Любченко Олег
Секція
«Педагогіка»
Студент групи МІ-5 педагогічно-індустріального
факультету
Активізація пізнавальної діяльності учнів – одна з найважливіших проблем психолого-педагогічної науки і практики. Доцільність активізації навчально-пізнавальної діяльності підкреслював ще в XVII ст. Ян Амос Коменський. Найбільшою педагогічною помилкою вчителів він вважав їх прагнення навчити учнів “дивитись чужими очима, мислити чужим розумом” і пропонувати їм знання в готовому вигляді. На його думку, одна з основних задач вчителя – “всіма можливими засобами необхідно запалювати в дітей гаряче прагнення до знань і до навчання”. В роботах К.Д.Ушинського також неодноразово підкреслювалась важливість у навчальному процесі активності і самостійності учнів, зверталась увага на те, що головна роль вчителя – керувати і спрямовувати їх роботу, “передати учню не тільки ті або інші знання, а й розвити в ньому бажання та здатність самостійно, без вчителя набувати нові знання”.
Слід розвивати пізнавальну активність учнів, – підкреслював
прогресивний американський педагог Дж. Брунер. Він писав про те, що суспільству
потрібні не “ходячі бібліотеки”, а люди, що вміють думати, шукати та знаходити
власні рішення, а для цього є лише один шлях – учіння повинно бути актом
відкриття.
Крім теоретичного обґрунтування, доцільність активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів була предметом досліджень експериментальної психології у другій половині ХІХ ст. Як відмічає М.В.Мєтєльський, німецький психолог В.Вундт довів, що кожного разу, коли відбувається пасивне сприйняття готових понять, у людини з’являється фізіологічне почуття невдоволення, почуття неприємного, але кожного разу, коли відбувається активне напруження, прагнення до певної мети, виникає почуття задоволення, яке спонукає до подальшої пізнавальної діяльності.
Необхідність і доцільність активізації навчальної діяльності учнів та її сутність були більш детально обґрунтовані в останні 40-50 років у психолого-педагогічних та методичних дослідженнях. В процесі цього обґрунтування були уточнені поняття і зміст пізнавальної активності та активізації пізнавальної діяльності учнів.
Питання обґрунтування сутності пізнавальної активності учнів у процесі
навчання знайшли відображення в роботах дидактів, психологів, методистів:
Ю.К.Бабанського, Д.В.Вількеєва, Груденова Я.І., М.А.Данилова, В.І.Євдокимова,
М.І.Єнікеєва, Л.В.Занкова, З.І.Слєпкань
та ін.
Зокрема у працях Д.В.Вількеєва, М.І.Махмутова, Н.О.Половникової,
І.Ф.Харламова та ін. підкреслюється вольова, емоційна настроєність суб’єкта як
важливий показник активності. Так, у праці Н.А.Половникової, пізнавальна активність визначається як
готовність (здатність і прагнення) до енергійного опанування знань при
наполегливих, систематичних вольових зусиллях. У Д.В.Вількеєва під пізнавальною
активністю розуміється психічний стан, який виявляється в настроєності на
розв’язування інтелектуальних завдань, а у І.Ф.Харламова активність
визначається як стан учня, який характеризується прагненням до навчання,
розумовим напруженням і виявом вольових зусиль у процесі опанування знань. М.І.
Махмутов визначає активність як виявлення в навчальному процесі вольової, емоційної,
інтелектуальної сторін особи.
Б.В.Єсипов, говорячи про активність, має на увазі перетворювальне
ставлення індивіда до об’єктів його пізнання. “Пізнавальна активність – це
свідоме, цілеспрямоване виконання розумової або фізичної роботи, необхідної для
опанування знаннями, вміннями та навичками”, а Л.П.Аристова уточнює, що
пізнавальна активність – це виявлення перетворювального, творчого ставлення
індивіда до об’єктів пізнання, що передбачає наявність таких компонентів
активності як вибір підходу до об’єктів пізнання, постановку мети після вибору
об’єкта, завдання, яке необхідно виконати, перетворення об’єкта в наступній
діяльності.
Наведені означення не суперечать одне
одному, а доповнюють ознаки поняття пізнавальної активності, розкривають його з
різних боків: засвоєння невідомого спонукає людину до діяльності. При цьому
зовнішній вплив відбивається через психічний стан конкретної особи, через її
вольові якості, емоції. І засвоєння об’єкта пізнання, і відбиття зовнішнього
впливу вимагає активності суб’єкта. Отже, пізнавальна активність характеризує
індивідуальні особливості процесу пізнавальної діяльності даного суб’єкта.
Зокрема, за визначенням А.В.Іоголевича, пізнавальна активність – це властивість
особистості, яка виявляється в інтенсивному вивченні людиною предметів і явищ
дійсності з метою ефективної суспільної реалізації набутих знань. Це складне
психічне утворення є результатом переростання інтелектуального, емоційного і
вольового стану особистості в нову якість, яка визначається ростом потреб у
знаннях і посиленням позитивної мотивації учіння. Активність учнів у процесі
навчання є основною умовою протікання пізнавальної діяльності, відображенням
зовнішнього світу. Характеризуючи роль активності в психічній діяльності
людини, Л.С.Виготський підкреслював, що саме активне ставлення до дійсності і
дій “приймається за ті умови, які дають дійсну можливість для розвитку
центральних процесів. Ми мислимо тому, що ми діємо”.
Таким чином, у психолого-педагогічній
науці немає єдиного підходу до визначення поняття “пізнавальна активність”.
Воно розглядається у двох аспектах: як діяльність і як риса, інтегральна якість
особистості. Обидва
підходи до визначення пізнавальної активності слід
використовувати в діалектичній єдності. Пізнавальну активність є змістом активності учіння, яку слід розуміти як якість діяльності
учня, що виявляється в його ставленні до змісту та процесу учіння, в прагненні
до ефективного оволодіння знаннями та засобами діяльності за оптимальний час, у
мобілізації морально-вольових зусиль на досягнення навчально-пізнавальної мети.