Безрукова Я.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Інноваційний розвиток промисловості України: тенденції та закономірності

Внесок промислового комплексу в економіку, досягнення Україною рівня технологічно розвинутих країн, наближення якості життя до європейських стандартів визначає ведучу роль і місце промисловості в забезпеченні важливих стратегічних інтересів держави. Реальний економічний стан промисловості України в контексті інноваційного розвитку примушує говорити про нестабільність і уповільнення цього процесу. Так, протягом 9 років об'єми промислового виробництва збільшилися на 40%, майже удвічі зросла продуктивність праці.

Якщо темп зростання реального ВВП в 2004 р. складав 12,15%, то темп зростання об'єму промислового виробництва склав 12,5%. Тобто спостерігалося уповільнення промислового виробництва на фоні зростання реального ВВП, що свідчить про відсутність стабільного процесу використовування науково - технічного потенціалу галузей промисловості. В 2006 р. темпи зростання ВВП складали 102,6% [2,83]. Уповільнення зростання відбувалося, в основному, через зменшення інвестиційної і зовнішньої складової економічного розвитку, що привело до зниження виробництва коксу і продуктів нафтопереробки, металургійної промисловості. На скорочення виробництва останній вплинуло послідовне зниження рівня цін і попиту на світових ринках українського експорту металопродукції. Але все таки промисловість, як і в попередні роки, займає значну частину у виробництві ВВП. Зокрема валова додаткова вартість (ВДВ) добувної промисловості збільшилася на 3,9%, що частково пов'язано із збільшенням здобичі нафти і металевої рудий. В оброблювальній промисловості ВДВ зросла на 2,1%. В 2006 р. збільшили виробництво підприємства харчової промисловості і переробки сільськогосподарських продуктів за рахунок сприятливої кон'юнктурі зовнішніх ринків для експорту вітчизняного продовольства, а також зростанню споживацького попиту на продукцію галузі.

В 2006 р. відбулося зниження основних економічних показників. Головна причина це відсутність стабільної стратегії розвитку країни, яка привела до нестабільності і ситуативність економічних процесів. Слід зазначити, що інноваційні чинники економічного зростання до цього часу не знайшли необхідного місця в програмних документах і реальних діях державної влади. Свідоцтвом цього є характеристика інноваційної діяльності промислових підприємств. Особливо вражаючим є показник питомої ваги підприємств, які упроваджували інновації в 2006 р. (8,2%), що нижче за порогове значення (25%), і набагато нижче за аналогічний показник розвинутих країн (70-80%).

Такий стан справ в інноваційній діяльності впливає на динаміку промислового виробництва. Якщо позитивною можливо вважати тенденцію, що торкається збільшення темпів зростання продукції оброблювальної промисловості порівняно з добувною і особливо темпи зростання продукції машинобудування в цілому і виробництво електричного та електронного устаткування, в 2004 р. зафіксовано найбільший темп зростання порівняно з іншим промисловим виробництвом - 149,3%, то в 2006 р. індекс об'єму продукції машинобудування знизився до 107%, а виробництво електричного і електронного устаткування - до 90,8%.

В порівнянні з розвинутими країнами галузева структура української промисловості дуже обтяжлива виробництвом первинних сировинних ресурсів і напівфабрикатів. В той же час питома вага продукції машинобудування, яка є основою інноваційного розвитку промисловості, нижче, ніж у розвинутих країн в 2-3 рази.

Зазвичай технологічний рівень промислового виробництва характеризується станом, динамікою і ефективністю використовування основних засобів, зокрема високотехнологічного і інноваційного устаткування, а також рівнем і тенденціями інвестування в основний капітал. Позитивна динаміка основних засобів виступає важливим чинником підвищення технологічного рівня виробництва. Так протягом 2000-2006 рр. валове накопичення основного капіталу складає 19,2-22,6% від ВВП, що відповідає рівню розвинутих країн. В економіці, вартість основних засобів організації, які займаються науково - технічною діяльністю, зменшилася з 9,2 млрд. грн. в 2004 р. до 8,7 млрд. грн. в 2006 р. (у тому числі вартість машин і устаткування знизилася за вказаний період з 2,9 млрд. грн. до 2,4 млрд. грн.) [2,85]. Це негативна тенденція, яка позбавляє промисловість грунту для розробки наукоємкої і інноваційної продукції, що приводить до зниження технологічного рівня виробництва.

