Дягілєв О. В.

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого

кафедра Конституційного права України

Лобіювання в Україні та за кордоном : проблеми законодавчого регулювання.

Держава, здійснюючи величезний вплив на життя суспільства та окремих його громадян, не є ізольованою від об`єктів управління. В свою чергу суспільство, в особі окремих громадян, їх об`єднань, намагається впливати на процес прийняття та здійснення державою рішень. Це явище, що складає невід`ємний політико-правовий інститут демократичної системи, називається лобізмом.

Цей процес, тобто лобіювання конкуруючими “групами впливу” своїх інтересів в органах державної влади, може мати місце як при розробці, обговоренні та прийнятті законів (законодавче лобіювання), так і при здійсненні прийнятих рішень та прийнятті підзаконних актів (виконавче лобіювання) і навіть у ході реалізації правосуддя (судове лобіювання). Об`єктами лобізму стають: парламент, уряд, структури президента, центральні органи виконавчої влади, органи державної влади на місцях, органи місцевого самоврядування, суд, правоохоронні органи. Методи здійснення такого впливу різні, від цілком законних – підготовка альтернативних проектів нормативно-правових актів, надання інформації по обговорюваному питанню, ініціювання суспільного обговорення через ЗМІ, до відвертого підкупу, шантажу, погроз.

Крім зовнішнього лобіювання, тобто такого, коли “групи впливу”, не мають своїх представників в органах влади, що лобіюються, має місце так зване внутрішнє лобіювання, коли питанням прийняття необхідних для „груп впливу” рішень займаються державні чиновники, депутати різних рівнів.

Вказане явище має як позитивні, так і негативні риси. До позитивних рис лобізму слід віднести: 1) підсилення легітимності парламенту, становлення його як відкритого, представницького органу; 2) створення додаткового інструменту самоорганізації та впливу громадянського суспільства; 3) своєрідна роль посередника між державою та громадянами; 4) лобізм є одним з механізмів артикуляції прав меншин, доповнює конституційну систему демократичного представництва; 5) виступає як один з засобів досягнення компромісу.

Проте, є і певні негативні риси лобіювання: 1) лобізм може виступати засобом неправового впливу на органи державної влади; 2) бути чинником розвитку і захисту інтересів окремих груп на шкоду суспільним інтересам та стати виявом соціальної несправедливості; 3) призвести до дисбалансу інтересів; 4) блокувати дійсно необхідні управлінські рішення; 4) підмінювати інститут народовладдя механізмом впливу окремих владних груп, тощо.

Якщо звернутися до практики іноземних держав у цій сфері, то необхідно відзначити, що вона досить різноманітна. У цілому ряді країн світу лобізм урегульований на рівні закону – США, Канаді, в ФРН – на рівні підзаконних актів. В Російській Федерації лобізм не врегульований на загальнофедеральному рівні, проте, в Краснодарському краї з 1995 р. діє крайовий Закон «Про правотворчість» одна із глав якого носить назву: «Лобізм в законотворчості краю». В інших країнах лобізм прирівняно до корупції – Індія. Якщо розглянути практику нормативного регулювання лобіювання, то на думку фахівців, найбільш реально відображує політико-правові реалії, містить прозору процедуру виконання та має найбільший практичний ефект нормативно-правове регулювання цього питання в Німеччині.

З огляду на існуючі позитивні та негативні риси досліджуємого політико-правового явища, а також наявні факти як неприхованого лобіювання приватних інтересів, так і багатьох випадків „тіньового” лобізму в Україні, назріла необхідність правового оформлення вже реально існуючого суспільно-політичного інституту.

Вважаємо доцільним нормативно врегулювати це питання у вигляді Закону України “Про лобіювання в Україні”, в якому можна було б закріпити: 1) визначення поняття лобіювання, а також лобіста, як фізичної, так і юридичної особи; 2) визначити порядок взаємодії з клієнтами та органами державної влади і місцевого самоврядування; 3) розповсюдити сферу дії закону на лобістську діяльність в органах державної влади і місцевого самоуправління, заборонивши таку в суді та правоохоронних органах; 4) розглянути внутрішній лобізм, легалізувати його в законодавчому та представницьких органах, передбачити обов'язок депутатів перед обговоренням питань оголошувати свою зацікавленість. Контроль за внутрішнім лобізмом покласти на профільні комісії (комітет) з питань регламенту та етики; 5) закріпити в Законі прийнятні методи лобістської діяльності і ввести санкцію за протиправні методи лобіювання; 6) закріпити права лобістів, порядок їх реєстрації з метою стимулювання виходу з „тіні”.

Дягілєв Олексій Володимирович,

м. Харків, 61096, пр-т Героїв Сталінграда, б. 177-А, кв. 36.

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого,

здобувач кафедри Конституційного права України