивідуальних характеристик.
Студент-іноземець, який розпочинає вивчати українську мову, – це, як
правило, людина, що має розвинену здібність до абстрактного мислення і певний
досвід пізнавальної діяльності, у тому числі і діяльності з вивчення мови. Крім
того, досвід показує, що основна маса іноземних студентів, усвідомлюючи цілі,
що стоять перед ними (виконання соціального замовлення суспільства, що
направило їх на навчання), характеризується схильністю до активної психічної
діяльності, певною настановою, а настанова, на думку В. С. Мерліна,
це «готовність не тільки до певних рухів і дій, але і до певних образів
сприйняття, пам’яті, уяви, до певних понять і думок, але і до певних емоційних
і вольових реакцій» [7, 40].
Тому управління пізнавальною діяльністю студентів на основі урахування їх
індивідуальних особливостей на початковому етапі навчання повинне бути особливо
інтенсивним, з тим щоб активізувати процес пізнавальної діяльності научуваних і
зробити його самокерованим.
Метою цієї статті є спроба дослідити чинники, які є істотними в процесі
формування умінь і навичок пізнавальної діяльності іноземних студентів (на
матеріалі початкового періоду навчання української мови).
Іноземні студенти, аспіранти, стажисти прибувають з різних країн світу, які
відрізняються не тільки політичним ладом, але й іншою системою виховання (ідеологічного,
морального, естетичного, трудового, релігійного).
Іноземці, що вчаться, – це люди різних національностей, виховані в різному
соціальному середовищі, люди з різними політичними поглядами, естетичними
смаками, звичками, нормами поведінки, інтересами, з різним ставленням до
колективу, до себе, до праці тощо.
К. Д. Ушинський у своїй книзі «Людина як предмет виховання» казав про
необхідність урахування всіх чинників, що впливають на навчання і виховання. До
таких чинників він відносить суспільні, психологічні і анатомо-фізіологічні
особливості научуваних [8].
Спробуємо намітити чинники, які є істотними в процесі формування умінь і
навичок пізнавальної діяльності іноземних студентів. До таких, на наш погляд, належать
дев’ять чинників, що характеризують особистість.
1. Спрямованість особистості, що
включає ідеали, потреби і інтереси.
Урахування інтересів іноземних студентів,
направлених на знайомство з українським способом життя, на вивчення української
мови і спеціальності, підвищує, як показує досвід роботи, ефективність навчально-виховного
процесу.
2. До чинників, що впливають на формування
пізнавальної активності научуваних, належать деякі риси характеру, що
відображають ставлення людини до праці: дисциплінованість, організованість,
наполегливість, уміння долати труднощі, активність. Названі якості
включають таку важливу характеристику людської поведінки, як саморегуляція, яка
полягає в здатності свідомо управляти власними діями і вчинками. Саморегуляція
є важливим інструментом самовиховання особистості.
Управляти названими якостями – означає знайомити студентів з раціональними
прийомами і формами пізнавально діяльності, з алгоритмічними приписами;
створити оптимальні умови для здійснення самоконтролю; суворо реґламентувати обсяг
домашніх завдань з української мови з урахуванням індивідуальних особливостей
темпу роботи научуваних.
Індивідуальні відмінності темпу мовленнєвої діяльності іноземних студентів на
початковому етапі навчання можуть бути такі великі, що на виконання того самого
завдання, як було виявлено в процесі експериментального навчання, студентові, який
працює у високому темпі, треба витратити дві години, тому, хто працює в
середньому темпі, – три години і в низькому – дев’ять годин [4].
3. Щоб задовольнити потребу у вивченні української
мови, іноземні студенти повинні бути товариськими. Необхідно виховувати
у них відчуття інтернаціоналізму, сприяти подоланню національної замкнутості,
встановленню дружніх контактів з українцями.
4. Серед якостей, що характеризують ставлення научуваних
до себе, важливим є почуття власної гідності. Наявність цієї якості
примушує студента виявляти вольові зусилля, бути наполегливим у подоланні
труднощів, доводити розпочату справу до кінця.
Почуття власної гідності характерне для більшості іноземних студентів. Щоб
підтримати це почуття, викладач повинен зробити научуваного активним, свідомим
учасником навчального процесу, навчити його самоврядування, внаслідок чого
студет має перетворитися з об’єкта на суб’єкт управління.
5. Крім перерахованих якостей, що становлять
риси характеру і піддаються формуванню і зміні, слід мати на увазі, що деякі
істотні індивідуальні відмінності можуть бути практично незмінними, але їх урахування
в навчальному процесі необхідне.
До таких відмінностей належить індивідуальний стиль діяльності, під
яким мається на увазі «зумовлена типологічними особливостями стійка система
способів, що усталюються у людини, яка прагне якнайкращого здійснення цієї
діяльності» [3, 51].
6. Іноземним студентам
властиві характерні особливості психічних процесів – уваги, сприйняття, пам’яті,
мислення.
Управляючи пізнавальною
діяльністю научуваних, викладач повинен створити найсприятливіші умови для проминання
цих процесів.
Активізація уваги досягається у тому випадку, коли навчальний матеріал
включає істотні, головні моменти, що дають можливість шляхом спостереження над
фактами мови виробити «чуття мови», мовну здогадку. Питання про метод
спостережень над фактами мови неодноразово висвітлювалось такими педагогами і
методистами, як Ф. І. Буслаєв, І. І Срезневський, К. Д. Ушинський,
Л. В. Щерба, О. М. Пєшковський та ін.