Отже, темпи оновлення основних засобів в галузях промисловості є такими, які не відповідають її внеску в загальну економічну динаміку. Це свідчить про тенденцію втрати промисловості придбаного в попередні роки технологічного рівня.

Також спостерігається зниження інвестиційної активності в інноваційних виробництвах, що приведе до втрати Україною наявного технологічного рівня. Та виникає парадоксальна ситуація: інноваційна діяльність направлена в основному на оновлення і поліпшення наявних інновацій, що не змінює технологічну структуру економіки.

Виділяють декілька напрямів реалізації інноваційної політики. Перший напрям інноваційного розвитку реалізують шляхом «перенесення» зарубіжних науково - технічних і виробничий - технологічних досягнень в національну економіку через придбання ліцензій і використовування патентів на виробництво сучасного устаткування та конкурентоздатних промислових товарів. Наступним напрямом реалізації промислово - інноваційної політики є упровадження державою спеціального режиму інноваційної діяльності, так званого «нарощування» національних високотехнічних виробництв. Ідется, про підтримку діяльності технопарків і інших інноваційних структур шляхом надання пільг і фінансування програм за рахунок засобів бюджету - потенційно конкурентних виробництв, пов'язаних з «чистими технологіями» і високотехнологічними продуктами, які сьогодні в світі вважають передовими: оптоелектроніка, інформація про комунікації, електроніка, гнучке автоматизоване виробництво, передові матеріали, ядерні технології. Для України найприйнятнішої була б стратегія «нарощування» національних високотехнічних виробництв зосередиться, і забезпечувати державну підтримку галузей, які орієнтуються на ринки ядерних технологій, збройової і військової техніки, аерокосмічних апаратів і передових матеріалів.

Ще одним напрямом інноваційного розвитку промисловості є кластеризація. Під кластером інноваційної активності розуміється сукупність базисних нововведень, сконцентрованих на певному відрізку часу і в певному економічному просторі [3,12]. Кластеризація здійснюється шляхом формування технопарків, спеціалізація яких не повністю злагоджена з визначеними Міністерством економіки України перспективними виробництвами, здатними привести до якісних змін в структурі економіки.

Першими прикладами становлення нових організаційних форм є створення аграрно - промислового кластера «Поділля Перший», який успішно реалізує інноваційну стратегію в своїй галузі. Також слід звернути увагу на процеси зародження найважливіших центрів створення майбутніх кластерів, а саме: кооперації крупних промислових підприємств з відповідними науково - дослідницькими центрами. Наприклад, такі кооперативні структури створені ЗАТ «Новокраматорській машинобудівний завод», ВАТ «Мотор - Січ», державне підприємство «Науково - виробничий комплекс газотурбобудівництво «Зоря - Машпроєкт». В цих організаційних структурах дослідження в основному направлені на рішення галузевих проблем (проведення модернізації устаткування, розробка нових видів устаткування і ін.). Наприклад, ЗАТ «Новокраматорській машинобудівний завод» має конструкторсько-виробничий центр «НКМЗ - Автоматика» з проектним - конструкторським відділом.

Результати упровадження инноваційно - інвестиційної моделі розвитку в промисловості України протягом 2001 - 2006 рр. є не значним. По-перше, інноваційна активність, як підприємств, так і держави знижується. В других, знижуються об'єми експорту високотехнологічної продукції на світовий ринок. В 2006 р. експорт складав 1,45 млрд. поділ. США - це лише 0,05% світового ринку і 4,8% від всього експорту України, хоча потенціал вітчизняного експорту високотехнологічної продукції значно більший і оцінюється приблизно в 10 - 15 млрд. поділ. США, або 0,3 - 0,5 % світового експорту. Однією з важливих причин недостатнього використовування інноваційного потенціалу є відсутність адекватних організаційно - економічних структур, які б стимулювали його реалізацію.

Література:

1. І.В. Зятковський Державна підтримка нових форм інноваційної діяльності промислових підприємств. // Актуальні проблеми економіки № 6 (72), 2007, стор. 73-81.

2. Л.І. Федулова Інноваційний розвиток промисловості України.// Актуальні проблеми економіки № 3 (69), 2007, стор.83- 97.

3. О.І. Гуменюк Кластери як організаційна структура інноваційно – інвестиційної моделі розвитку промисловості. // Актуальні проблеми економіки № 2 (68), 2007, стор. 9 – 19.