Нікітенко К.В.
Донецький національний технічний університет.
«КУРКУЛЬСЬКИЙ БАНДИТИЗМ» В ДОНБАСІ (1919-1921
рр.).
Навесні 1919 р. на території УСРР
було введено жорстку економічну політику під назвою «воєнний комунізм». Однією
з найважливіших складових нової політики стала продрозкладка – примусові реквізиції
селянського хліба. З метою розколу українського села на ворогуючі угруповання
та створення опори новому режиму у травні 1920 р. було прийнято декрет про організацію
комітетів незаможних селян (КНС), які фактично стали органами радянської влади
на місцях. Вже на перше листопада 1920 р. було створено 10799 комнезамів. Їхні члени звільнялись від
податків, мали переваги при розподілі землі й отримували певний відсоток конфіскованої
у «куркулів» власності. На кінець року КНС діяли в кожному третьому українському селі.
Впровадження продрозкладки привело
до масового опору селянства. Виникла велика кількість озброєних угруповань, які
нараховували від кількох осіб до десятків
тисяч. Усі ці формування офіційно називалися „бандами”. Хоча у повстанському
русі брали участь практично всі верстви села (окрім найбідніших), в радянській пропаганді
він був затаврований як «куркульський». За офіційними даними наприкінці 1920 р.
в Україні виступало проти Радянської влади близько 50 тис. селян, які мали на
своєму озброєнні гвинтівки, кулемети та гармати. «Село не з нами!», – з
тривогою відзначив головраднаркому Х.Раковський. В.Ленін, проаналізувавши
ситуацію, у жовтні 1920 р. невтішно констатував: «Ми беремо хліб з Сибіру,
беремо хліб з Кубані, але не можемо взяти його з України, бо там кипить війна,
і Червоній Армії доводиться боротися проти банд, якими вона кішить».
Надзвичайно активно діяли селянські
повстанські загони на території Донецької губернії. За даними лише по Старобільському
повіту на початку 1921 р. воювали загони: Лимаренка Андрія - нараховував 250
піхотинців та 50 вершників, мали на озброєнні 10 кулеметів; Зайцева та Волоха –
80-100 бійців на тачанках. Окрім цього, ще декілька військових формувань по
20-50 бійців, а також ще один загін Зайцева.
Вісті з села нагадували військові зведення.
Члени комітетів незаможних селян в губернії гинули сотнями. Для прикладу можна
навести дати вбивств, які здійснювали члени банди Каменюки: 27.11.1920 р.,
21.12.1920 р., 16.03.1921 р. (2 особи), 25.03.1921 р., 28.03.1921 р., 28.05.1921 р. (2
особи), 05.06.1921 р. (4 особи), 9.06.1921 р., 21.07.1921 р. та члени банди Зайцева: 10.01.1921
р., 6.03.21 р., 6.05.21 р., 20.05.21 р., 21.05.21 р., 25.05.21 р., 7.06.21 р.
та ще 5 незаможників без конкретної дати загибелі у 1921 р.
На боротьбу з селом радянською владою було кинуто всі сили: Червону
Армію, міліцію, частини особливого призначення. По селах відбувалося озброєння членів
КНС. І всеукраїнський з’їзд КНС прийняв постанову про створення у кожному повіті України кавалерійської
сотні з незаможників. Перемога над Білою Армією дозволила залучити до
боротьби досвідчених військових
командирів: В.Блюхера, П.Дибенка, Г.Котовського та інших. За наказом
командувача Збройних сил України та Криму М.Фрунзе у 1921 р. в усіх частинах ЧА
було заведено спеціальні журнали військовий дій, в які заносилася вся
інформація по сутичках з бандами. Для боротьби з селянами у січні 1921 р. створено
мережу нарад по боротьбі з бандитизмом. Перша Всеукраїнська нарада КП(б)У (травень
1921 р.) постановила: „Щоб наради по боротьбі з бандитизмом засідали,
принаймні, двічі на тиждень, а в особливо бандитських районах і частіше”.
Рішеннями місцевих органів влади на
Донеччині організовувалися судові
«надзвичайні трійки». Так, Маріупольський виконком у травні 1921 р. постановив
створити таку трійку «у зв’язку з невщухаючим в повіті бандитизмом та протидією
кулацького елементу» з правом виносу вироку «аж до вищої міри». Членами трійки
було призначено тов. Патрушева, Ярощука, Уралова.