Метод цілеспрямованих спостережень повинен посісти значне місце в процесі
пізнавальної діяльності як шлях активного зорового і слухового сприйняття
мовних фактів, який підводить до узагальнень. Отже, в процесі управління
пізнавальною діяльністю необхідно широко використовувати засоби зорової і
слухової наочності.
7. Іноземний студент у процесі навчання
повинен багато запам’ятовувати. Завдання викладача полягає в тому, щоб,
враховуючи індивідуальні особливості пам’яті, вказати найраціональніші шляхи її
тренування. З усіх видів пам’яті існує велика література (П. П. Блонський,
Л. С. Виготський, П. І. Зінченко, О. М. Леонтьєв,
О. О. Смирнов, Н. І. Рижкова та ін.). Для досягнення
максимальної ефективності запам’ятовування виучуваного матеріалу, необхідно
забезпечити постійний усвідомлений самоконтроль над процесом засвоєння, завдяки
чому формується навичка мовленнєвої діяльності, а це може бути досягнуто шляхом
використання в навчальному процесі програмованих підручників і навчальних
посібників, комплексу технічних аудіо-візуальних засобів і навчальних
пристроїв.
У виробленні навички, як показав ряд досліджень, вирішальна роль належить
не багатократному повторенню, а розумінню доцільності і ефективності здійснюваних
дій [1; 2].
8. У процесі навчання української мови
удосконалюється мислення студентів. Логічною основою розумової
діяльності є аналіз і синтез, порівняння, виділення істотних ознак,
використання індукції і дедукції.
Необхідно навчити іноземних студентів активно сприймати мовні факти,
здійснюючи їх аналіз, групування, систематизацію, виділяти головне і
другорядне, порівнювати факти української мови і зіставляти їх з фактами рідної
мови, в чому також виявлятиметься індивідуальний підхід.
9. Досвід роботи показує, що в основі індивідуальних відмінностей научуваних
лежить також метод, за яким вони вивчали іноземні мови на батьківщині, і
який справляє певний вплив на індивідуальні методики вивчення української мови.
Так, африканські студенти, аспіранти, що вивчали англійську мову за прямим
методом і звикли до імітативного повтору, до
заучування моделей, блоків, до роботи з використанням підстановлювальних
таблицях, відчувають утруднення, працюючи за свідомо-практичним методом.
Студенти-африканці з французькою мовою-посередником, які знайомі з
аудіо-візуальним методом, вивчали мову шляхом спонтанного вживання мовленнєвих
зразків і звиклі до усної роботи, відчувають утруднення під час аналізу мовних
фактів і письмового вираження своїх думок.
Латиноамериканські студенти, які користувалися в процесі вивчення мови переважно
перекладно-граматичним методом і звиклі до дослівного перекладу, до заучування
правил та прикладів до них, також не привчені до аналітичної роботи, що
забезпечує усвідомлення матеріалу.
І зовсім особливим, маловивченим з погляду можливості адаптації до
свідомо-практичного методу є континґент в’єтнамських студентів, які на
батьківщині вивчали як іноземну мову найчастіше китайську.
Труднощі, які відчувають в’єтнамці в процесі вивчення української мови, зумовлені
типологічними відмінностями української і в’єтнамської мов. У зв’язку з тим, що
у в’єтнамській мові відсутня словозміна, в’єтнамські студенти оперують українськими
словами як чимось готовим, неподільним і, зазнаючи великі труднощі під час
аналізу мовних фактів, прагнуть запам’ятати і відтворювати напам’ять великі
відрізки тексту.
Отже, початковий період навчання української мови – це період критичного
перегляду научуваними методичної системи, що усталилася протягом ряду років, і утвердження
нових методів, серед яких провідна роль належить свідомо-практичному методу.
До навчального процесу слід підходити як до складної динамічної системи, в
якій у тісному зв’язку перебуває закономірне і випадкове, індивідуальне і
загальне, основне і другорядне і багато інших чинників.
Єдність колективного і індивідуального при її відповідній спрямованості є
великою виховною силою. Дотримання цього принципу припускає добре знання
викладачами індивідуальних особливостей кожного научуваного і їх урахування в
теорії і практиці викладання української мови студентам-іноземцям.
Література:
1. Артемов
В. А. Лекции по психологии. – Харьков: ХГУ, 1958. – 180 с.
2. Зинченко П. И. Непроизвольное запоминание. – М.: Изд. Акад. наук
РСФСР, 1961. – 562 с.
3. Климов Е. А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от
типологических свойств нервной системы. К психологическим основам научной
организации труда, учения, спорта. – Казань: Изд. Казан. ун-та, 1969. – 278 с.
4. Прядина Л. А. Организация
самостоятельной работы при обучении студентов-иностранцев на подготовительном
факультете (На материале русского языка): Автореф. дис. ... канд. пед. наук. – Киев, 1977. – 28 с.
5. Психологические исследования общения / В.А. Кольцова,
А.А. Бодалев, Г.А. Ковалев и др. – М.:
Наука, 1985. – 344 с.
6. Психологические
исследования познавательных процессов и личности: Сб. ст. /Отв. ред. Д. Ковач и
др. – М.: Наука, 1983. – 216 с.
7. Психологические
особенности личности. Общая психология / Под
ред. Н. М. Петровского. – М.: Просвещение, 1970. – 320 с.
8. Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання. Вибрані твори: У 2-х т. – К.: Рад. шк., 1978.
– Т. 1. – 471 с.