Секція: «Педагогічні науки»

Підсекція №6 «Соціальна педагогіка»

Коленіченко Т.І., здобувач ЧДІЕУ

Адаптація людей похилого віку до нових соціальних умов

Усвідомлення вікового зниження фізичної та психічної сили – початок формування нового психосоціального статусу похилої людини. Важливим на цьому етапі є зменшення особистісної соціальної ролі та відповідних змін по відношенню зі сторони оточуючих.

В старості як і в будь-якому віці життя людини не усвідомлюється без суспільних відносин. Зміст існування в цьому суспільстві зводиться до того щоб бути йому корисним. Бездіяльність в старості сприймається як відмова від індивідуальності. Обмеження з віком фізичних можливостей, відповідно відображається і в психічній сфері похилої людини, визначаючи таким чином свою точку зору на своє місце в суспільстві. Цей фактор є важливою умовою формування в старості нової життєвої позиції, яка направлена на відмову від минулих спрямувань, соціальної активності та затвердженням в новій соціальній ролі. Формування нової життєвої позиції має свій активний початок.

Проблема людей похилого віку є активним вивченням психологів, соціальних педагогів, філософів, медиків. Вагомий внесок у справу вивчення проблем людей похилого віку зробили Ануфрієва Р., Білий О., Букіна Т., Волкова Т., Зайцева В., Зозуля Г., Ковальова Н., Козлова Т., Комли М. і т.д.

На сьогоднішній день, піклуючись про людей похилого віку держава створює системи соціального забезпечення в Україні (будинки-інтернати для людей похилого віку, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни та праці). Основними видами соціального забезпечення в Україні є: пенсії, соціальні допомоги, соціальне обслуговування.

Ми зосередимо свою увагу на такому виді соціального забезпечення як соціальне обслуговування. Це такий вид соціально забезпечення який реалізується в різноманітних формах. Соціальне обслуговування являє собою надання підтримки матеріального характеру, у вигляді позитивних дій з боку відповідних державних органів на користь непрацездатної особи. Наприклад, утримання в будинках-інтернатах для осіб похилого віку. Зазначимо, що будинки-інтернати для людей похилого віку є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Людина, яка потребує допомоги може її отримати. Змінюючи одне соціальне оточення на інше, тобто змінюючи мікросередовище людина по різному проходить процес адаптації. Цей процес великою мірою залежить від тих умов і того середовища в якому вона раніше перебувала. Так, якщо людина похилого віку жила в сім‘ї, де були діти, онуки – вона набагато важче переносить процес адаптації, а інколи взагалі не витримуючи покидає заклад соціального обслуговування. Ті люди, які раніше були самотні, досить швидко адаптуються до нових соціальних умов. Бо саме в таких закладах вони відчувають свою значущість і потрібність в цьому світі. Розглядаючи процес підготовки людини похилого віку до засвоєння нових умов, які сворюють пансіонати соціального обслуговування, треба мати на увазі, що прийняття на кожному етапі життєвого шляху нових та залишення старих ролей, так само як і адаптація до зміни їх змісту та співвідношення, вимагає від індивіда відповідної підготовки, тобто соціалізації. При цьому рольову визначенність можна розглядати тільки в якості фактора адаптації, бо її значення для успішної орієнтації досить велике. Таким чином, рольова адаптація є однією із складових соціальної адаптації особистості. Важливою подією є зміна одного мікросередовища на інше, що ставить перед особистістю нові задачі. В разі успішного вирішення цих задач особистість буде адаптована до нової соціальної ситуації.

Велика відповідальність відводиться соціальному працівникові, який працює з людьми похилого віку. Адже саме він має можливість вплинути на свідомість старенької людини через емоційну сферу задля того, щоб зробити процес адаптації безболісним. Вибираючи методи роботи з людьми похилого віку соціальний працівник має брати до уваги особливості емоційної сфери, щоб мати можливість впливу на неї. Робота соціального працівника має бути направлена на ту сторону психічної діяльності, яка і складає сферу її особистісних цінностей. Практично задача полягає у визначенні об‘єму та характеру повсякденної зайнятості. Головна роль тут має бути відведена самій людині похилого віку.

Людина похилого віку схильна до негативних емоцій. Оскільки змінились її соціальний статус, мікросередовище в якому вона знаходилась, ролі, які вона виконувала, знизилась соціальна та біологічна адаптивність, працеспроможність, продуктивність діяльності та погіршився її фон самопочуття. Неспроможність старої людини щось робити для інших викликає у неї почуття неповноцінності, роздратованості та бажання сховатися, котре в майбутньому переросте в байдужість до навколишнього світу. Саме цього процесу не повинен допустити соціальний працівник. В будинки для людей похилого віку потрапляє велика кількість людей вже з проявами негативного процесу. Таким чином, головна задача соціального працівника показати людині світло в кінці тунелю, показати її значущість для цього світу. Головні завдання, які постають перед соціальним працівником: надавати допомогу у вигляді організації дозвілля; активізувати комунікативну сторону спілкування; зробити процес входження людини в нову соціальну групу безболісним; організувати діяльність людини похилого віку так, щоб вона отримувала емоційне задоволення (вплив соціально працівника на емоційну сферу через індивідуально – особистісний підхід дає можливість зрозуміти людині свою соціальну значущість); організувати особистісну працю людини похилого віку як головного показника досягнення емоційної стабільності, а відповідно успішної адаптації.

Дослідження процесу психологічної адаптації похилих людей відбувалося в руслі не тільки соціальної педагогіки, але і психології. При сприятливих формах психічного старіння образ життя повністю пристосовується до змін в старості зовнішніми та внутрішніми умовами. У разі несприятливого, хворобливго психічного старіння питання адаптації похилих людей стає клінічним питанням.