УДК 338.439

Булат Марія Андріївна

аспірантка ННЦ «Інститут аграрної економіки»

Української академії аграрних наук

Зарубіжний досвід країн щодо регулювання бюджетної політики в агропромисловому комплексі

Для того, щоб визначитись щодо бюджетної політики зарубіжних країн стосовно агропромислового комплексу потрібно розглянути їх системи бюджетного устрою, зв'язок між бюджетами всіх рівнів, ступінь розподілу функцій між бюджетами, простежити схожі та відмінні риси бюджетної політики [2, с. 528].

На думку автора , важливою структурною характеристикою бюджетної системи держави є ступінь її централізації. Певний вплив на структуру бюджетної системи в цьому сенсі має ступінь централізації влади в країні, що закріплено її державним устроєм. У федеративних державах централізація влади і бюджетної системи значно нижча, ніж в унітарних.

Однак, в зв’язку з тим, що в бюджетних системах розвинутих країн відсутня організаційна єдність, частка центрального бюджету в консолідованому бюджеті не визначає ще частки всіх інших (головним чином місцевих) бюджетів.

Іншим важливим показником централізації (децентралізації) бюджетної системи є частка трансфертів бюджету центрального уряду в бюджети місцевих органів влади. За їх питомою вагою в поточних доходах названих бюджетів можна зробити висновок про ступінь їхньої залежності від центральної адміністрації. Оберненим показником є ступінь фінансової автономії місцевих бюджетів від бюджету центральної адміністрації. Вона розраховується шляхом ділення власних (закріплених) доходів місцевого бюджету на його поточні доходи і виражається у відсотках.

Статистичний аналіз показує, що в світі є ряд держав, в яких бюджети наділені дуже високою фінансовою автономією, тобто практично не залежать або слабо залежать від бюджету центральної адміністрації. Це Ісландія, США (включаючи штати), Люксембург, Ісландія, Австрія, Швеція. В зазначених країнах фінансова автономія бюджетів знаходиться в інтервалі від 99,2 до 72,8 % відносно. У Німеччині, Японії, Франції, Фінляндії, Бельгії і Данії фінансова автономія бюджетів коливається від 68 до 56 %.

Слід зазначити, що в багатьох країнах бюджетні дотації застосовуються як інструмент вирівнювання, хоча останнє може здійснюватися і безпосередньо між територіальними колективами.

Ефективність функціонування системи бюджетних трансфертів в окремих країнах прямо пов’язана із ступенем досконалості та усталеності нормативної бази, що їх регулюють. Рівень нормативної бази дуже відрізняється. Серед країн із сформованою базою, яка переглядається дуже рідко, можна відзначити Німеччину, Францію, Швецією. У Франції, наприклад, основні види бюджетних трансфертів визначаються спеціальними законами, які зведені в Адміністративний кодекс місцевому самоврядуванню, Кодекс комун тощо.

Цікавим, на думку автора , є також досвід регулювання економіки сільського господарства в розвинутих країнах світу. Так , наприклад , в США діють спеціальні програми підтримки фермерів, що здійcнюютьcя через Міністерство сільського господарства. Ці програми спрямовані на забезпечення стабільності зростання цін на продукцію сільського господарства й прибутків фермерів.

Основними кредитними інститутами, що здійснюють фінансову підтримку сільськогосподарського виробництва з використанням коштів федерального бюджету та суспільних ресурсів, є: Система кредитування фермерів (СКФ), Адміністрація у справах фермерів (АФС) та Товарно-кредитна корпорація (ТКК).

Крім державної фінансової підтримки, виробники аграрної сфери США отримують приватні кредити від комерційних банків, кредитних асоціацій, страхових компаній, фірм тощо[1,с.54-59].

Ще одним вагомим інструментом забезпечення стабільності прибутків у сільськогосподарському виробництві є страхування ризиків, яке має на меті захист аграрних підприємств від фінансових втрат у разі стихійного лиха або інших несприятливих умов, які є характерним явищем для цієї галузі.

Отже, в розвинутих країнах світу за допомогою гнучкої системи оподаткування вдається акумулювати кошти для створення державних і місцевих бюджетів, а також стимулювати розвиток різних галузей та сфери підприємництва.

Слід також зазначити, що в розвинутих країнах держава виділяє великі суми фінансових ресурсів на проведення науково-технічних розробок і надає належну допомогу для впровадження їх у сільське господарство. Водночас в Україні з року в рік частка таких ресурсів не перевищує 1% видаткової частини бюджету на розвиток сільського господарства[1,с.75-78].

За результатами вивчення світового досвіду виділимо основні засади фінансової підтримки сільського господарства в зарубіжних країнах:

1. Оскільки основними характеристиками сільськогосподарського виробництва є його сезонність, залежність від погодних умов і стихійних лих, в усіх країнах організовано систему фінансової підтримки виробників цієї галузі.

2. У більшості країн держава бере активну участь у фінансуванні й кредитуванні сільськогосподарської діяльності за допомогою державного регулювання цін, встановлення пільгового оподаткування, надання державних пільгових кредитів і субсидій тощо.

Водночас, з розвитком аграрного виробництва державна підтримка сільськогосподарських підприємств скорочується (наприклад, у США з 2002 року призупинилось пряме субсидування фермерів), а в країнах з перехідною економікою, навпаки, - триває пошук можливих джерел фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств.

Широкого розвитку в розвинутих країнах світу набула система кредитування аграрного сектора, оскільки у сільськогосподарських підприємств високий рівень використання позичкового капіталу.

Державне регулювання сільського господарства за кордоном є складним механізмом, що передбачає засоби впливу на доходи фермерів, структуру сільськогосподарського виробництва, аграрний ринок, соціальну сферу, міжгалузеві відносини, з метою створення економічних правових і соціальних умов розвитку сільського господарства. Даний вплив повинен реалізовуватись через державну, цінову, податкову, кредитну й інвестиційну політику.

Отже, поєднання фінансових можливостей приватних і суспільних кредитно-фінансових інститутів та використання різноманітних державних програм створює сприятливе середовище для функціонування сільськогосподарського виробництва.

Список використаних джерел

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. -К.: Знання-Прес, 2001.

2. Мочерний С.В. політична економія: навч. посібник – К.: Знання-Прес, 2002. – с.322.

3. Саблук П.Т. Аграрна економіка і політика в Україні: підсумки минулого та погляд у майбутнє. Науково-популярні нариси у трьох томах. Т.ІІ Аграрна економіка в умовах демократичного державотворення. - К.: Інститут аграрної економіки УААН, 2001. - 484с.

4. Щекович О.С. Ефективність використання бюджетних коштів підприємствами агропромислового комплексу // Матер. VII Міжнар. наук. практ. конф. „Наука і освіта ’2004”. – 2004. – Т. 16. – С. 75-76.

5. Юрчишин В.В., науково-методологічні та організаційні основи розвитку системи управління аграрним сектором економіки // Економіка АПК, 2003, № 1, с. 17-25.