Однак, військові дії на селі не
вщухали. Навпаки, каральні акції та широке застосування «вищої міри»
породжували активну протидію. Червоний терор провокував ланцюгову реакцію у
відповідь. На селі повстанці знищували всіх представників радянської влади.
Так, у червні 1921 р. загін Каменюки, намагаючись вирватися з оточення
червоноармійських частин, окрім боїв з регулярною армією залишав за собою кривавий
слід винищеного партійно-радянського активу. У селі Щегловці 22 червня бійцями цього
загону були вбиті міліціонер та три
активісти. Наступного дня в селі Картушино – знищено голову виконкому та
землемера, в селі Ілларії вбито воєнкома та двох активістів тощо. Незважаючи на
значні втрати – понад півтори сотні вбитими та полоненими, а також те, що
довелося кинути 2 гармати, загону вдалося вирватися з оточення та зберегти
близько 150 вершників і кулемети.
Окрім уже названих на території
Донецької губернії у 1919-1921 рр. діяли також великі та дрібні загони:
Білокобильського, Блохи, Каменєва,
Карлова, Колесникова, Лодиря, Махна, Фоми Повстанчеського, Саєнка,
Солодова, Тяпкіна, Ященка та багатьох
інших.
Влітку 1921 р. терор проти представників
радянської влади набув великого розмаху. Так, 14 липня 1921 р. в селі
Скотоватому вбито секретаря комосередку та радянського активіста. 16 липня у
Горлівці загинули два червоноармійці і два міліціонери. В той же день у Бешево
вбили п’ятьох
людей, на станції Кутєйниково вбили трьох комсомольців, голову карного розшуку
та члена комнезаму. 19 липня на хуторі Медвеженському загинув інструктор
Грушевського парткому тощо. Вирішальним моментом стала „цілковита підтримка
сільським населенням” повстанського руху.
У 1921 р. в ряді губерній України (в
тому числі й на Донеччині) почався голод. Сучасні дослідники наголошують на
його каральній функції – впливовому удару по селянському повстанському русі. Дану
точку зору – покарання голодом, підтверджує й той факт, що тільки за перший
тиждень червня 1921 р. Постійна нарада по боротьбі з бандитизмом при РНК УСРР
тричі розглядала питання „Про продовольчі репресії бандитських гнізд”.
Наслідком цих засідань стала інструкція щодо проведення репресій продовольчого
характеру проти українського селянства. Наслідки каральних акцій вразили своїм
розмахом та жорстокістю.
У зверненні до Центральної комісії допомоги
голодуючим керівники Донецького губвиконкому свідчили: «Голод в Донбасі набрав
жахливих розмірів. Голодує до 500 тис. людей. Селяни у відчаї риють собі
могили, не відчуваючи реальної допомоги. Досі з центру не одержано ні зернини».
Хлібом постачався лише міський пролетаріат – робітники шахт, з сіл Донеччини
хліб навпаки вивозився. На 15 січня 1922 р. з губернії було викачано 120 тис.
пудів хліба. Зрозуміло, що в умовах терору та голоду повстанські загони, не
маючи перспектив та можливостей подальшої боротьби, були або знищені, або
самоліквідовувалися.
Отже, каральними акціями антибільшовицький повстанський рух опору в
українському селі було подолано. Однак, пряма загроза втратити владу змусила
правлячу партію відмовитися від «воєнного комунізму» і замінити продрозкладку –
продподатком. Так 1921 р. став першим роком переходу до непівського
реформування.
Про автора:
Нікітенко Костянтин Вікторович
асистент кафедри історії і права
Донецького національного технічного університету.
Коло наукових інтересів: Україна в умовах нової економічної політики
(1921-1928 рр.).
Основні публікації:
1) Кредитування приватних
підприємств України в роки НЕПу (1921-1928 рр.) // Історичні і політологічні
дослідження. - 2004. - №4. – С. 83-89.
2) Ставлення в суспільстві
радянської України до приватних підприємців в умовах НЕПу // Там само. - 2005.
- №2. – С. 102-108.
3) Роль кредитування промислової
кооперації України в умовах НЕПу // Схід. - 2006. - №1. – С. 60-63.
4) Боротьба партійно-господарчих
державних органів за „радянське обличчя” промислової кооперації в Україні
1920-х рр. // Схід. – 2006. - №2. – С. 65-68 та ін.
Домашня адреса: